Корреспондент: Володар. Останній вихід. Путіну навряд чи вдасться втриматися при владі до кінця терміну

Зачистка політичної конкуренції і боротьба із залаштунковою грою світової політики принесли Володимиру Путіну впевнену перемогу в президентській гонці. Але все це вже навряд чи допоможе йому втримати владу в Кремлі. Хвиля невдоволення починає перетікати з Москви і Санкт-Петербурга в провінцію, пишуть Інна Прядко й Олександр Пасховер у №9 журналу Корреспондент від 9 березня 2012 року.

Під час лютневого чату на сайті Korrespondent.net рок-музикант Юрій Шевчук розмріявся про майбутнє Росії. "Потрібні духовні лідери, але поки що вони не виросли, – констатує музикант. – Ці лідери мають з'явитися з майбутнього. А наші сьогоднішні політики – вони з минулого". Всупереч мріям пітерського рокера, 4 березня 2012 року росіяни практично одностайно проголосували за світле вчора.

Прем'єр-міністр РФ Володимир Путін, який публічно ностальгує за величчю СРСР, і генеральний секретар Комуністичної партії РФ Геннадій Зюганов на двох зібрали більше 80% голосів виборців. Обидва претенденти на головне крісло в Кремлі зайняли першу та другу сходинки у президентській гонці з результатом 63,6% і 17,2% відповідно. Розрив між переможцем і його найближчим переслідувачем склав небачені в цивілізованому світі 46,4%.

Тотальна перевага Путіна, на думку його соратників, забезпечена особистими якостями лідера, а на думку опонентів – масштабними фальсифікаціями, однобокою підтримкою в ЗМІ та нечесною виборчою кампанією. "Як завжди, вражає відсоток одностайності на Північному Кавказі, де майже 100%-ва явка і майже 100%-й результат у Путіна, – каже Тихон Дзядко, журналіст телеканалу Дождь. – Ці вибори були спочатку невільними, а в підсумку виявилися і нечесними".

Так чи інакше, але вибір Росії зроблений. В ньому відображені таємні і явні сподівання електорату, що лівішає. Країна віддала голоси за те, щоб все залишалося, як і раніше

Так чи інакше, але вибір Росії зроблений. В ньому відображені таємні і явні сподівання електорату, що лівішає. Країна віддала голоси за те, щоб все залишалося як і раніше. Переможці зійшли на п'єдестал під скандування мас: "Нам не потрібні великі потрясіння, нам потрібна велика Росія".

На думку Євгена Мінченка, директора московського Міжнародного інституту політичної експертизи, велич ця досягатиметься перевіреними інструментами. Замість структурних реформ і конструктивної геополітики – соціальний популізм всередині країни і жорсткість за її межами.

"Я думаю, що до порядку денного [Путіна] неминуче вийде тема пострадянської інтеграції, – запевняє Мінченко. – Тому що для Путіна іншого порядку денного за великим рахунком і немає. Внутрішня модернізація – у ній досить багато складностей. Зовнішня експансія – вона вірогідна".

Проте незадоволених стилем правління Путіна з кожним роком в Росії стає все більше. І поки прихильники нового глави Кремля вистилають перед ним червоні килимові доріжки, опозиція готується до тривалого марафону акцій протестів.

Росія, щедра душа

Карта виборчих перегонів наочно ілюструє, де на Русі жити добре.

Як і на попередніх виборах Президента Росії, у яких брав участь Путін, кавказькі республіки і національні автономії за його кандидатуру віддавали понад 80-90% голосів

Як і на попередніх виборах Президента Росії, у яких брав участь Путін, кавказькі республіки і національні автономії за його кандидатуру віддавали понад 80-90% голосів. Результат Чеченської Республіки близький до абсолюту (99,7%). Причому у 2004 році як кандидат в президенти Путін отримав тут "лише" 92,3% підтримки.

