100 років тому в Києві був убитий перший і поки що останній прем'єр-міністр Російської імперії Петро Столипін, який не побоявся віддати ріллю в руки селян, пише Олександр Пасховер у №38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року.
У київському оперному театрі у присутності російського
імператора Миколи II і членів уряду розігралася кривава драма.
На початку вересня 1911 року вся королівська рать
приїхала до Києва святкувати ювілей – 50-річчя скасування в Росії кріпосного
права. У залі граф Володимир Коковцев, міністр фінансів Російської імперії,
розмовляє з прем'єр-міністром Петром Столипіним. Панове ввічливо розкланюються.
Коковцев робить кілька кроків до виходу, як раптом за його спиною пролунали два
глухі постріли.
Міністр озирнувся і закам'янів. По кітелю Столипіна
розповзалася кривава пляма. Зблідлий прем'єр повернувся в бік царської ложі,
осінив її хресним знаменням і повільно сповз у крісло.
У залі паніка. Стрілка – ним виявився 24-річний киянин
Дмитро Богров – повалили на підлогу. Забувши про етикет, міністри та генерали
почали ногами і руками вибивати з терориста рештки життя.
Столипіна, який спливав кров’ю, винесли з театру. Через кілька днів він помер.
Так жорстоко 1 вересня 1911 року (за новим стилем 14 вересня) були зупинені всі ліберальні реформи імперії. Ключова – реформа села, де мешкали мільйони жебраків, безземельних селян
Так жорстоко 1 вересня 1911 року (за новим стилем 14
вересня) були зупинені всі ліберальні реформи імперії. Ключова – реформа села,
де мешкали мільйони жебраків, безземельних селян. Щоб дати їм можливість
відчути принади капіталізму, Столипін вирішив віддати ріллю в руки тих, хто
оре.
У листі до графа Льва Толстого прем'єр аргументував: "Найголовніший
з вроджених людських інстинктів, поряд зі статевим інстинктом, – почуття
власності. Оскоплення нашого селянина в цьому плані веде до бідності. А
бідність, на мою думку, – найгірше з рабств".
Передати землю в руки вільного фермера, та ще й без
пролиття крові, – завдання, яке важко розв’язати. І Столипін його не розв’язав.
Російське поле
На початку XX століття Російську імперію населяли 157 млн
осіб, з них 100 млн – працівники мотики і сохи. Лише
кожен п'ятий з них вважався забезпеченим, кожен третій ледве зводив кінці з
кінцями, кожен другий – абсолютний жебрак. Ця величезна маса – вогнище
численних бунтів, ознака технічної і культурної відсталості. Тут зароджувався
вогонь терору.
Професійна революціонерка, соціалістка Лідія Кочеткова у
1902 році переїхала з Цюріха, де отримала медичну освіту, в Смоленську
губернію. Офіційна мета приїзду – лікарська практика, реальна – підготовка
народних мас до повстання. Після Швейцарії російська глибинка надзвичайно
потрясла Кочеткову.
"Монопольна торгівля горілкою, церква і два п'яних до
смерті мужика в заметі. Більше тут нічого немає, - писала вона в Цюріх своєму
чоловікові і соратнику по партії Фріцу Брупбахеру. - Все кишить паразитами,
всюди блохи, воші, таргани. Використання ножа і виделки тут невідоме, і їдять
тут взагалі без тарілок – всі сьорбають з одного горщика відразу, і матері
дають дітям зі свого рота прожовану їжу. Учора прийшов селянин із сином, дитина
відрубала собі палець сокирою. Замість того щоб тримати рану в чистоті, батько
замотав обрубок павутинням з пічних кутів".
Через рік Кочеткова переїжджає зі Смоленської у
Володимирську губернію, де працює земським лікарем. Перед нею відкриваються
нові горизонти, які ще більше бентежать свідомість.
"Я тут одна на 150 сіл в окрузі, - скаржиться вона в
листі чоловікові. - До мене ставляться з недовірою. Грижу тут лікують
по-старому. Стара баба лікує своїми укусами, а від решти хвороб лікуються
горілкою – заливають і рани, і виразки, і в очі при трахомі".
Лише два роки життя в глибинці, і Кочеткова в істериці:
"Невже про цих людей писали, що в нашого народу вже в душі живе соціалізм? Де,
де той російський народ? Я хочу звідси до нього".
Кочеткова приїхала із ситої і вимитої Швейцарії кувати в
російській глибинці нове життя. Вона дуже швидко усвідомила: місія нездійсненна.
