Особистість року
Протягом кількох останніх років журнал Корреспондент,
підбиваючи підсумки року, що минає, представляє рейтинг Особистість року, до
якого потрапляють люди, чиї вчинки справили значний вплив на події.
Зазвичай Особистістю року за версією журналу Корреспондент ставали люди,
чиї зусилля визначали події в країні протягом року – чи то перемога на виборах,
як у Віктора Ющенка, різка консолідація влади, як у Віктора Януковича, чи
просто політична зрада, як у Олександра Мороза. Номінація Юлії Тимошенко у
2011-му – той рідкісний випадок, коли людина стає Особистістю року не завдяки,
а всупереч своїм зусиллям.
Складно уявити собі іншу людину, події навколо якої так
вплинули на життя країни у 2011 році. Арешт Тимошенко перевів Президента
Януковича і його оточення в нову якість, змінив зовнішню політику України і
реанімував самого лідера опозиції в очах виборців.
Справа проти Тимошенко від самого початку виглядала
непереконливо. Спочатку її звинувачували в невірному розподілі коштів від
продажу квот на викиди парникових газів. Це не тягнуло на тюремний термін.
Потім обвинувачення взялося за використання Тимошенко машин швидкої допомоги з
метою особистого політичного піару. Але і це за будь-якими мірками, і вже тим
більше українськими, виглядало дрібним. Тоді Генпрокуратура взялася за факт
підписання невигідного для України міжурядового договору.
І тоді стало ясно, що доказів, які викривають вину
Тимошенко, може, й немає, але є непохитне бажання посадити її у в'язницю,
бажано супроводжуючи це дійство більш-менш правдоподібними звинуваченнями. З
останньою частиною вийшло погано – адже обвинувачення в підписанні невигідного
для України контракту без доказів особистої зацікавленості можна приклеїти
будь-якому політику, який хоч раз підписав міжурядовий договір.
ГПУ поспішила реабілітуватися в очах української і
міжнародної громадськості, присипавши справу сумнівними справами Тимошенко
давно минулих років. Але вже було пізно: як в Україні, так і за кордоном до
справи екс-прем'єра приросла погана слава – її почали називати втіленням
політичної розправи.
Усередині країни політики, бізнесмени, та й звичайні
громадяни усвідомили, що якщо без будь-яких переконливих звинувачень у в'язницю
можуть посадити лідера опозиції, за процесом над якою стежив увесь світ, то
піти слідом за нею в кутузку може будь-яка людина. І для цього не обов'язкова
наявність доказів, обов'язкове лише бажання сторони, яка обвинувачує.
На міжнародній арені справа різко зіпсувала імідж
України. Про невідповідність України та її владної команди фундаментальним
демократичним цінностям почали говорити вголос у Європі та США. Європейський
вектор зовнішньої політики держави опинився під загрозою, що традиційно в таких
випадках змусило Київ шукати любові на сході. Резонанс навколо справи Тимошенко
також поставив під питання співпрацю Києва з потенційними кредиторами,
посиливши і без того непросту економічну ситуацію в країні.
На внутрішньополітичній арені посадка Тимошенко стала
одним з чинників, що дозволив рейтингу вчорашнього лідера опозиції майже
зрівнятися з іще напередодні недосяжним для неї рівнем популярності Президента.
Загалом посадка Тимошенко стала найважливішою подією в
країні, яка зумовила як внутрішній розвиток України, так і її зовнішню політику
на роки вперед.
Крім основного вибору, безпосередньо Особистості року,
цього року журнал називає імена ще дев'яти осіб, які зробили, за версією
Корреспондента, найбільший вплив на життя країни, і десяти, що вплинули на ситуацію в усьому світі.
У 2010 році Особистістю року за версією журналу Корреспондент став Віктор Янукович за безпрецедентну консолідацію влади. У 2009 році в номінації відразу перемогли три людини – Арсеній Яценюк, Сергій Тігіпко та Анатолій Гриценко – як уособлення зростаючого запиту на альтернативу. У 2008-му – Віктор Балога, у 2007 і 2005 роках – Юлія Тимошенко, у 2006-му – Олександр Мороз. У 2004-му журнал відзначив цим званням переконливу перемогу Віктора Ющенка в напружених президентських перегонах. У 2003-му першість віддали одночасно двом політикам – Віктору Ющенку і Віктору Медведчуку, а перед цим – колишньому президенту Леоніду Кучмі.