Олімпіада-80 подарувала київським студентам нові гуртожитки і дала можливість освоїти спеціальності будівельників і перекладачів, пише Валентина Червоножка у №22 журналу Корреспондент від 8 червня 2012 року.
Літнім Олімпійським іграм 1980 року, які відбулися в
СРСР, так само як і Євро-2012 в сучасній Україні, передували масштабна
підготовка і загроза бойкоту країн Заходу. Тоді, понад 30 років тому, столиця
УРСР разом з Москвою, Ленінградом, Мінськом і Таллінном стала одним з
олімпійських міст – у Києві пройшло сім матчів футбольного турніру.
Ці Ігри спровокували в республіці небувалу
інфраструктурну лихоманку – будували дороги, готелі та багато іншого. Щоб усе
встигнути, влада активно залучала студентів – вони і зводили олімпійські
об'єкти, і обслуговували їх, і мали бути гідами-перекладачами для іноземців.
Проте всі ці титанічні зусилля виявилися марними:
київська частина Ігор не викликала великого ажіотажу.
Через бойкот, оголошений Олімпіаді-80 урядами США і країн НАТО, в УРСР приїхало лише близько 12 тис. іноземців – в десятки разів менше, ніж очікувалося. А самі матчі за участю другорядних за футбольними мірками збірних, не особливо
зацікавили навіть киян
Через бойкот, оголошений Олімпіаді-80 урядами США і країн
НАТО (він став реакцією у відповідь на введення в 1979 році радянських військ в
Афганістан), в УРСР приїхало лише близько 12 тис. іноземців – в десятки разів
менше, ніж очікувалося. А самі матчі за участю другорядних за футбольними
мірками збірних, не особливо зацікавили навіть киян.
Зате Київ отримав оновлений Республіканський стадіон, ряд
нових готелів і деякі інші об'єкти. А студенти Київського політехнічного
інституту (КПІ), який зараз називається Національний технічний університет
України Київський політехнічний інститут (НТУУ КПІ), своїми руками підготували
собі чудовий подарунок: до Ігор вони добудували відразу три великі гуртожитки. Споруди
мали стати тимчасовими готелями для олімпійських туристів, а після Ігор стали
притулком для студентів з інших міст.
"Завдяки підготовці до Олімпіади нам вдалося зробити
колосальний ривок у соціальному плані, – розповідає Ярослав Корнієнко, в ті
роки голова студентського профкому, а тепер – завідувач однієї з кафедр НТУУ
КПІ. – Ми тоді вперше в історії КПІ всіх охочих студентів поселили в гуртожитку".
Грандіозні плани
Історія, яка подарувала київським політехнікам
гуртожитки, почалася в 1974 році, коли СРСР виграв право на проведення
Олімпіади-80. Це було на ті часи неймовірно: вперше в історії Ігри віддали
країні з так званого соціалістичного табору.
За підготовку міжнародного спортивного свята керівництво
Країни Рад взялося дуже серйозно: Кремль, що перебував у стані холодної війни з
країнами Заходу, прагнув провести Олімпіаду так, щоб приємно здивувати
іноземців перевагами радянського ладу. А оскільки рівень життя в СРСР досить
сильно відставав від американського і європейського, союзному керівництву довелося
докласти титанічних зусиль і вкласти величезні кошти у створення ідеальної
картинки.
Центром Олімпіади стала Москва. І ще чотири міста отримали
право приймати Ігри: частину матчів футбольного турніру передали Києву, Мінську
і Ленінграду, а регату вирішили провести в Таллінні.
Україна почала підготовку приблизно за три роки до початку Олімпіади – план усіх робіт затвердили у квітні 1977 року
Україна почала підготовку приблизно за три роки до
початку Олімпіади – план усіх робіт затвердили у квітні 1977 року. Основні
зусилля сфокусували на будівництві та реконструкції доріг, аеропортів,
стадіонів та іншої інфраструктури, а також готелів, кафе і ресторанів. Мета
номер один – оновлення Республіканського стадіону (нині – Олімпійський), де відбулися
всі київські матчі Ігор, а також будівництво біля цієї арени готелю Русь, який
відіграв роль "олімпійського селища".
Республіка готувалася до приїзду 300 тис. гостей, в тому
числі й іноземців. Їм потрібен був дах над головою, але з цим були проблеми.