Стабільно понад 90% дають Володимиру Володимировичу Дагестан, Інгушетія, Карачаєво-Черкеська Республіка, Тива. Понад 80% – Мордовія, Ямало-Ненецька автономія і Татарстан. Найнижчою популярністю переможець користується в Москві – 47%. У порівнянні з попереднім разом, у 2004-му, – падіння понад 20%. Проте підсумковий результат Путіна не залишає сумнівів в тому, що він набагато випередив своїх опонентів.

Геннадій Зюганов, Михайло Прохоров, Володимир Жириновський і Сергій Миронов сумарно зібрали лише половину того, що дісталося одному Путіну. Іншими словами, навіть у другому турі у суперників російського прем'єр-міністра не було жодного шансу на успіх. У такого бездоганного результату як мінімум п'ять – далеко не бездоганних – причин.

Таємниця безсмертя

Уся конкуренція на політичній арені Росії випалена вщент. У цьому впевнений не тільки журналіст Дзядко, але й Андрій Піонтковський, академік Міжнародної академії інформаційних процесів і технологій.

"Всім більш-менш значимим кандидатам було заборонено брати участь у них, – каже політолог. – Тобто Путін сам повідбирав собі суперників, сам провів гру і сам встановлював результат". Допуск до виборів був обмежений вимогою до кандидата непарламентської партії зібрати на свою підтримку 300 тис. підписів для участі в перегонах.

Наприклад, Григорію Явлінському, лідеру ліберальної партії Яблоко, зібрати підписи вдалося, але Центрвиборчком їх забракував.

Система в Росії побудована за принципом монополії, за принципом відсутності конкуренції. Усіх, хто намагався протягом останніх 12 років конкурувати в політичному житті, – їх або залякували, або перетворювали на маргіналів

"Система в Росії побудована за принципом монополії, за принципом відсутності конкуренції, – пояснює Дзядко. – Усіх, хто намагався протягом останніх 12 років конкурувати в політичному житті, – їх або залякували, або перетворювали на маргіналів. Можливість публічної політики була відсутня. Якщо подивитися на публічну політику в тому вигляді, у якому вона зараз є, то це абсолютно випалене поле". Так виглядає перша причина, з якої кандидат від правлячої партії відривається від найближчого конкурента практично на 50%.

Друга причина, яка сформувала безальтернативність Путіна, – російське телебачення. За даними служби Медіалогія, в січні і лютому федеральні телеканали зробили 1.572 повідомлення про Путіна – це більше, ніж про всіх кандидатів, разом узятих, і майже вдвічі більше, ніж кількість згадок про чинного президента РФ Дмитра Медведєва.

"ТБ створює ось такий образ реальності, де Путін відбивається від усіх ворогів Росії, піклується про людей, рятує погорільців, роздає гроші", – розповідає Лев Гудков, директор російської недержавної дослідницької організації Левада-центр.

Дзядко, журналіст телеканалу Дождь, який здійснює мовлення винятково в інтернеті, а отже має обмежену аудиторію, каже, що домінанта одного кандидата в телеефірі – очевидна ознака нечистої конкуренції, а фальсифікації в ході голосування – нічим не прикрите шахрайство. Мова йде про вкидання липових бюлетенів і масове неодноразове голосування за відкріпними талонами. Це третя причина тріумфу Путіна.

Учасник нинішньої президентської гонки Прохоров у себе на сторінці в Livejournal записав: "Ми отримали майже 10 тис. дзвінків на гарячу лінію і зафіксували 5.985 порушень. У даний момент команда професійних юристів обробляє факти і готує документи".

Журналісти найбільших російських газет в приватних розмовах розповідають, що, за їхнім відчуттям, за Путіна в країні все-таки проголосували близько 40% виборців, решта 20% були "домальовані"

Журналісти найбільших російських газет в приватних розмовах розповідають, що, за їхнім відчуттям, за Путіна в країні все-таки проголосували близько 40% виборців, решта 20% були "домальовані".

Тоні Пікула, спеціальний координатор місії спостерігачів від ОБСЄ і ПАРЄ, назвав вибори в Росії в цілому "несправедливими", хоча і визнав деякі новації в електронній системі. Глава ЦВК Росії Володимир Чуров звинувачення в нечесності виборів відкинув, заявивши, що всі порушення волевиявлення фіксували 160 тис. камер.

Чуров амбітно додав, що нинішні вибори стали зразковими для всього світу: "Веб-камери і прозорі скриньки для голосування допомагають організувати людям відкриті, прозорі і чесні вибори. Такі вибори зараз є тільки в Росії".

Четверта причина, яка забезпечила Путіну тепле місце в Кремлі – зростання національної економіки у 2000-х. "На відміну від усіх своїх конкурентів, Путін має послужний список досить переконливий: два президентські терміни плюс прем'єрство, і за цей час ситуація в Росії змінилася кардинально, – нахвалює російського лідера Леонід Поляков, завідувач кафедри загальної політології Вищої школи економіки (Москва). – Люди згадують, що було 12 років тому в Росії: рівень безпеки, достатку, комфорту – все в рази змінилося".

Що стосується безпеки і комфорту, то ці тези не є беззаперечними. У гучному відеоблозі російського кінорежисера Андрія Кончаловського, який, до речі, голосував, за його визнанням, за Путіна, йдеться, що останнім часом Росія скотилася до гірших зразків відсталих режимів.

"За тривалістю життя чоловіків Росія посідає приблизно 160-те місце у світі, поступаючись Бангладеш, – повідомляє Кончаловський. – Росія займає перше місце в світі за абсолютним розміром спаду населення. Розмір хабарів в Росії удесятерився. У щорічному дослідженні Transparency International Росія за рівнем корупції за 2011 рік спустилася на 154-те місце зі 178 країн. Ми перебуваємо разом з Гвінеєю-Бісау і Кенією".

За час правління Путіна, починаючи від 2000-го аж до цього дня, Росія пройшла великий шлях до процвітання. Тоді середньомісячна зарплата ледь дотягувала до $
85, зараз – $ 770, більш ніж удвічі перевищуючи аналогічний показник в Україні ($ 338)

Проте за час правління Путіна, починаючи від 2000-го аж до цього дня, Росія пройшла великий шлях до процвітання. Тоді середньомісячна зарплата ледь дотягувала до $ 85, зараз – $ 770, більш ніж удвічі перевищуючи аналогічний показник в Україні ($ 338).

"Об'єктивно рівень заробітків у людей в Росії став вищим, ніж у 1990-ті, це факт, – але при тій ціні на нафту, яка трималася весь час, домогтися цього змогла б і мавпа в кріслі президента, – каже Дзядко. – Біда в тому, що ми отримували нескінченні нафтодолари, але нічого з ними не робили. Країна ніяк не розвивалася, не відбувалося жодної диверсифікації".

У 2000 році барель російської нафти коштував $ 25, у 2008-му, під завісу другої каденції, той самий барель – $ 147. У цьому немає заслуги Путіна, кажуть його опоненти, в цьому його удача.

Принизливу соціальну статистику кремлівська влада компенсує перемогами проти залаштункової гри світової політики на зовнішньому фронті. "Він вчора п'ять хвилин говорив не про перемогу над Зюгановим або Жириновським, він говорив про перемогу над Заходом, над Америкою, які хотіли, як він сказав, нав'язати Росії свою волю. У нього були сльози, – каже Піонтковський. – Він перебуває в такому неадекватному стані параної, що цю нісенітницю, що Америка влаштувала помаранчеву революцію в Україні, арабські революції на Близькому Сході, – він щиро в це вірить, і тому він буде всіх своїх супротивників розглядати як шпигунів".

Один з лідерів опозиції, Борис Нємцов, розповідає Корреспонденту, які величезні ресурси влада Росії кидає на захист російської демократії від зовнішніх ворогів. "Я побачив фінансове втілення гонки озброєнь у цифрі 23 трлн руб. [які планується спрямувати на переозброєння армії] – це десь $ 800 млрд, фантастичні гроші, трохи менше трьох річних бюджетів Росії".

Ця пострадянська риторика затребувана в російському суспільстві. Дзядко нагадує, що Путін вже називав розвал СРСР найбільшою геополітичною катастрофою століття.

