Корреспондент представляє десять архітектурних втрат, які зазнав Київ протягом останніх 100 років. Головними руйнівниками української столиці в цей період стали тоталітарний режим, війна і бездушна бюрократія, пише Олександр Пасховер у №15 журналу Корреспондент від 20 квітня 2012 року.
Список архітектурних втрат Києва куди ширший, ніж та
десятка, яку представляє в цьому номері Корреспондент. Протягом останнього
століття столиця України тріщала під натиском нової влади більшовиків, яка за
свій порівняно короткий термін зруйнувала понад 120 церков, храмів, соборів і
монастирів. Безжально знищувалися садиби, маєтки і навіть громадські парки.
Колосальної шкоди Києву завдала Друга світова війна.
Облога української столиці в 1941 році була більш ніж згубною. За кілька
місяців була зруйнована багатовікова історія міста. Її можна було б відновити
після війни, але воскресіння старовини не входило до порядку денного правлячого
режиму.
Тепер Київ переживає варварство іншого порядку. Під
ковшем екскаватора гинуть історичні та архітектурні пам'ятки, а також знакові
місця легендарного міста, про яке знаменитий киянин, письменник Михайло
Булгаков, писав: "Добре вам, чортам! Живете в Києві, там у вас пам’ятки всілякі, святині, монастирі, театри і кабаре".
Миколаївський ланцюговий міст
Спалити за собою мости. Так 18 вересня 1941 року вирішили
червоноармійці, що залишали Київ, який перебував у німецькій облозі. Прикро.
Красень Миколаївський ланцюговий міст став жертвою відступу радянських військ.
Старовинну переправу підірвали. На прах перетворено інфраструктурний шедевр
середини XIX століття, виконаний в англійському стилі і, до речі, спроектований
і частково споруджений на Туманному Альбіоні.
Усі металеві частини мосту, виготовлені в Бірмінгемі,
привезли на 16 кораблях до Одеси, а звідти на підводах, запряжених волами, – до
Києва. Збирали конструкцію сім років. Знищили в лічені хвилини.
Будівля міськдуми
Радянські підпільники 1 листопада 1941 року підірвали
старовинну будівлю Київської міської державної думи. Цегляна підковоподібна
двоповерхова споруда, прикрашена шпилем зі скульптурою архангела Михаїла,
з'явилася на світ у 1876 році. Будівля прикрасила Хрещатик, який тоді тільки
перебирав на себе функції адміністративного центру.
До кінця XIX століття Київ стрімко розширювався, і якщо в
середині століття тут жили близько 70 тис. осіб, то до початку наступного –
трохи більше 400 тис. Керівництву міста потрібно було піти на розширення
коридорів влади, і в 1900-му міськдума обзавелася третім поверхом. У підсумку
на першому рівні розмістилися магазини, а інші приміщення зайняло міське
начальство.
Готель Континенталь
В результаті важких і тривалих боїв 1941 року будівля готелю
Континенталь сильно постраждала. Після війни його можна було відновити. Але не
відновили. А так все добре починалося, коли у 1897 році список київських
готелів поповнився ще одним готелем – Континенталь! Розташовувався він на
фешенебельній вул. Миколаївській (нині – Городецького) і був розрахований на
дуже багатих людей.
Над проектом працювали відомі архітектори того часу –
Георгій Шлейхер, Едуард Братман, Владислав Городецький. Ось що писали про
новобудову в інформаційному довіднику того часу: "Готель Континенталь за
розташуванням приміщень, зручностей, красою обробки успішно змагається з
найкращими готелями Європи. Великий ресторанний зал, зимовий сад з фонтанами,
розкішні кабінети, більярдна, загальний салон у дві світлиці із чотирма
читальнями, електричні ліфти, парове опалення, вентиляція".
Панорама Голгофа
Чи хотіли ви б сходити всією родиною подивитися панораму
Голгофа? Ви запізнилися. З приходом до влади в Україні більшовиків будівля, де
розміщувалося величезне полотно із зображенням драми розп'яття Христа,
безслідно зникла.
Історія цієї культової споруди розпочалася 110 років
тому. У січні 1902 року на розі вул. Трьохсвятительської та Костьольної
з'явився незвичайний будинок. Всередині – композиція на полотні завдовжки 94 м
і заввишки 13 м. Шедевр являв собою синтез трьох мистецтв – реального пейзажу,
живопису та скульптури. Полотно створювали мюнхенські художники Йосип Крігер і
Карл Фрош. Попередньо вони відвідали Палестину, щоб з максимальною точністю
відобразити всі деталі.