Навіть з урахуванням новобудов у Києві, також покликаних прийняти на себе
основний туристичний "удар", койко-місць хоча б тризіркового рівня
катастрофічно не вистачало.
Хоча влада старалася. До Олімпіади в столиці УРСР істотно
оновили столичні готелі Москва (тепер Україна на Майдані Незалежності), Дніпро
(тут жили почесні гості та журналісти під час Ігор), Ленінградська, Театральна,
Золотий колос. Крім того, побудували два нових готелі класу "три зірки"
приблизно на 900 місць кожен – 22-поверхову Русь для спортсменів, що відразу
стала найбільш елітним готелем міста, і 13-поверхову Братиславу, що
призначалася для вболівальників.
А ось збудувати до початку Ігор ще два великих об'єкта –
Спортивну (нинішня Спорт) і Турист – влада не встигла.
В результаті до моменту початку турніру головне місто
Радянської України мало в розпорядженні 16 відповідних готелів. Але для 300
тис. гостей цього явно було недостатньо. І місцева влада вирішила використати
для прийому гостей студентські гуртожитки, відремонтувавши їх до рівня
тризіркових готелів.
Трудовий десант
Найбільшу кількість ліжок для туристів підготував
політех. Що не дивно: у той час територія інституту виглядала як величезний
будмайданчик, й споруджуваних об'єктів, здатних прийняти гостей, там вистачало.
Ось їх і довели до завершення.
Керівництво КПІ ще в 1972 році почало реалізацію проекту
трьох нових 12-поверхових гуртожитків – будівель з двох крил, за формою схожих
на розкриті книги. Кожне було розраховане на 1,2 тис. місць, а всередині корпуси
мали поліпшене планування.
За словами Михайла Родіонова, першого заступника голови
правління Асоціації випускників КПІ, який в ті роки був секретарем парткому
вузу, в будівлях вперше в СРСР вирішили втілити не коридорний, а блоковий
принцип планування приміщень. У кожному такому блоці було по дві просторі
кімнати по 18 кв. м, – на шість "квадратів" більше, ніж за коридорної системи.
У кожному блоці був туалет і ванна кімната. Перед цим така
побутова розкіш, як санвузол, припадала не на дві кімнати, а була одна на весь
поверх, а одна душова, як правило, обслуговувала взагалі цілий гуртожиток.
Новий проект вважався вкрай передовим, але будівництво постійно гальмувалося – весь час не вистачало коштів. І до кінця 1970-х будівлі ще не довели до пуття
Тому новий проект вважався вкрай передовим, але
будівництво постійно гальмувалося – весь час не вистачало коштів. І до кінця
1970-х будівлі ще не довели до пуття. А вузу вони дуже були потрібні: в ті часи
лише 40% іногородніх студентів КПІ могли розраховувати на житло в студмістечку,
згадує Корнієнко.
І тут з'явилася пропозиція міської влади доробити три
"книжки" до Олімпіади, щоб використовувати їх як готелі. В політесі за ідею
вхопилися, в результаті досить швидко в нових гуртожитках завершили
оздоблювальні роботи, постелили паркет, завезли якісні меблі і сантехніку,
обладнали спортивні приміщення та кімнати для студентських клубів. Біля трьох
будівель побудували їдальню, аптеку, профілакторій, книжковий магазин і
побутовий комплекс.
Честь узяти участь у швидкісному доведенні об'єктів
вузівське начальство надало власним студентам. З учнів факультетів, які повинні
були жити в цих будинках, створили загони на допомогу професійним
будівельникам.
Нестачі в робочих руках не було: вузівський комітет комсомолу зобов'язав кожного студента цих факультетів відпрацювати по 500 годин на будівництві
Нестачі в робочих руках не було: вузівський комітет
комсомолу зобов'язав кожного студента цих факультетів відпрацювати по 500 годин
на будівництві. Причому за роботу молоді платили чисто символічно, переважно заохочуючи
словами: мовляв, для себе будуєте.
Мир, праця, матч
Влада активно експлуатувала студентів не тільки під час
облаштування гуртожитків КПІ. У травні 1978 року республіканський оргкомітет з
підготовки до Ігор розпорядився якомога активніше використовувати учнів вузів і
на інших об'єктах. В результаті молодь вирушила на будови "трудового семестру".