"Тому у частини населення є запит на те, щоб в Росії будували ракети, танки, щоб РФ розширювала вплив у Європі, Середній Азії, на теренах усього колишнього СРСР, – каже журналіст. – Це культивується й активно використовувалося в ході передвиборної кампанії".

Говорить Москва

Що б не казали друзі і недруги Путіна, він визнаний лідер величезної країни. Куди поведе Росію її новий-старий лідер? До процвітання? Але яким шляхом? Старі інструменти вже не працюють. Криза знекровила Стабілізаційний фонд, який наповнювався нафто доларами, що щедро текли в казну. Та й зростання цін на енергоносії має свою межу. Світова економіка сповільнює темпи розвитку. Ті країни, чий добробут залежить від вартості та попиту на сировину, стають все більш уразливими.

Внутрішні проблеми з приходом Путіна в Кремль також автоматично не вирішити. Біди Росії все ті самі, і їх набагато більше, ніж дві. "З 1 липня відбудеться зростання цін на послуги ЖКГ, неминуче після виборів відпустять ціни на бензин, комерціалізація освіти та охорони здоров'я все одно буде продовжуватися, альтернативи немає", – пророкує Мінченко.

Очікування сучасного суспільства Піонтковський ілюструє цитатою сінгапурського реформатора Лі Куан Ю. Коли його запитали: "Що найважче для вас було в проведенні реформ?", Лі Куан Ю відповів: "Посадити у в'язницю п'ятьох моїх найближчих друзів". "Путіну необхідно буде не тільки посадити в тюрму 25 своїх найближчих друзів, а й самого себе. А це, як відомо, неможливо", – каже аналітик.

Новому президенту доведеться рахуватися з наростанням хвилі народного невдоволення, яка з інтернет-спільнот вихлюпується на вулиці великих міст Росії

Крім того, новому президенту доведеться рахуватися з наростанням хвилі народного невдоволення, яка з інтернет-спільнот вихлюпується на вулиці великих міст Росії. Це ще не електоральна більшість, але ці маси значно більші і сміливіші, ніж вони були півроку тому.

"Ось ця меншість, яка раніше була налаштована, умовно кажучи, пофігістично, зараз налаштована різко антипутінськи і виходить на вулиці, причому процес поки що тільки починається", – продовжує Павло Салін, експерт Центру політичної кон'юнктури (Москва). Експерт стверджує, що якщо опозиція, що зміцнюється, зможе активізувати регіони Росії, які поки що байдуже спостерігають за акціями протесту в Москві та Санкт-Петербурзі, то процес знесення старої системи влади вже не зупинити.

Щоправда, швидко це не відбудеться. Як каже Корреспонденту Нємцов, однієї весни не вистачить, "щоб позбутися шахраїв і злодіїв". Опозиція готується до тривалого марафону. "До марафону середній клас Москви, Петербурга готовий, – пояснює Нємцов. – Решта до нього не готові. Одне із завдань – готувати".

Мінченко сумнівається, що акції протесту зметуть нового президента з кремлівського крісла, але при цьому не виключає, що при втраті популярності Путін підготує собі наступника. Тим більше що в новітній історії Росії вже є прецедент. Тільки тоді роль наступника грав сам Путін, а роль батька-покровителя – Борис Єльцин, що втрачав популярність.

"Я думаю, це однозначно останній термін Путіна, – відрізає Мінченко. – Я не виключаю, що він навіть не досидить його до кінця".

________________________________________________________________________________

Суперники Володимира Путіна на виборах президента РФ змінюються, але результат залишається незмінним

Вибори 2000 року:

Володимир Путін – 52,9 %

Геннадій Зюганов – 29,2%

Григорій Явлінський – 5,8 %

Вибори 2004 року:

Володимир Путін – 71,3 %

Микола Харитонов – 13,7 %

Сергій Глазьєв – 4,1 %

Вибори 2012 року:

Володимир Путін – 63,6 %

Геннадій Зюганов – 17,2 %

Михайло Прохоров – 7,9 %

Дані Центральної виборчої комісії РФ

***

Цей матеріал опубліковано в № 9 журналу Корреспондент від 9 березня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.