Освіченій людині йти в народ – важке заняття, а йти в російський народ – вимагає нескінченного оптимізму. І особливо важко після того, як стільки років прожив в
Європі
"Освіченій людині йти в народ – важке заняття, а йти в
російський народ – вимагає нескінченного оптимізму. І особливо важко після
того, як стільки років прожив в Європі, - пише вона Брупбахеру. - Тут неможливо
будувати, творити – все даремно. Тут потрібно спершу зруйнувати цю систему, яка
не дає людям жити по-людськи. Ці люди живуть по-скотськи, тому що вони не
знають іншого життя. Саме життя в Росії їх розбещує, тут потрібні для виживання
найбільш підлі якості".
Як підтвердження сказаного в Полтавській і Харківській
губерніях розгорнулося селянське повстання. Лише за три тижні розгромлено понад
100 поміщицьких господарств. Хвиля нещадного бунту прокотилася ще по десяти
губерніях Росії та України. Жахливе видовище.
"Я була в одній такій садибі, - пише Кочеткова чоловікові.
- Все розграбовано, портретам проколоті очі, всюди, у всіх мислимих і
немислимих місцях купи калу. Господи, звідки в моєму народі стільки калу?! "
Реформи і порядок
Ось в таких диких умовах у 1906 році Столипін прийняв пост
прем'єр-міністра й оголосив про старт ліберальних реформ, покликаних вивести
державу з нетрів феодалізму.
Курс перетворень виглядав таким чином: свобода
віросповідання, недоторканність особи і громадянська рівноправність, реформа
судів, середньої і вищої школи, поліції, земства. Найбільш відома і радикальна
реформа – аграрна. Її зміст – вільний вихід селян з общини, рілля передається з
колективної власності у власність землевласника.
Прем'єр писав графу Толстому: "Не можна любити чуже
нарівні зі своїм і не можна доглядати, покращувати землю, яка перебуває в
тимчасовому користуванні, нарівні зі своєю землею".
З метою убезпечити ринок від спекуляцій продаж ділянок неселянам
був заборонений. Скуповування землі дозволялося в межах одного повіту, і його максимальний
розмір був суворо обмежений. Але як бідному землеробові роздобути кошти на купівлю
землі?
Ключовою частиною аграрного законодавства стала діяльність Селянського банку, який скуповував землі і перепродував їх потім фермерам на пільгових умовах
Ключовою частиною аграрного законодавства стала
діяльність Селянського банку, який скуповував землі і перепродував їх потім
фермерам на пільгових умовах. Селяни отримували позику на 55 років під
максимальну річну ставку 5%, а часто і зовсім без відсотків. Збитки банку
компенсував бюджет.
З 1906-го по революційний 1917 рік скарбниця витратила
близько 1,5 млрд руб. на допомогу селянам у купівлі ріллі. Це приблизно 75%
річного бюджету імперії, на той момент найбільшого бюджету у світі.
У Західному Сибіру селянам видавали землю і зовсім
безкоштовно. Указом від 10 березня 1906 всім охочим без обмежень було надано
право на переселення. Уряд виділив кошти на прокладання доріг, влаштування на
новому місці, медичне обслуговування, громадські потреби.
Столипін поїхав у відрядження до Сибіру. Звідти він написав
государю: "Виросли селища, міста. На Алтаї в Бійському повіті в селі Стара
Барда селяни, які виїхали на нові землі на схід, організували маслярню,
створили кредитне товариство, поставили невелику електростанцію, провели до хат
електрику. Побудували клуб, виписали сінематографічний апарат. У Старій Барді
була телефонна станція. Всі охочі могли встановити в себе телефонні апарати".
Зайнятим господарством селянам було не до бунту. В цілому
така політика стала гарною ілюстрацією крилатого вислову Столипіна: "Далі їдеш –
тихіше будеш". За перші сім років реформ за Урал переселилося близько 3 млн
осіб. Нові посівні площі збільшилися мало не вдвічі.
Земельна реформа, яка була проведена на початку XX століття урядом Столипіна і його однодумцями, дала суттєвий результат. До 1910 року Росія вийшла на друге місце в світі з експорту хліба (після США). У національному валовому доході
сільське господарство зайняло 52%
"Земельна реформа, яка була проведена на початку XX
століття урядом Столипіна і його однодумцями, дала суттєвий результат, -
розповідає Корреспонденту Ігор Мазепа, генеральний директор інвестиційної
компанії Concorde Capital. - Російська імперія стала самодостатньою з точки
зору забезпечення себе продовольством, плюс зріс експорт".
До 1910 року Росія вийшла на друге місце в світі з
експорту хліба (після США). У національному валовому доході сільське
господарство зайняло 52%.
До 1913-го середній щоденний заробіток селянина – 1 руб.
30 коп. У містах робітники в середньому отримували в день 90 копійок. Ні в
СРСР, ні після його розвалу – ніколи більше селянин не заробляв більше за робітника.
