його величність секретар
Сергій Льовочкін, глава Адміністрації Президента, 40 років
РЕЗЮМЕ: Народився в Києві. Закінчив Київський національний економічний університет та Українську академію зовнішньої торгівлі. Трудову діяльність розпочав у комерційних та банківських структурах. У 1999-му став науковим консультантом, а в 2001-му – помічником тодішнього президента України Леоніда Кучми. 2005 рік – радник голови парламенту Володимира Литвина, пізніше став керівником апарату прем'єр-міністра. 2007 рік – нардеп від Партії регіонів. З лютого 2010-го – голова Адміністрації Президента. Одружений, має двох синів і дочку.
Про свої надзавдання Льовочкін мовчить. Втім, він мовчить про все
Якщо вже у тексті про № 1 ТОП-100 – Віктора Януковича – Корреспондент порівняв його з французьким монархом Людовіком XIII, то права рука Президента – Сергій Льовочкін, як ніхто інший підходить на роль герцога де Рішельє, знаменитого кардинала.
Порівняння не буде натягнутим: політика, проведена Льовочкіним, схожа з цілями, які переслідував герцог. Кардинал, наприклад, домагався від знаті безумовного підпорядкування королівській владі – Льовочкін, виконуючи волю Президента, так само активно проводить політику консолідації політикуму під прапорами глави держави. Тільки тепер це називається "вибудовування вертикалі влади".
Рішельє наказав бунтівним дворянам зруйнувати укріплення своїх замків, щоб позбавити їх можливості в разі чого використовувати ці цитаделі як гнізда опозиції. А глава АП доклав чимало сил, щоб "зірвати" всі можливі форпости навколо Юлії Тимошенко, в результаті чого полум'яна Леді Ю стала в'язнем харківського "замку Іф", а опоненти отримали наочний урок того, як небезпечно протистояти людям з Банкової.
Щоправда, Рішельє мав більше влади, і був людиною публічною. Наприклад, командував військами, заснував Французьку академію, почав випускати перше періодичне видання у Франції, куди і сам писав статті. Він не соромився висловлювати свої погляди на політику, заявляючи, що "моєю першою метою була велич короля, моєю другою метою була могутність держави".
Про свої надзавдання Льовочкін мовчить. Втім, він мовчить про все. Таке враження, що глава АП як зразок для наслідування взяв "сірого кардинала № 1" в історії України – Віктора Медведчука, екс-главу адміністрації Леоніда Кучми. Обох об'єднує непублічність, незрозуміле походження особистих капіталів (розмір яких жоден з них не бажає обговорювати), підозри в маніпулюванні інформпростором через центральні телеканали та зв'язки з великими бізнес-структурами.
До того ж обидва були "чужими" в командах своїх босів, хоча зуміли сильно укріпити позиції.
Сьогодні "справжні регіонали" – група мільярдера Ріната Ахметова, стара гвардія ПР, а також люди, близькі до сім'ї глави держави, – намагаються потіснити Льовочкіна з провідних ролей.
Так, у передвиборчому списку ПР небагато кандидатів, пов'язаних з ним. Зате там з'явився Нестор Шуфрич, особистий ворог глави АП.
Втім, такими маневрами нівелювати вплив Льовочкіна навряд чи можливо, адже у нього залишається головне: постійний особистий контакт з главою держави, а також дружба з українським мільярдером Дмитром Фірташем і зв'язки з Валерієм Хорошковським, першим віце-прем'єром. Такий людський капітал одним Шуфричем не налякати.