Фото: DW
Мармурова ніжка всесвітньо відомої австрійської балерини Фанні Айслер
Танці - одна з найдревніших форм самовираження людей. Вони зіткані з музики, рухів та історії культури. Багатогранну природу танцю показано на виставці в одному з музеїв Дрездена.
Зала наповнена сріблястими кулями різної ваги, діаметр яких - два метри. Кулі минає кожен, хто заходить до дрезденського Музею гігієни, щоб дізнатися чимало нового на виставці про танці. Але цікаве починається ще між кулями й гостями. Легкий порух стегон чи м'який поштовх раптово змушують кулі обертатися. Люди ухиляються й сміються. Кожен крок змушує рухатися все навколо! Ось із чого починається розуміння танцю.
На висоті пуантів
Танець - одна з найдревніших форм людського самовираження, каже кураторка виставки Колін М. Шміц. Танець може чимало розповісти про те, як ми поводимося одне з одним, ставимося одне до одного та до самих себе. Це значно більше, ніж рух, що зникає одразу після виконання. Різноманітні значення, які ховаються під поверхнею вальсу, брейк-дансу та хіп-хопу, втілені в Музеї гігієни надзвичайно захопливо. Танець на виставці пропонують сприймати у книжках, скульптурах, відео, світлинах та малюнках. І водночас гостей знову і знову спонукають рухатися.
Тепер ми по-новому пізнаємо балет. Він культивувався ще в розкішних залах Версалю, реформувався за епохи класицизму, а в епоху романтизму став пишнішим завдяки спідницям-"пачкам" і здійнявся на висоту пуантів. Якщо нині культ тіла та рухів відображають перш за все відео та фотоальбоми, то раніше культ творився переважно в картинах та скульптурах. Так, права ніжка австрійської балерини Фанні Айслер (1810 - 1884), на основі гіпсової моделі якої була створена мармурова робота, підкреслювала не лише світову славу власниці. Це була своєрідна проекція пристрастей її шанувальників.
Вальс із сумнівною репутацією
Історія танцю - це традиції і зміни, реформи і порушення правил, нові зорові звички та обмін ролями. Танець завжди розширює межі й долає суспільні звичаї. Так було, приміром, із вальсом. Спершу він мав сумнівну репутацію, бо партнери танцювали надто близько одне до одного й завдяки швидким поворотам виглядали, мов сп'янілі. Дикі джазові танці 1920-их років суспільство певний час засуджувало так само, як фокстрот і рок-н-рол. Але коли нові танцювальні стилі ставали прийнятними, вони все одно дещо змінювали: стосунки між чоловіками й жінками, моду, форми поведінки, ставлення до сексуальності. Танці - це завжди дух часу.
Корм для пристрасті
Усі танці в усьому світі поєднує "пошук певної ідентичності", зауважує Колін М. Шміц. Молодь залюбки експериментує з сексуальністю в екстатичних танцях. Народні танки зберігають локальні, традиційні форми рухів. Танці живлять пристрасть до відкриття нових країн, але і створюють кліше на кшталт темпераментних іспанських танцівниць фламенко. Або взагалі вводять в оману. Так, сиртакі, який у всьому світі вважають народним грецьким танком, насправді був винайдений у Голлівуді.
Сучасні ж танці чимало розвиваються завдяки тому, що зароджується на вулицях міст. Свіжий приклад - флеш-моби, створені задля досягнення політичних цілей та висловлення протестів, як, наприклад, проти ґвалтувань індійських жінок, станцьовані в багатьох країнах світу.
Учора бридке, сьогодні красиве
Найважливіший інструмент усіх танцівників і танцівниць - власне тіло. Сприйняття тіла упродовж епох і в різноманітних соціокультурних рамках дуже змінювалося. Те, що вчора видавалося бридким, сьогодні цінується як гарне, і навпаки. Поширене в суспільстві сприйняття ставлять під сумнів перш за все хореографи.
Француз Ксав'є ле Рой (1968 р.н.) досліджує танцююче тіло як пластичний матеріал. Німкеня Саша Вальц (1963 р.н.) розвідує у своїй роботі "Тіло" його межі та властивості. Російський танцівник Вацлав Ніжинський (1889 - 1950) поставив під сумнів класичні гендерні ролі, майстерно втілюючи як чоловічі, так і жіночі па. Темношкіра американська танцівниця Жозефін Бейкер (1906 - 1975), вбрана в саму лише спідничку з бананів, обігрувала у 1920-их роках расистські упередження.
Виставка у дрезденському Музеї гігієни змінює своїх гостей. М'язи облич розслабляються, рухи стають вільготнішими. Слухаючи музику в навушниках та споглядаючи відео, люди похитуються в такт. Настрої рухливих інсталяцій підхоплюють перш за все молоді гості, починаючи підтанцьовувати. Добре, якщо вони понесуть із собою радість від танців, мріє кураторка Колін М. Шміц. Як і усвідомлення, що хоч кожен і народився на цей світ із персональним "запасом рухів", можна захоплюватися й іншими.
Джерело: Українська служба DW