Головна
 

DW: Забуті рятівники Європи. Як живуть ліквідатори аварії на ЧАЕС

26 квітня 2013, 14:35
0
160
DW: Забуті рятівники Європи. Як живуть ліквідатори аварії на ЧАЕС
Фото: DW
Якову Штетинґеру у 1986-му було 28 років

Під час заходів до річниці Чорнобильської аварії ліквідатори наслідків катастрофи опиняються в центрі уваги. Однак решту часу про них не згадують.

Дортмунд, 19 квітня, урочисте відкриття європейського тижня За майбутнє після Чорнобиля й Фукусіми. Навколо Анатолія Лігуна зібралася понад сотня німецьких політиків, громадських і церковних діячів. "За останні 27 років через аварію на ЧАЕС померли 200 тисяч людей, стільки ж стали інвалідами", - каже 71-річний чоловік із Чернігова, який брав участь у ліквідації наслідків катастрофи. Від імені своїх колишніх колег він просить присутніх зробити все можливе, щоб нікому не довелося повторювати їхній подвиг. У залі згасає світло й запалюються 150 свічок, виставлені в формі знаку радіації.

Від 19 до 27 квітня Анатолій Лігун і 14 інших ліквідаторів із України й Білорусі на запрошення Міжнародного освітнього центру (ІВВ) перебувають у Німеччині. Вони виступають у школах, церквах, кафе й бібліотеках. У ці дні ліквідатори опиняються в центрі уваги, але у звичайний час вони почуваються забутими - незалежно від того, де живуть: в Україні, Білорусі чи Німеччині.

Німецький рятівник

"А хочете почути історію німецького ліквідатора?" - звертається до мене чоловік у коричневій шкірянці, присутній на церемонії відкриття. Якову Штетинґеру було 28 років, коли в серпні 1986-го він отримав листівку такого змісту: "Шановний товаришу! Запрошуємо вас на урочисте зібрання, присвячене виконанню урядового завдання". Штетинґер працював тоді водієм у містечку Степногорськ у Казахстані, де переробляли уранову руду. Відхилити "запрошення" йому тоді й на думку не спало.

Чоловік чув про аварію в Чорнобилі, але зрозумів масштаб трагедії, тільки прибувши туди в листопаді 1986 року. "Там не було жінок і дітей. Навколо – тільки чоловіки в чорних і білих робах. На балконах висіла на мотузках брудна витріпана білизна", - згадує Штетинґер. Усі архівні документи - пропуск на ЧАЕС, талони на зарплатню, грамоти й фотографії - він по-німецьки ретельно зберігає в товстій папці.

У 1991 році Штетинґер переїхав на постійне місце проживання до Німеччини. Він багато разів оббивав пороги кабінетів чиновників у місті Вупперталь, намагаючись отримати матеріальну компенсацію. Марно. "Німці кажуть, що не повинні платити за помилки іншої держави. Але ж ліквідатори допомагали всім, вони рятували Європу", - обурюється 54-річний німець. За його словами, в Німеччині живуть ще щонайменше шестеро інших ліквідаторів, які теж не отримують державної підтримки.

Та Штетинґер зауважує, що в порівнянні з ліквідаторами, які мешкають в Україні та Білорусі, йому більше пощастило. "Медицина в Німеччині на високому рівні", - каже чоловік. Йому вже безкоштовно зробили кілька операцій, видалили пухлину в ротовій порожнині.

П'ятизначна смертельна доза

А ось Вадиму Гінтеру з Дніпропетровська доводиться самотужки оплачувати лікування для себе та своїх дітей. Дивлячись на 46-річного чоловіка в діловому костюмі та окулярах, і не подумаєш, що він - інвалід другої групи. "Ми, солдати строкової служби в Борисполі, прибули на ЧАЕС через чотири години після вибуху", - розповідає Гінтер.

За словами ліквідатора, він отримав дозу опромінення у 286 рентгенів. При цьому смертельна доза становить 50 рентгенів. На моє здивування Гінтер відповідає: "Ми служили в елітних підрозділах. На відміну від простих солдатів, вживали заходи безпеки - пили таблетки, робили уколи". Незважаючи на це, в 1986 році Гінтер занедужав на променеву хворобу, йому видалили пухлину. Нині його пенсії недостатньо для того, щоб утримувати родину. Виживати допомагає приватна адвокатська практика.

У Білорусі ліквідаторів уже немає

Як розповів мешканець Мінська Володимир Седнєв, слово "ліквідатор" із білоруського законодавства прибрали, а разом із ним - майже всі "чорнобильські" пільги. "Сьогодні про нас намагаються забути. В Білорусі будується АЕС, і говорити про негативні наслідки атомної енергетики не прийнято", - пояснює Седнєв, який у вересні-листопаді 1986 року відповідав у Чорнобилі за теплозабезпечення, необхідне для робіт із дезактивації.

Інженер негативно ставиться до будівництва атомної станції на своїй батьківщині. "Це дуже складні технології. Сьогодні наша промисловість не готова виконати це завдання якісно", - вважає він.

Беззаперечне виконання наказу

Інтерв'ю з Анатолієм Лігуном, який виступав у Дортмунді, записуємо навстоячки. Після операції, зробленої три місяці тому, йому боляче сидіти, каже Лігун, мовби вибачаючись. Із тією ж інтонацією він розповідає, що після дезактивації сховища ядерного палива в червні 1986 року йому було погано й він пролежав цілий день у ліжку. "Я цілу добу не міг виконувати свої обов'язки", - каже колишній керівник оперативної групи особливої зони на ЧАЕС, який нині отримує пенсію у 120 євро.

На питання, чи поїхав би він сьогодні боротися з наслідками такої аварії, Лігун відповідає: "Незважаючи на всі негативні наслідки, так". Після маленької паузи колишній ліквідатор додає: "Я розумію ваше здивування. Це важко пояснити. В Радянському Союзі всі накази виконувалися беззаперечно".

Джерело: Українська служба DW

СПЕЦТЕМА: Роковини аварії на Чорнобильській АЕС
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах