Олег Тягнибок

Анти-Янукович року

Лідер партії ВО Свобода, 44 роки

Проголосувати за тих, хто може показати владі де раки зимують, – формула, яка допомогла Олегу Тягнибоку і його праворадикальній партії ВО Свобода стати головною сенсацією на виборах-2012. Націоналісти опинилися в потрібний час у потрібному місці, ставши уособленням радикалізації суспільства. Це і дозволило Корреспонденту назвати Тягнибока Особистістю року: він став символом зростання протестного електорату і тривожним дзвінком для влади.

За підсумками голосування радикали набрали більш ніж 10% за партсписками – результат, про який партія не мріяла ще за кілька місяців до виборів. Тоді соціологи ставили її на межу проходження 5%-го бар'єру.

А зараз з урахуванням мажоритарників Тягнибок і Ко сформували четверту за чисельністю фракцію у ВР – 37 мандатів. Хоча у випадку зі Свободою краще написати "37 багнетів".

Високий результат Свободи передбачав багато хто. Але той факт, що однопартійці Тягнибока взяли друге місце в половині західних областей, а на Львівщині взагалі виявилися першими з результатом 38%, став несподіванкою. Виявилося, що частина українців хочуть мати в Раді не просто опонентів влади, а активну силу, спецназ опозиції.

Ще більшою несподіванкою став успіх Свободи в іншому ключовому регіоні – Києві. Тут команда Тягнибока вперше у своїй історії змогла стати третьою за популярністю партією: з показником 17% вони поступилися лише Об'єднаній опозиції й УДАРу. Навіть більше, Свобода форсувала Дніпро – на Полтавщині був обраний депутатом один свободівець-мажоритарник.

Тріумф партії можна назвати класичним, описаним ще адептами марксизму: коли низи не бажають жити, як раніше, а верхи добровільно не хочуть іти на поступки суспільству, на сцену виходять радикальні сили. У них електорат бачить людей, здатних агресивно протистояти владі. І навіть рафіновані інтелігенти, які вважають демократію найвищим благом, голосують за політиків, які оперують поняттями "жид" і "москаль" і заявляють вустами свого лідера, що вони борються не за права всіх громадян, а за права нації.

Перемога свободівців, які виступають, крім іншого, за націоналізацію приватизованих стратегічних підприємств і люстрацію у владі, стала логічною реакцією суспільства на умови життя в країні. Чого ще чекати від виборців, 71% яких, за даними Центру Разумкова за лютий 2012 року, не вважають себе захищеними від спроб відібрати їхню власність, а 44% з них, за даними вересневого опитування, впевнені, що влада застосовує політрепресії? І думають, що ключовими причинами важкої соціально-економічної та політичної ситуації в країні є високий рівень корупції, а також превалювання у керівників держави особистих інтересів над суспільними.

Історія свідчить, що в такому положенні українці схильні братися за вила. А поки що в ролі цього сільгоспінструменту виступають кулаки свободівців.

Життєздатність гасла Свобода прийшла – порядок навела націоналісти довели ще під час підрахунку голосів: партія буквально вирвала у Києві перемогу для одного свого мажоритарника, а в другому випадку звела результат до перевиборів.

Перші два засідання Ради лише підтвердили бойовий настрій команди Тягнибока. Вони буквально виштовхали втришия із залу двох депутатів-перебіжчиків, які неодноразово билися з регіоналами біля трибуни. А ще спиляли частину паркану, що огороджує будівлю ВР від пересічних українців, і виламали двері в одному з парламентських під'їздів.

Сумнівів немає: Свобода буде воювати в Раді і далі. Питання в тому, як поведуть себе влада і народ. Чи знайде Банкова силу і мудрість не нагнітати ситуацію в суспільстві? І чи побачить електорат конструктивну альтернативу свободівцям? Якщо відповіддю на обидва питання буде ні, Свобода має всі шанси перенести боротьбу на вулиці.

Як максимум це може обернутися масштабним конфліктом, а як мінімум – зробити Тягнибока головним опонентом Віктора Януковича на президентських виборах 2015 року. Для нинішнього глави держави останній варіант буде вдалим: на тлі радикального політика він зможе виступити гарантом стабільності та демократії.