Корреспондент: Свобода пересування. Лист з Брунею

У казково багатому султанаті Бруней немає ні пішоходів, ні тротуарів для них. Та й кому прийде в голову ходити пішки, якщо автомагістралі чудові, в кожній сім'ї по п'ять-сім машин, спиртне суворо заборонено, пише Антон Зайковський, директор з розвитку Агентства Марини Рожкової, у №45 журналу Корреспондент від 15 листопада 2013 року.

Факти з життя крихітного султанату Брунею руйнують стереотипи про класичні нафтодоларові монархії. Шаріат тут не заважає жінкам носити європейський одяг, а величезні доходи – домінуванню на дорогах малолітражок. А головним критерієм визнання тут давно є не стародавність прізвища, а місце отримання диплома MBA.

Років десять тому візит до Брунею Леоніда Кучми, тодішнього президента України, викликав шквал гумору у вітчизняному інтернеті. Одне видання навіть провело жартівливе опитування про мету турне, і більшість тих, хто проголосував, вибрала тоді найвеселіший варіант – мовляв, гаранту захотілося покататися на білому слоні.

І хоча білих слонів президент України в Брунеї навіть не побачив, тур відбувся не дарма: через кілька років країни оголосили про взаємне скасування віз. Це немало, оскільки негромадянину США, Євросоюзу чи інших розвинених держав потрапити в сулнатат можна хіба що транзитом, та й то із застереженнями. А, наприклад, росіянам візу зазвичай оформляють близько півроку.

Підсумок такої політики – повна «нетуристичність» Брунею. До приїжджих тут ставляться майже як до персональних гостей. Що казати, якщо заброньований мною недорогий готельчик з власної ініціативи надіслав за мною в аеропорт водія. А перший-ліпший продавець, у якого я запитав дорогу до найближчого кафе, негайно зачинив свій магазин і підвіз мене на своєму автомобілі.

Цінність такої гостинності я зрозумів уже на зворотному шляху: ходити пішки в цій країні практично неможливо. Через чудові автобани немає переходів, а пішохідні доріжки навіть не передбачені. При цьому зловити таксі – проблема: у всьому Брунеї ліцензію на візництво мають лише 26 осіб. Можете уявити самі вартість поїздки і час очікування кеба.

«Ексклюзивність» послуг таксі пояснюється просто. Кому на них кататися в країні з тотальною забороною на алкоголь, де в кожній сім'ї по п'ять-сім машин, а нечисленних приїжджих – як правило, це офіційні особи – возять у представницьких автомобілях?

Автомобілі не єдине свідоцтво добробуту брунейців. Вони повністю звільнені від податків, можуть брати в держбанку безвідсоткові кредити на будь-які потреби. І беруть – як розповідали мені, на купівлю яхт й особистих літаків. Кожен громадянин Брунею має право на безкоштовну освіту в будь-якому вузі світу і лікування в будь-якій клініці будь-якої держави. На весілля наречений отримує від султана солідні наділи землі, а наречена – сотні тисяч доларів, щоб звести на цій землі будинок.

За всіх благ у брунейців повністю відсутній потяг до пускання пилу в очі. Наприклад, машини на дорогах – хоч і новенькі моделі дорогих марок, але переважно гольф-класу.

Ставлення місцевих жителів до розкоші ілюструє один з головних символів країни, знамените Село на воді. З нього свого часу розпочалася історія султанату. Це саме Село розташоване саме навпроти критої золотом соборної мечеті султана Омару, і радянські журналісти, побачивши таке сусідство, напевно назвали б брунейську столицю Бандар- Сері-Бегаван «містом контрастів». Прогнилі дерев'яні будинки на палях, занурених у зелену воду, напхані електронікою, а на парковці мешканців села чекають Audi і BMW. Жити тут не просто традиція – це престижно.

Інші житлові райони Бандар-Сері-Бегавана нагадують елітні квартали в каліфорнійських Сан-Дієго або Сан-Хосе – парки, бігові доріжки, сім'ї з дітьми в затишних піцеріях. Про те що ви перебуваєте в мусульманській Азії, нагадують тільки колір шкіри перехожих, велика кількість золотих прикрас на дівчатах і відсутність алкоголю. За останнім місцеві жителі їздять в сусідню Малайзію, на кордоні з якою їх чекають цілі міста з барів і казино.

В останні роки султан Брунею Хассанал Болкіа, за словами його підданих, став поводити себе як ніколи скромно. Представник найдавнішої династії на планеті, у предків якого гостювала ще команда Магеллана, раніше був відомий як власник найбільшого у світі гаража із сотнями Ferrari, Bentley, Aston Martin й одним Fiat 500. Також Болкіа належали одна з найбільших у світі стаєнь, майже на 1.000 жеребців, кілька десятків палаців і, звичайно ж, відповідний гарем. В останньому, за чутками, за гонорари в десятки мільйонів «підробляли» навіть голлівудські зірки.

А тепер монарх, схоже, охолов до показної розкоші. Він часто пересувається без ескорту, а брата султана я навіть бачив, коли він сидів за кермом досить скромного Volvo. Болкіа інвестує серйозні кошти лише в розваги підданих та туризм. Результат інвестицій я бачив особисто, зазирнувши в брунейський Діснейленд і знаменитий семизірковий готель Empire. Місцеві, правда, цілком серйозно кажуть, що готель – забракований одним з братів султана палац. Мовляв, здався недостатньо розкішним. Проте хочеться вірити, що напхана мармуром і сусальним золотом будівля – все таки результат бажання привабити туристів.

У повній назві країни до слова Бруней додається приставка Даруссалам – «благословенний». Схоже, сулнатат, що входить до топ-5 найбагатших країн світу, ще довго відповідатиме цьому епітету. Принаймні поки не знайдуть альтернативу нафті і газу. А коли знайдуть, брунейці теж не помруть від голоду. Адже жити по-західному, без показного luxury-пафосу, вони вже майже навчилися.

***

Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 15 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.