Фото: Фото надане організаторами проекту
Бориспільський військовий аеродром. Бригада авіатехніків на роботі
20 вересня у Національному художньому музеї в Києві відкривається перша масштабна виставка художників-сімдесятників Тихий протест 70-х. На її підтримку на сайті Кореспондент.net стартує спецпроект, у рамках якого українці діляться спогадами про життя в 70-х роках.
Розповідає Сергій Іванович Окінчиц, 64 роки, пенсіонер. У 70-х - авіатехнік Бориспільського військового аеродрому:
"У 1970-му я закінчив Іркутське авіаційне училище і почав їздити всім Радянським Союзом. Ми тоді працювали на винищувачах МіГ-21. Я перебував у бригаді із заміни двигунів і часто літав у відрядження на ті військові аеродроми, де базувалися наші літаки. Конотоп, Мари, Далекий Схід - чого я тільки не бачив! Квитки на літак були доступними кожному. Наприклад, переліт із Борисполя до Кіровограда коштував 7 рублів 50 копійок. Рейс Бориспіль-Москва - 15 рублів. Найдорожче коштував квиток до Хабаровська - 180 рублів, але це все-таки 6 тисяч кілометрів. Квиток на такий далекий рейс потрібно було бронювати за 45 днів.
Фото надане організаторами проекту
1979 Миргород. День Перемоги
Одного разу моя сусідка Ольга повинна була летіти до Хабаровська до родичів. Щоб встигнути забронювати квиток, в агентство поїхала вночі. Просиділа до ранку. Без п'яти вісім відкривається агентство - вся юрба кинулася туди. Вишикувалася черга до каси, перед сусідкою дві людини. Першою не встигла підбігти - худенька була, відштовхували. Три хвилини дев'ятого - квитків на потрібну дату вже немає. Питає: "А наступного дня?" - "А наступного дня - приходьте завтра". Ольга працювала продавцем у господарському магазині, їй довелося якомусь знайомому допомогти дістати газову колонку, газову плиту, пральну машинку, ванну – коротше кажучи, півгоспмага винести, щоб він допоміг зняти бронь і посадити її в потрібний день на літак. У день відльоту, о третій годині дня знайомий мав приїхати за нею і відвезти в аеропорт. Ольга зібралася, вже сидить на валізах. Без п'яти три - дзвінок. Відкриває - стоїть листоноша. Приніс телеграму: "Не виїжджай. У нас повінь"... І все те, що вона діставала - колонка, машинка, ванна - пройшло дарма.
Читайте також у рамках проекту Тихий протест 70-х:
За той час, коли літав Союзом, у мене з'явилося хобі - я став колекціонувати меню тих ресторанів, де колись обідав. Похід до закладу удвох обходився в 15 рублів - таку витрату зарплата авіатехніка дозволяла. Меню тоді друкували на звичайному папері та вкладали ці листочки в шкіряну папку. Листочки я і збирав. Нічого привабливого в них не було - я їх брав просто на пам'ять. Правда, один зразок для своєї колекції довелося вкрасти прямо з папкою. Відбувалося це в мінському національному ресторані Журавинка. Меню було "одягнене" в шкіряну течку, оформлену чеканною картинкою - хлопець і дівчина в національних костюмах. Я такого раніше не бачив. У руки меню не давали - офіціант стояв і чекав, поки клієнт зробить замовлення. Я умовив свою тітку, яка склала мені компанію того вечора, допомогти мені в цій "підсудній" справі. Вона була жінкою пустотливою і веселою - працювала артисткою цирку. Якимось чином все ж відвернула офіціанта, і я стягнув свій трофей.
Фото надане організаторами проекту
1. Чеканне зображення прибиральниці в багатьох радянських квартирах прикрашало двері вбиральні. 2. Той самий бюст В. І. Леніна
Узагалі, на початку 70-х чеканку стали використовувати масово - нею оформляли холи в готелях, зали в ресторанах, вестибюлі в школах. І в квартирах багатьох радянських громадян з'явилися різні предмети побуту, оздоблені карбованими зображеннями - чайники, підноси, підстаканники. Але найчастіше можна було побачити викарбувані таблички на дверях туалету та ванної - пісяючий хлопчик з горщиком і маленька прибиральниця з відром і шваброю. У моєї сестри досі така табличка прикрашає двері вбиральні.
Сайт Корреспондент.net пропонує читачам поділитися своєю історією 70-х із нашою аудиторією. Свої історії з фотографіями надсилайте на адресу [email protected] з позначкою Згадати 70-ті.
Фото надане організаторами проекту
Серпень 1975 Кіровоград. Військова частина. Сергій Окінчиц із товаришами по службі
У цілому, дух 70-х добре усвідомлювався в порівнянні з попереднім десятиріччям. Такого сильного тиску уряду вже не відчувалося, жорсткого насадження марксистсько-ленінських ідей уже не було. Приміром, якщо 1965 року мого батька - переконаного комуніста, члена бюро райкому Комуністичної Партії - розпікали на зборах за те, що його син витанцьовує на танцях заборонений твіст, а мене за це не взяли в комсомол, то в 70-х на такі "витівки" вже ніхто не реагував. Прозахідні настрої ставали нормою.
Хоча радянська ідеологія ще міцно сиділа в умах наших батьків і ще довго керувала їхнім життям. Про що говорив тільки той факт, що на день народження батько подарував мені... бюст Леніна. Він дуже хотів долучити мене до ідей, якими жив сам. А я цього Леніна використовував як скритку - гроші в нього ховав".
Як повідомляв Кореспондент.net, 20 вересня у Національному художньому музеї відкриється виставка Тихий протест 70-х. До експозиції увійдуть понад 120 робіт, більшість яких будуть виставлені вперше.
За словами куратора виставки Євгена Березницького, це перша системна спроба дослідити феномен українського мистецтва 70-х років 20-го сторіччя і відкрити глядачеві один з найменш вивчених періодів в історії української культури.
Сімдесяті - знаковий час в українській культурі, пов'язаний з іменами Сергія Параджанова та Василя Стуса, час всесоюзних будівництв - ЧАЕС , БАМу та індустріалізації Сибіру. Це період внутрішньої еміграції радянських громадян, час фарцовників, зачісок "під бітлів", потертих джинсів і бобінних магнітофонів із записами Володимира Висоцького (чиї напівофіційні концерти збирали тисячі глядачів). "Тихий протест..." - дзеркало епохи, можливість згадати, "як це було", і зрозуміти, чим жило покоління 70-х, кажуть організатори виставки.
Художники-сімдесятники брали участь в офіційних виставках, але багато з них йшли в андеграунд, створювали власне середовище і знаходили свого глядача на "квартирних виставках" .
Тихий протест 70-х представить найкращі живописні та графічні роботи (пейзажі, портрети, сюжетні композиції) понад двадцяти авторів, серед яких один з послідовних адептів "суворого" стилю Владислав Мамсиков, майстер ліричної картини Зоя Лерман, одеський нонконформіст Олег Соколов, засновник "панічного реалізму" Петро Беленок, метр натюрморту Валентин Реунов та інші. Виставка триватиме до 20 жовтня.
Приєднуйтеся до спільноти Корреспондент Lifestyle&Fashion на Facebook та групи Корреспондент Lifestyle&Fashion вКонтакте