Директори російських музеїв і театрів заявляють, що не просили в Москви військовою силою захищати їхні права. Вони також радять новій українській владі почати не з мовних питань, а з культурної стратегії на багато років наперед.
У Києві керівники закладів російської культури вийшли до преси з заявою, яка зібрала повну залу телекамер.
Їхнє звернення, яке ще тиждень тому майже напевне проігнорувала би більшість журналістів, можна передати кількома словами: "У нас все добре".
Вдатися до такого кроку директорів музеїв і театрів, які представляють в Україні російську культуру, змусила військова інтервенція Росії до Криму.
Формальною причиною введення військ став захист російськомовних українців від "розгулу неонацистів, націоналістів і антисемітів" - як назвав прибічників Майдану президент Росії Володимир Путін.
"Я не пам'ятаю жодного випадку, щоб російськомовна актриса – я особисто – відчувала де-небудь в Україні якийсь утиск через мову", - сказала артистка Лариса Кадочникова, яка зіграла роль Марічки в "Тінях забутих предків".
Пані Кадочникова, яка народилася в Москві, на початку 1960-х переїхала жити до України саме завдяки режисерові Параджанову.
"Для мене дуже боляче, коли виникають такі божевільні конфлікти", - журиться актриса.
З нею погоджується ще один уродженець Росії, який живе і працює в Києві – Юрій Вакуленко, директор Національного музею російського мистецтва.
"Ця ескалація і для України, і для Росії якоюсь мірою душевно згубна, - каже він. - Це наче в родині раптом починаєш убивати свого власного родича. Це ненормально. Цей жах починає обпалювати душі людей. І це дуже погано".
Пан Вакуленко, син росіянки і українця, іронічно називає себе "справжньою дитиною Радянського Союзу". Він каже, що не розуміє, на чому ґрунтуються "дикі твердження про геноцид російської мови" в Україні.
Одностайна з колегами і Наталія Тишаєва, яка очолює київський Музей Олександра Пушкіна.
"Неважливо, якою мовою ти думаєш. Важливо – що ти думаєш", – каже вона. І додає: "Ми – представники російської культури, але на українській землі".
За словами пані Тишаєвої, музеям в Україні живеться нелегко, але заклади, які представляють російську культуру, мають не більше проблем, ніж усі інші.
Своєрідний підсумок емоційним виступам колег підбила Людмила Губіанурі, директор музею Михайла Булгакова: "Я як громадянка України, як людина, яка розмовляє російською мовою – це моя рідна мова – як російський філолог за освітою, як православна ніколи ні до кого не зверталася – ні до російської армії, ні до російського уряду – про допомогу. Не зверталася і не збираюся звертатися".
А Борис Куріцин з Національного театру російської драми ім. Лесі Українки сказав, що його засмучує, коли колеги "вимушені чомусь виправдовуватися, що їм у їхній країні живеться нормально".
З чого починати?
Найстрашніше, що до українсько-російської кризи призвели помилки кількох політиків, каже пан Куріцин. На його думку, російська культура в Україні розвивалася б значно краще, якби не було таких "помічників" її розвитку.
На традиційне запитання "що робити?" пан Куріцин, який очолює в театрі ім. Лесі Українки літературно-драматургічний відділ, має свою відповідь: мислити стратегічно і виробляти державну ідеологію щодо української, російської та інших культур, представлених в Україні.
"Давайте все-таки почнемо з Івасика Телесика, з дитячого садочка. І спокійно, нормально, без афектації і полум’яних промов, будемо повертати народу його культуру. За 20 років ніхто навіть не поворухнувся, щоб це зробити. І сьогодні ми це розхльобуємо", - каже він.
"Держава повинна зрозуміти: витративши сьогодні три мільйони на культуру, завтра вони не потратять шість мільйонів на дитячі колонії", - додає він.
Про те, що українцям потрібно планувати культурну стратегію "на 100 років наперед" говорить і Юрій Вакуленко з Національного музею російського мистецтва.
На питання ВВС Україна, з чого варто починати українській владі, каже, що точно не з мовного питання.
До пропозицій підвищити статус російської мови в східних регіонах директор музею ставиться скептично: "Проблема в тому, що в нас будь-яке починання може вилитися в дію, яка матиме зворотній ефект".
"Час від часу мене як людину, що очолює заклад, в назві якого є слова "російського мистецтва", пробували підштовхнути на якусь там підтримку російської мови. А я відповідаю: "А навіщо її підтримувати насправді? Давайте краще підтримаємо українську мову", - каже пан Вакуленко.
Він додає, що новій владі слід почати з того, щоб навести в країні лад, адже культура і економіка - речі взаємозалежні. А об’єднувати людей потрібно не втручанням у мовне питання, а створенням універсальної "мови культури, яка створює доброзичливу ментальність".
Від нового міністра культури, яким став актор Євген Нищук, директор Музею російського мистецтва не очікує чогось надзвичайного, адже "культурою не можна керувати, її можна організовувати".
"Єдине побажання до нового міністра, щоб він відключив свою професійну, гільдійську приналежність. Він має бути ефективним менеджером. Тоді за ним буде успіх", - переконаний Юрій Вакуленко.
Свої рецепти дає новій владі і актриса Лариса Кадочникова, яка хоче, щоб в теле- і радіоефірі з'явилося більше зразків високого мистецтва.
І додає: "В першу чергу, почати треба з любові одне до одного, а не ненависті і претензій. Іти назустріч. Чути одне одного. І, напевне, весь цей кошмар закінчиться".