Наприклад, тільки на реконструкції Республіканського стадіону гнули спини 250
студентів.
Вузівська молодь не тільки носила цемент, цеглу та місила
розчин – деяким випала доля працювати в сфері обслуговування гостей Олімпіади.
Під цю справу в Києві створили 84 спеціалізовані загони, які отримали загальну
назву Сервіс-80. В цю "фірму" увійшли 4 тис. осіб.
Частину студентів підготували до роботи в
готелях-гуртожитках. Крім того, на плечі "сервісівців" ліг обов'язок
обслуговувати іноземців в аеропортах, на залізничних вокзалах, на стадіоні, в
лікарнях, кафе, магазинах. Також вони працювали перекладачами та
екскурсоводами.
Те, що студенти повинні були спілкуватися з інтуристами,привело до цікавих обмежень. Наприклад, в сервіс-загони КПІ для роботи в готелях-гуртожитках набирали тільки хлопців
Те, що студенти повинні були спілкуватися з інтуристами,
привело до цікавих обмежень. Наприклад, в сервіс-загони КПІ для роботи в
готелях-гуртожитках набирали тільки хлопців.
"Була унікальна умова: в загони, а там було осіб 100 у
нас, повинні входити тільки хлопці, – розповідає Валерій Барбаш, заступник проректора
НТТУ КПІ з наукової роботи, у 1980-му – командир одного із загонів Сервісу-80. –
Пояснювалося це тим, що будуть контакти з іноземцями. Тому дівчат не брали, щоб
не провокувати різні випадки".
Усі "сервісні" студенти пройшли серйозну
підготовку-стажування, хоча і не всім їм вдалося попрацювати з гостями Олімпіади:
замість 300 тис. гостей в Україну приїхало трохи більше 44,3 тис. З них
іноземців було лише 12 тис. – і все через бойкот західних країн.
Обмеженість "іноземного легіону" привела до того, що
спецкомісії з прийому та розміщення інтуристів стали обслуговувати навіть
радянських громадян, завдяки чому деякі жителі СРСР змогли відчути ті блага
сервісу made in USSR, які раніше були доступні лише зарубіжним гостям та місцевій
еліті.
Ще одним фактором, що обмежив турпотік, став розклад Ігор. Частина футбольного турніру, що відбувалася в Києві, виявилася не надто цікавою
Ще одним фактором, що обмежив турпотік, став розклад
Ігор. Частина футбольного турніру, що відбувалася в Києві, виявилася не надто
цікавою. У ті роки в СРСР був дуже високий рівень внутрішнього чемпіонату, і
київське Динамо гриміло на весь світ. А тут на українську частину змагань
приїжджають екзотичні національні збірні – Алжиру, Іраку, Сирії, Фінляндії,
Коста-Ріки і лише дві сильні команди – НДР та Іспанії.
У підсумку трибуни Республіканського стадіону зібрали
максимальний урожай уболівальників – під 100 тис. осіб – лише на
матчі-відкритті, в якому східні німці зійшлися з жителями Піренейського
півострова. Решта ігор мало кого зацікавили.
"Я був на матчі – Ірак грав з кимось, – згадує Сергій
Сидоренко, проректор НТУУ КПІ з міжнародних зв'язків. – Ну, напівпорожній
стадіон. Вільно квитки були. По-моєму, навіть нічого за них не платили. Навіть пропонували,
щоб прийшли".
Його слова підтверджує Олег Нікулінков, заступник директора
столичної дитячо-юнацької спортивної школи № 17, який у 1980 році закінчив
Київський інститут фізкультури. Він згадує, що набагато більший інтерес, ніж
самі матчі, викликало урочисте відкриття турніру та запалення олімпійського
вогню на стадіоні.
"Потрапити на запалення вогню було практично неможливо.
Але навіть вболівальники можуть сказати: самі змагання пройшли непомітно", –
розповідає Нікулінков.
Таким трохи змазаним в спортивному плані, зате корисним
для інфраструктури і столичних студентів виявився київський підсумок
Олімпіади-80.
***
Цей матеріал опубліковано в № 22 журналу Корреспондент від 8 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Кореспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.