європейський азіат
Віктор Янукович, Президент, 63 роки
З його владою в
країні знову ніхто за впливовістю не зрівняється, а його становище, як і
раніше, є непорушним. З таким результатом підійшов до чергового Топ-100 Корреспондента
лідер списку – Президент України Віктор Янукович.
Сперечатися з ним
сьогодні нікому: колишні конкуренти або пішли з політики самі, або вибиті з неї
українською Фемідою. А нові хоч і подають певні надії, поки ще не мають
достатньо сил для боротьби, та й до важелів влади їх не підпустили.
Власні сили і
повноваження глави держави Янукович підкріплює успіхами так званої Сім'ї –
групи осіб, пов'язаних з його старшим сином Олександром. Останній за час
президентства батька перетворився на успішного мільйонера, чиї бізнес-активи зростають
і множаться.
Успіхи близьких до Президента людей тим помітніші, чим все гіршим стає загальний стан справ у державі
Успіхи близьких до
Президента людей тим помітніші, чим все гіршим стає загальний стан справ у
державі. Рівень довіри ледь не до всіх владних інститутів впав до мінімальних
значень, економіка стагнує, західний капітал масово йде з країни.
Все це не надто
турбує Януковича: Президент настільки впевнений у своїх нинішніх позиціях, що
без побоювання за власне майбутнє помилував і випустив на свободу одного з
головних політичних опонентів – екс-голову МВС Юрія Луценка.
Втім, Луценко –
лише частина великої гри, яку веде Янукович. Сьогодні гарант не зі своєї волі
переживає дивні трансформації: увійшовши до кабінету на Банковій як
проросійський політик, який першим ділом підписав сумнівні харківські угоди,
четвертий рік свого президентства "донбаський хлопець" завершує в статусі чи не
головного євроінтегратора в новітній українській історії.
Прийдешній осінній
саміт ЄС, швидше за все, завершиться для України підписанням Угоди про
асоціацію з Євросоюзом. Цій події, очевидно, не завадить ні засуджуване Заходом
кримінальне переслідування офіційним Києвом опозиціонерів, в першу чергу –екс-прем'єра
Юлії Тимошенко, ні згортання демократії на берегах Дніпра.
Яким би не був антипатичним Янукович західним лідерам особисто, як би не цуралися його європейські політики вищого рангу, Україна сама по собі для ЄС виявилася набагато важливішою, ніж її нинішні керівники
Яким би не був
антипатичним Янукович західним лідерам особисто, як би не цуралися його
європейські політики вищого рангу, Україна сама по собі для ЄС виявилася
набагато важливішою, ніж її нинішні керівники. А якщо Київ підпише договір з
Брюсселем, нинішній господар Банкової ввійде в історію.
При цьому для
Януковича Європа залишається основною надією на майбутнє. Команда головного
регіонала країни, що представляє інтереси великого національного капіталу, за
всієї своєї видимої прихильності до Кремля вже давно зрозуміла, що їй потрібно
позбавлятися занадто тісних російських "обіймів". Справа не в націнтересах:
Кремль прагне впливати на приватний український бізнес і на державний апарат
України, і тому єдиний шлях порятунку місцевої еліти – опір Москві.
За Януковича
офіційний Київ відверто гне свою лінію, категорично відмовляючись безоглядно
вступати в Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану, при цьому не залишаючи
сумнівів у своєму прагненні євроінтегруватись. Україна брикається і в
дрібницях, намагаючись, наприклад, зістрибнути з російської газової голки,
скорочуючи споживання блакитного палива і закуповуючи його транзитом через
Європу, що дешевше прямих поставок.
Недарма державні ТБ-канали
Росії, а також вищі чиновники РФ й особисто російський президент Володимир
Путін – усе частіше вголос висловлюють невдоволення українськими
товарами-манерами-владою.
У геополітичній грі Януковича і Ко є одна вада – у ній відсутній остаточний вибір. Причина в самому Президентові: він намагається схрестити особисті
диктаторські замашки із загальнодержавною євроінтеграцією
У геополітичній грі
Януковича і Ко є одна вада – у ній відсутній остаточний вибір. Причина в самому
Президентові: він намагається схрестити особисті диктаторські замашки із
загальнодержавною євроінтеграцією. Підсумок розгойдування на цій гойдалці поки що
сумний: Україна опинилася на лезі бритви, отримавши високі ціни на газ і
позбувшись економічної допомоги міжнародних фінансових інститутів.
Тому уряд Миколи
Азарова, прагнучи зберегти стабільність за два роки до президентських виборів,
максимально економить, одночасно активізуючи роботу фіскальних органів.
Для Януковича вибори
2015 року – проблема номер один. Успіх йому необхідний, як ніколи, в іншому разі
під загрозою опиниться вся ретельно вибудувана система особистого добробуту,
починаючи від володіння резиденцією Межигір'я і закінчуючи бізнес-імперією
старшого сина.
Між тим уперше за
останні роки у глави держави з'явився не просто реальний конкурент, а людина,
яка вже перемагає його за рейтингами: за даними Київського міжнародного
інституту соціології за червень 2013-го, рейтинг лідера УДАРу Віталія Кличка
досяг 16%, що на два пункти вище, ніж у Януковича. Причому рейтинг Кличка зріс
за останній рік на 7%, а у Януковича – знизився на 3%.
Якщо Президент не
здійснюватиме суттєвих кроків, щоб повернути симпатії електорату, вибори-2015
можуть завершитися для нього поразкою. Тим часом його команда, прагнучи
досягнути результату, посилює контроль над владною вертикаллю і
Центрвиборчкомом – тепер відомством керує лояльний до нього Михайло
Охендовський.
Також у повітрі на
Банковій витають різні сценарії тріумфальної перемоги Януковича на виборах,
серед яких – відмова в реєстрації Кличка кандидатом в президенти через те, що
він не жив в Україні протягом останніх десяти років, як того вимагає
Конституція. Ще одна ідея – зміна законодавства таким чином, щоб вибори
проходили в один тур.
Як би там не було,
фундамент успіху чи поразки Президента у 2015-му формуватиметься у найближчому
майбутньому – у наступному календарному році.
Резюме
Народився в
Єнакієвому (Донецька обл.). Закінчив Донецький політехнічний інститут й
Українську академію зовнішньої торгівлі. Працював автоелектриком, механіком і
директором автобази. Був гендиректором підприємств Донбастрансремонт, Вуглепромтранс
і Донецькавтотранс. У 1997-2002-му роках – голова Донецької
облдержадміністрації. У 2002-2004-му – прем'єр-міністр України. У 2003-му
очолив Партію регіонів. У 2004-му програв президентські вибори Віктору Ющенку.
У 2006 і 2007 роках обирався до парламенту і був головою уряду. У 2010-му виграв
президентські вибори з 49 % голосів. Одружений, має двох синів