бос всемогутній
Віктор Янукович, Президент України, 62 роки
РЕЗЮМЕ: Народився в Єнакієвому (Донецька обл.). Закінчив Донецький політехнічний інститут й Українську академію зовнішньої торгівлі. Працював авто електриком, механіком і директором автобази. У 1997-2002 роках керував Донецькою облдержадміністрацією. У 2002-2004-му – прем’єр-міністр України. У 2003-му очолив Партію регіонів. У 2004-му програв президентські вибори Віктору Ющенку. У 2006-му і 2007-му обирався до парламенту, у ці самі роки очолював уряд. На президентських виборах-2010 отримав 48,95% голосів і посів перше місце. З лютого 2010 року – Президент України. Одружений, має двох синів.
Пік могутності господарем Банкової пройдений
Осінь третього року свого президентства Віктор Янукович зустрічає безумовним переможцем: судячи з усього, він досяг вершини. Навколо нього – лише обличчя соратників і союзників, які віддано дивляться знизу вгору, підкорена і слухняна країна і міцний сімейний тил.
Влада Януковича майже так само абсолютна, як у французьких монархів часів мушкетерів Александра Дюма. У країні просто не залишилося важелів влади, якими б не керував колишній транспортний начальник з Донеччини.
Сім'я становить найбільш надійний актив Президента. Молодший син, який перебуває в кріслі народного депутата, має всі шанси продовжити це своє заняття ще на п'ять років. Старший син швидко примножує свої бізнес-активи і оточує батька командою вірних соратників, які отримали останнім часом солідні держпосади – голів НБУ, податкової, МВС.
Союзники втихомирені. У стані самих регіоналів – мир і спокій та жодних найменших ознак незгоди та непевності. У найближчому до Партії регіонів колі теж все стабільно: навіть ті, хто хоча б гіпотетично міг зазіхнути на абсолютну владу Президента, – Сергій Тігіпко зі своїм персональним рейтингом або Володимир Литвин з його вмінням маніпулювати парламентом – прибрані до рук. Партійні соратники цих двох покірливо йдуть під крило партії влади, що доводить передвиборний список ПР.
Конкуренти розтоптані. Головний ворог – Юлія Тимошенко – не просто нейтралізована, а принижена морально: зроблена злочинцем, відправлена в колонію і ось-ось отримає новий термін за співучасть в одному давньому вбивстві, остаточно перетворившись з невмілого керівника країною на кримінальника-рецидивіста. До всього Леді Ю ще й витиснута з інформпростору, в якому вона якщо і з'являється, то лише як хвора і чварна жінки.
Ще одне створіння, що заважало головному регіоналу жити, – екс-глава МВС Юрій Луценко – теж визнаний злочинцем.
Опозиція, що залишилася на свободі, не може побити батька навіть гуртом. Принаймні проблеми, задля вирішення яких противники влади погрожували лягти кістьми в парламенті, – наприклад за мовний закон – благополучно були ними "злиті". Та й підтримкою противники влади не можуть похвалитися: союз головних опонентів, політсил Тимошенко й Арсенія Яценюка, лише трохи перевершив регіоналів за рейтингами.
Крім того, Президент за останній рік зробив два важливих і позитивних для себе відкриття.
Головне стосується внутрішньої політики. Мова йде про інертність суспільства. Навіть відверто негативні дії – повідомлення про шикарну резиденцію в Межигір'ї, переслідування опозиції, згортання громадянських свобод, вирішення мовного питання на користь російськомовних, посилення фіскального тиску і незграбні дії власного бізнес-оточення, що підминає під себе всі ключові активи, – все це не викликає в країні, яка колись пишалася помаранчевою революцією, масових протестів. А якщо щось у цьому сенсі і відбувається, як, наприклад, бунт афганців та чорнобильців з приводу скасування низки їхніх пільг, громовідводом стає Верховна Рада або Кабмін.
Ще одне відкриття, зроблене Януковичем, стосується зовнішньої політики. Президент виявив, що якщо не занадто сильно намагатися стати своїм в Євросоюзі, можна без проблем ігнорувати невдоволення Заходу, обуреного переслідуванням опозиції. Головне на словах виступати за верховенство права, не просити при цьому у ЄС грошей та активно використовувати дивіденди від успішно проведеного футбольного чемпіонату.
Впевненість у своїх силах у Президента є такою великою, що, кинь в нього зараз хто-небудь яйцем, він не впав би. Та й не долетів би такий снаряд до цілі – перехопили б на льоту, а метальника в момент зробили держзлочинцем і покарали. Прецеденти вже траплялися: за період правління нинішнього лідера громадян карали і за осквернення символів держави (якась пенсіонерка отримала десять діб за те, що зрізала прізвище глави держави з вінка біля пам'ятника Тарасу Шевченку), і за псування плитки на головній площі (у справі про встановлення наметового містечка – так званого Податкового майдану).
Здавалося б, Янукович всесильний. Однак характер його могутності специфічний – він поширюється лише на ті сфери, які він може контролювати. Будь-яка дія зовнішніх сил – активізація невдоволення ЄС та США ситуацією в країні чи тиск з боку "великого газового партнера" – Росії, а також нова хвиля фінансової кризи або погіршення показників вітчизняної економіки – приведе до того, що будівля, яку так старанно вибудував Президент, вкриється безліччю тріщин. І крізь них на волю вирвуться руйнівні сили – обурення суспільства й опозиція, що відчула підтримку.
Перше справжнє випробування на міцність Янукович пройде восени – під час парламентських виборів. На них опозиція може набрати більшість за партійними списками, ніж регіонали. За таких умов партії влади потрібно буде знову "приручати" парламент, створюючи більшість за допомогою мажоритарників. І навіть якщо у підсумку ПР консолідує потрібне число одномандатників, у Януковича залишиться глобальна проблема: рівень підтримки Президента і його команди у суспільстві давно падає. Глава держави втрачає прихильників навіть у базових регіонах. Зростає критична маса невдоволених його політикою, що може мати для Януковича катастрофічні наслідки.
У будь-якому випадку пік могутності господарем Банкової пройдений.