74 роки, одружений, є донька.
Статки: $300 млн (2011), $585 млн
(2012). Сфера діяльності: металургія
Про Володимира Бойка в рідному Маріуполі ходять легенди.
Одні кажуть, що місто йому всім зобов'язане, інші оспівують скромний побут
гендиректора Маріупольського меткомбінату імені Ілліча (ММК Ілліча).
Бойко - корінний мешканець Маріуполя. З 1955 року
став працювати на ММК трубопровідником у цеху водопостачання. Втім, його
трудова біографія цим заводом не обмежилася: він попрацював і на Сталіншахтобуді,
і навіть у Головмурманрибпромі. Лише з 1970-го, коли 32-річний Бойко закінчив
Маріупольський (тоді Жданівський) металургійний інститут, він нарешті зупинився
на ММК. За наступні 30 років він пройшов шлях від різьбяра в листопрокатному
цеху до гендиректора. 2 листопада 2000 року, в день, який на підприємстві
жартома прозвали "Днем незалежності", український парламент ухвалив закон про
приватизацію ММК, точніше, про безкоштовну передачу 50% плюс одна акція
трудовому колективу. Тоді Бойко і став повноправним господарем містоутворювального
підприємства, яке його зусиллями обросло новими активами в аграрному,
будівельному секторах, громадському харчуванні, легкій промисловості,
фармацевтиці та інших. У 2005-му 47 нардепів ініціювали в Конституційному суді
справу про неконституційність закону, за яким держакції ММК перейшли в приватні
руки. Бойко бився два роки і цю війну він виграв. До 2010 року бізнесмен служив
у своїй компанії главою правління, але згодом підприємство купив Рінат Ахметов,
і Бойко зберіг за собою лише крісло гендиректора.
"Ну не вдалося мені те, що я просив у Кучми! Та й у
Ющенка, але в основному в Кучми, коли була можливість: віддай ГЗК, віддай
коксохім! Був би у нас ГЗК і коксохім, ми були б непереможними" - Дзеркало
тижня, 10 липня 2010 року