У роки реформи для селян стали організовувати навчальні
курси зі скотарства, молочного виробництва, агропереробки. До 1912 року на
сільськогосподарських читаннях побували понад 1 млн трудівників села.
У 1913-му в Києві відбулася перша всеросійська аграрна
виставка. На ній були виставлені новітні зразки сільгосптехніки. Селяни
отримували майстер-класи від американських фермерів і готувалися до
технологічного переозброєння.
Хотіли як краще
І все ж Столипін помилився. Аграрна реформа дала збій.
По-перше, проти неї повстали відразу два протиборчі табори. Ліберали
звинувачували Столипіна "в диктаторських смаках" та узурпації влади. Ліві
партії критикували прем'єра за те, що він зруйнував селянські громади.
Насправді вони переймалися зовсім з іншого приводу. Ліві
побоювалися, що революція, про яку так довго гули більшовики, стає нікому не
потрібною.
У березні 1907 року соціалістка Кочеткова зазначила у
своєму черговому листі до Швейцарії: "Щойно починається посів або збирання
врожаю, весь революційний запал у селян зникає, всі від малого до великого в
полях".
Противники приватної власності на землю освистували
Столипіна перед кожним його виступом у думі. Тоді ж на їхню адресу він зробив
свою найвідомішу заяву: "Їм потрібні великі потрясіння, нам потрібна велика
Росія".
Сам прем'єр і спровокував великі потрясіння. Він запровадив військово-польові суди проти саботажників реформ на селі. Протягом 48 годин їм виносили смертні вироки, які протягом 24 годин приводили у виконання
Тим часом, сам прем'єр і спровокував великі потрясіння.
Він запровадив військово-польові суди проти саботажників реформ на селі.
Протягом 48 годин їм виносили смертні вироки, які протягом 24 годин приводили у
виконання.
Суддів, які виносили занадто м'які вироки, звільняли з
роботи. Якщо до осені 1906 року в середньому стратили дев'ять осіб на рік, то з
серпня 1906-го по квітень 1907-го військовими судами було повішено трохи більше
1,1 тис. засуджених. З того часу в народі шибениці стали називати
"столипінськими краватками".
Сергій Вітте, перший прем'єр-міністр Росії, нещадно
критикував свого наступника за його стиль управління. "Столипін був зразком
політичної розпусти, - пише Вітте у своїх мемуарах. - Бо він протягом п'яти
років з ліберального прем'єра перетворився на реакціонера, і такого
реакціонера, який не гребує ніякими засобами для того, щоб зберегти владу".
Столипіну також поставили в провину те, що його реформа
кульгає на обидві ноги, оскільки вона викинула на вулицю тисячі збіднілих
безземельних селян, нездатних на рівних діяти у нових конкурентних ринкових
умовах. На що прем'єр сказав, що уряд "робив ставку не на убогих і п'яних, а на
міцних і сильних". Цю заяву Вітте назвав цинічною.
Ті селяни, хто не пристосувався до нових економічних реалій, хлинули в міста. Масовий вихід із глибинки чинив тиск на ринок праці у великих містах. Рівень безробіття та злочинності миттєво зріс
Ті селяни, хто не пристосувався до нових економічних
реалій, хлинули в міста. Масовий вихід із глибинки чинив тиск на ринок праці у
великих містах. Рівень безробіття та злочинності миттєво зріс. У країну з новою
силою повернувся терор.
"Я чую, що закон цей [про ринок землі] стане однією з
причин пролиття ще великої кількості невинної крові, - пророкував Вітте. - Був
би дуже щасливий, якби моє відчуття мене обмануло". Але передчуття його не
підвело.
Через постійні нападки на Столипіна стосунки прем'єра з
імператором різко погіршилися. За півроку до загибелі він попросив у Миколи II
відставки. Цар відставку не прийняв. Столипін був приречений. Прем'єр і сам це
усвідомлював, оскільки вже пережив вісім замахів.
Розуміючи, що йому не судилося померти природною смертю,
він заповідав: "Я прошу поховати мене там, де мене вб'ють". Дев'ятий, останній
замах наздогнав прем'єра в Києві. 18 вересня 1911 року останнє прохання
Столипіна було задоволене.
Його з почестями поховали в Києво-Печерській лаврі. Цар
на похорони глави уряду не приїхав. Сумна доля невдовзі спіткала всіх, хто
завдяки Столипіну став міцним господарем. У 1917 році, прикрившись
столипінським гаслом Земля – селянам, до влади
прийшли більшовики.
"До того моменту утворився сильний клас фермерства, -
констатує Мазепа, - який з приходом комунізму і масового розкуркулення зник".
***
Цей матеріал опубліковано в № 38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.