Фото: Reuters
Еквадор вабить все нових і нових утікачів від повсякденності
Невеликий Еквадор за останній десяток років став Меккою для західних дауншифтерів, що тікають від холодних зим та офісної буденності до вічного літа, південноамериканського позитиву і дешевизни, - пише Антон Зайковський, директор з розвитку Агентства Марини Рожкової в № 49 журналу Корреспондент від 13 грудня 2013 року.
Про те, що країна Еквадор викликає хоч якісь асоціації у пересічних українців, я дізнався абсолютно випадково. За кілька місяців до свого відльоту до Південної Америки мені прийшло в голову поділитися планами поїздки на одній київській шиномонтажці. Яке ж було моє здивування, коли майстер не пропустив мою фразу повз вуха, а вимовив: "А у нас там колишній співробітник вже роки три". Після паузи він продовжив: "Термін мотає. Ще років вісім сидіти залишилося". Перепитувати, за що саме відбуває покарання його колега, я не став. Нескладно здогадатися, що найчастіше хочуть вивезти з Південної Америки любителі легкої наживи. Про наявність інших російськомовних представників подібної "професії" на еквадорській землі я дізнався прямо в аеропорту Кіто, почувши діалог двох яскраво одягнених хлопців з вираженим московським акцентом. У їхній розмові домінували слова "грами", "фасування" і "постачання".
А якщо подивитися на статистику запитів в Google, то одним з найбільш популярних тегів, що поєднуються зі словом "Еквадор", є термін "імміграція". Хоча емігрують в країну на екваторі не тільки представники "порошкового бізнесу". Своєрідними піонерами серед російськомовних переселенців туди стали дауншифтери. Тягнуть їх на бананову республіку цілорічний червень на узбережжі і загальна дешевизна життя. Однак складно описати ту атмосферу безтурботності, що панує в кожному куточку Еквадору. На відміну від інших південноамериканських країн, до "грінго" тут не виказують особливої агресії. Вулиці повні усміхнених перехожих, але немає відчуття "карнавалу з-під палки", яке часто приходить до європейців у гостях у темпераментних латиносів.
Одним словом, Еквадор, де в обід натовпи підспівують бродячим музикантам, а після десяти вечора відбувається тотальний відбій, коли безлюдності місцевих вулиць може позаздрити будь-яке провінційне європейське містечко, можна назвати розумним компромісом між тим, що потенційний дауншифтер шукає на новій батьківщині, і тим, до чого він звик на старій.
Кімнатка у хостелі коштуватиме лише $12 (за аналогічну в одеській Затоці здеруть мінімум $50), пляшка рому в крамниці - $4, а кілограм-другий манго - $1.
Звісно, російськомовною публікою строката громада новоеквадорців не обмежується. У країну їдуть молоді німці, іспанці, британці. Про американців і говорити не доводиться: для багатьох представників середнього класу США "свій хостел в Еквадорі" - синонім мрії про гарну пенсію. Приїжджих я зустрічав і в гірському Кіто, і в прибережному Гуякілі, і в Амазонії, і на Галапагосах. Пострадянські емігранти часто вибирають життя серед чудової колоніальної архітектури Локі і Куенки.
Особливо багато переселенців у маленьких містечках на березі Тихого океану. Взяти хоча б серферське селище Монтаньїту, яке насправді є новим Вавилоном. Велика частина населення - ізраїльтяни. Принаймні хумус або кошерну шаурму тут знайти набагато простіше, ніж звичні для Еквадору страви вердеса (смажених бананів), севіче (сирих морепродуктів в соку лайма - місцевої альтернативи суші) або куя (улюбленої страви індіанців - смаженої морської свинки). Зустріти тут колишнього сибіряка або дублінця простіше, ніж метисів, які переважають в інших регіонах держави. За словами новоеквадорців, саме в цьому місці вони знайшли квінтесенцію того, по що і їхали сюди, - вічне літо і тотальну дешевизну.
Вартість життя у Монтані тішить навіть за мірками недорогого Еквадору. Так, кімнатка в хостелі коштуватиме лише $12 (за аналогічну в одеській Затоці здеруть мінімум $50) , пляшка рому в крамниці - $4, а кілограм-другий манго - $1. До речі, про долари. В Еквадорі вони виконують роль офіційних грошей вже років десять, а власне національної валюти просто немає. І доларові цінники не призводять до дорожнечі. Проїзд в автобусі, наприклад, коштує $0,25, а на таксі - $3-4, причому часто це вазівські копійки, яких в Еквадорі хоч греблю гати.
Хоча не обходиться без парадоксів: мені не зрозуміти, чому в супермаркетах країни-найбільшого виробника бананів у світі вони коштують так само, як і в Україні. Тим часом іммігранти, які живуть тут давно, періодично скаржаться, що ціни зростають. Може, це й правда, але якщо і так, навіть до сусідньої Колумбії Еквадору ще дуже далеко, не кажучи вже про Захід. Крім того, клопоту завдає і вулична злочинність, хоча в порівнянні з довколишніми Венесуелою і Бразилією на еквадорських вулицях почуваєшся як у швейцарському банку.
Незважаючи на ці скарги, Еквадор вабить все нових і нових утікачів від повсякденності. Звичайно, дауншифтинговим раєм замість Паттайї або Гоа його міста не стануть ніколи. Але і зараз можна сміливо сказати, що країна стала для західних інтелектуалів тим, чим Гоа понад 40 років є для клаберів і хіпі з усього світу. Символічно, що саме на еквадорській території знайшов притулок Джуліан Ассанж. І нехай його Еквадор обмежився шістьма "квадратами" в лондонському посольстві - це не важливо. Головне, що маленька країна дала інформаційному Прометею те ж, що і тисячам інших біженців з корпоративного світу - релакс, спокій і посмішку.
***
Цей матеріал опубліковано в №49 журналу Корреспондент від 13 грудня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.