Популярність Голгофи виявилася приголомшливою: до
відкриття всі квитки були продані на тиждень вперед, а паломники простодушно
приписали панораму до розряду головних православних святинь Києва. Голгофа
принесла непоганий дохід Києву й авторам затії, а потім об'їхала багато міст
України.
Купецький сад
У 1982 році під час підготовки до святкування 1500-річчя
Києва в жертву імениннику був принесений Купецький сад, престижне місце
відпочинку киян кінця ХІХ – початку ХХ століття. Зник легендарний літній театр,
а на їхньому місці з'явилася арка Дружби українського і російського народів.
У кінці ХІХ століття Купецьке товариство орендувало у
міста ділянку землі, яка була перетворена в ідеальне місце для відпочинку. З
початку весни і до глибокої осені городяни милувалися квітниками і слухали
струнні оркестри, а по понеділках – симфонічні концерти. У літньому театрі свої
вистави ставили Панас Саксаганський, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий.
Коли в Києві з'явився винахід нового століття, сінематограф, в Купецькому саду
стали демонструвати перші фільми.
Георгіївський монастир
У 1934 році більшовики знесли будівлю, основу якої
заклав великий князь Ярослав Мудрий. Будівництво цього чоловічого монастиря
історики датують 1045 роком. У XIII столітті святиня була зруйнована, але у
XVIII столітті за наказом імператриці Єлизавети I відновлена. Монастир вдало пов'язував
між собою дві великі споруди епохи Київської Русі – парадний в'їзд у місто,
Золоті ворота, і Софію. Але в 1934 році, після перенесення столиці України з
Харкова до Києва, більшовики вирішили вирвати в історії її релігійне минуле,
тим самим спотворивши сьогодення.
Миколаївський військовий собор
У 1934-му з Миколаївського собору зняли купол, а потім взагалі
розібрали, не залишивши каменя на камені. До цієї трагічної в історії храму
хвилини він був місцем релігійного паломництва військових. Собор був
споруджений у кінці XVII століття і являв собою яскравий взірець українського
бароко. Кам'яна споруда храму справляла незабутнє враження на прихожан.
Білосніжні фасади прикрашали щити і напівколони з капітелями, а вікна – наличники.
Світло в церкву потрапляло тільки згори – через скляний купол.
"Всі колони прикрашені позолоченими орнаментами, на
іконах чарівні, в примхливих завитках, теж позолочені кіоти, – описувала споруду
історик Зінаїда Шамуріна. – Іконостас – величезна ажурна стіна, уся зіткана з
найтонших візерунків".
Монументальні сходи
Влітку 1984 року поряд з Театром опери і балету були
розібрані красені-сходи, споруджені порівняно недавно – у 1935 році. Сходи були
представниками сталінського ампіру – ще однієї частини історії Києва. І
сьогодні споруди в цьому архітектурному стилі на догоду мінімалізму йдуть від
нас, знеособлюючи Київ, позбавляючи самобутності та притаманному йому
індивідуалізму.
Садиба Казанського
У ніч з 29 на 30 грудня 2010 року поки Київ спав,
будівельні екскаватори знесли будинок на Подолі. Будинок не простий, а з
родзинкою. Садибу побудував і потім в ній оселився київський архітектор Микола
Казанський. Вона прикрашала місто з 1909 року. Мила зелена будівля 100 років
підпирала Володимирську гірку і довгі роки зустрічала гостей Поштової площі.
Садиба пережила Жовтневу революцію, Другу світову війну і
впала під натиском будівельних бригад мирного часу.
Перший київський водопровід
У 2010 році будівлі Першої київської водопровідної
станції настав кінець. Протягом кількох років станція і навколишні будинки
кілька разів горіли, і ось в ніч із 6 на 7 січня приїхала будівельна техніка та
зруйнувала те, що до цієї похмурої ночі вважалося пам'ятником науки і техніки.
Народилося ж це технічне диво, яке централізовано
забезпечувало киян водою, в кінці XIX століття. Насосна станція розміщувалася в
безпосередній близькості до Дніпра. Сьогодні вона навряд чи була б корисна в
своєму прямому призначенні, але як туристична точка на екскурсійній карті Києва
могла б прислужитися ще багато років. Але не прислужиться.
***
Цей матеріал опублікований в № 15 журналу Корреспондент від 20 квітня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.