Білизна, що сохне, – обов'язкова складова італійського міського пейзажу. Коли італійці висадяться на Місяці, вони відразу натягнуть мотузки і розвісять на них щойно випрані скафандри, пише мандрівник Дмитро Павленко у №45 журналу Корреспондент від 16 листопада 2012 року.
Що може бути кращим для офісної людини, ніж вітер і
морське повітря? Відчуваючи дефіцит і того й іншого, я приєднався до парусної
регати в Неаполітанській затоці.
Неаполь – це босяцька столиця Італії, немитий і крикливий
італійський хуліган. Побачивши його, тримайте цінні речі під наглядом, інакше
обов'язково стягне. Розмовляючи з ким-небудь на вулиці, стійте подалі, кричіть
голосніше і не забувайте активно жестикулювати, щоб весь квартал бачив і чув
вашу розмову.
Незнищенна неаполітанська звичка – сушити білизну на балконах. У вузькі вулички, де мало сонця, в’ївся стійкий запах миючих засобів
Ще одна незнищенна неаполітанська звичка – сушити білизну
на балконах. У вузькі вулички, де мало сонця, в’ївся стійкий запах миючих засобів. Коли італійці висадяться на Місяці, вони
насамперед натягнуть мотузок між кораблем і кратером і розвісять там щойно випрані
скафандри і трико.
Таксист, який взявся відвезти нас у марину, до якої рукою
подати, годинами кружляє по приміських промзонах, зображуючи щире бажання
допомогти вибратися з лабіринту вулиць. Якби він при цьому розважав нас
знаменитим італійським співом, то, можливо, заслужив би овації і чайові, заради
яких все це розпочав. А так – лише наше презирство і відмову сплатити завищений
рахунок.
Втім, не витрачайте на Неаполь багато часу – сідайте на
човен і швидше піднімайте вітрила. Попереду – містечко Амальфі. Це літня донна
в крислатому капелюсі з бездоганним смаком і старомодними манерами, яка сіла відпочити
на лавочці у мальовничій маленькій бухті, оточеній горами. Купивши сувенірну
тарілку з пейзажем міста, на якому все виглядає чарівним і несправжнім, ви не
знайдете відмінностей від оригіналу.
На вході в марину нас зустрічає місцевий "паркувальник"
на моторному човні. Він приймає штурвал у капітана і неймовірно швидко швартує
немаленьку яхту у вузькій марині, віртуозно маневруючи на високій швидкості. На
моє запитання: "Вас звуть Шумахер?" скромно відповідає: "Ні, я
Джуліо".
Наступного ранку човен Джуліо, що проводжає нас, ховається
за горизонтом, а ми беремо курс на острів Капрі. Настрій у моря псується за
одну секунду, і ось уже шторм кидає яхти на хвилях, а вітер рве снасті. Поспішаємо
прибрати вітрила, але без втрат не обходиться – рветься топінант, і
грот-вітрило пошкоджується. Йдемо останні милі до Капрі на моторі.
Яхтинг це не тільки пейзажі і білі вітрила, це важка чоловіча робота, коли доводиться годинами боротися з вітром і крутити лебідки, стояти на вахті і чергувати на кухні
Мені довірили місце біля штурвалу, де голова йде обертом
від адреналіну і висоти хвиль, що обдають з ніг до голови. Човен перевалюється
з борту на борт, і ризик краху висить над нами разом з грозовими хмарами.
Яхтинг це не тільки пейзажі і білі вітрила, це важка чоловіча робота, коли
доводиться годинами боротися з вітром і крутити лебідки, стояти на вахті і чергувати
на кухні. Швартування і стоянка під час сильного вітру – теж справа непроста.
Вночі засинаєш під сильний скрип снастей і швартовів. Після напруженого дня в
морі ліжко в тісній каюті здається королівським ложем.
Острів Капрі – набріолінений піжон-житель півдня в
дорогому білому костюмі. Вилизані вулички, зелень і безліч бутіків. Але ми тут
не заради шопінгу, а для поповнення запасів і ремонту постраждалої від стихії
яхти.
На третій день регати фінішуємо першими, про що урочисто
повідомляє по рації суддівське судно. Перед нами грізний Везувій і містечко
Кастелламмаре-ді-Стабія, який народився біля стін похованої живцем Помпеї.
Знову в дорогу, і ось нам уже махає з крутого берега
місто Сорренто – скромний романтик і поет. Це батьківщина лікеру лімончелло,
прославлена відомими піснями і співаками.
Острів Прочида – старий колоритний рибалка з обвітреним обличчям
й у вицвілій куртці. Щоб послухати його морські байки, потрібно встати рано
вранці, пройти крутими порожніми вуличками і зазирнути в марину, де моряки
плетуть риболовні снасті.
Один з екіпажів показує відео зі зустрінутим у затоці
китом. Рідкісна зустріч в цих водах і вельми небезпечна – більш близьке
знайомство могло закінчитися аварією.
На острові Іск’я нас чекають гігантські лимони і терми, побудовані на гарячих гірських джерелах. Найкраща розвага тут – це чергування крижаних і гарячих ванн в тіні дерев
На острові Іск’я нас
чекають гігантські лимони і терми, побудовані на гарячих гірських джерелах. Найкраща
розвага тут – це чергування крижаних і гарячих ванн в тіні дерев.
Іск’я, мабуть, найбільш симпатичний італієць на нашому
шляху – не такий гламурний, як Капрі, але більш вишуканий, ніж Прочида. Втім,
знайшовши в затишному ресторанчику не тільки найніжніших восьминогів "від
Лучано", але й меню російською мовою, розуміємо, що час ставити вітрила і йти
далі, до ненаселених обріїв.
***
Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 16 листопада 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.