Фото: SXC
Португальське містечко Порту колись було одним з головних центрів работоргівлі у Європі
Португальці завжди готові до випробувань – чоловіки в пекельну липневу спеку одягають білі сорочки з довгим рукавом і чорні суконні штани, а дівчата бруківкою старих вулиць розгулюють на височенних підборах, пише Наталія Нападовська, керівник управління зі зв'язків з громадськістю банку Фінанси та Кредит, у №8 журналу Корреспондент від 28 лютого 2014 року.
Як у Бразилії «багато диких мавп», у Порту, який часто називають північною столицею Португалії, неймовірна кількість пам'ятників «донам Педро». Всі вони обов'язково зі шпагами, гофрованими комірами і пишно-складчастими кюлотами – вигадливий ажур у бронзі. І всі за рідкісним винятком встановлені в XV-XVI століттях, у золотий вік Порту. Тоді в цьому місті процвітали работорговці, що наклало на нього відбиток кричущої розкоші, нехай тепер і застарілої, але все ще пишної і гордовитої, як 400 років тому.
Центром міста і головною релігійної пам'яткою є кафедральний собор XII століття, перебудований зі старовинної фортеці, з величезним срібним вівтарем. Португальські католики, мабуть, жорсткіше за інших європейців дотримуються аскези, тому туристів-некатоликів під час недільної меси у храм можуть не впустити. А в цей час там всередині найбільш ревні віряни моляться, повільно пересуваючись на колінах по холодних плитах від самого входу у храм до вівтаря.
Від собору вниз по північному схилу спускається знаменитий квартал Рібейра. Це вулички зі старовинними і просто старими будинками, на яких разом з невеликими деревами ростуть супутникові антени, вузькі і темні провулки, внутрішні дворики і кавові тераси. Квартал Рібейра як музей португальської культури під відкритим небом визнаний ЮНЕСКО культурною спадщиною.
Взагалі в Порто, незважаючи на хаотичність перетину вулиць, заблукати неможливо: всі вони круто спускаються до річки Дору, або Доуру, яка через кілька кілометрів впадає в океан. Її береги з'єднує ажурний пішохідно-автомобільний міст Понте-де-Дон-Луїш, який, будучи творінням знаменитого Густава Ейфеля, є своєрідним символом міста Порту. Зображення цього моста використовують винороби на етикетках місцевого портвейну.
Також, за запевненням туристичних довідників, цей самий міст є найкращим оглядовим майданчиком міста. І це правда. Хоча довідники «забувають» зазначити, що пішохідна частина мосту ледь сягає завширшки півтора метри і в найнесподіваніший момент поруч з вами може на божевільній швидкості промчати наземний вагон метро, зона руху якого нічим не обмежена. Одна з найсильніших порцій адреналіну отримана мною саме на мосту – і від висоти, і від вагона.
Знімки, які ви зробите з мосту, будуть чудовими. У кадр потраплять фрагменти добре збереженої міської подвійної оборонної стіни, одна частина якої залишилася від римлян, а друга – від городян неспокійного ХIV століття. Ще ви неодмінно сфотографуєте старовинні будинки з перебільшено високими вікнами, яким уже принаймні по 300 років. З чорними патьоками сліз від океанських злив ці будівлі не виглядають запущеними – швидше вишуканими, архітектурно-вінтажними. І, звичайно ж, неодноразово ви знімете ошатну керамічну плитку, якою в Порту, як і у всій Португалії, прикрашені не тільки звичайні будинки, а й стіни соборів і монастирів.
Із запаморочливої висоти мосту маленькими сардинками виглядають на Дору старовинні барки, на яких з навколишніх сіл колись привозили в місто портвейн. Зараз на барках катають туристів, а потім їх, що нагуляли апетит, годують стравами місцевої кухні, яку через її простоту, ситність і величезні порції називають селянською. І, звичайно, туристів пригощають портвейном. Розібратися з неймовірною кількістю різновидів цього напою неможливо навіть фахівцеві, але, опинившись перед вибором у магазині, сміливо беріть пляшечку від 10-12 євро – це гарантує вам приємний вечір.
До м'ясних і рибних страв у португальських ресторанах прийнято замовляти овочеві гарніри: тушковану моркву, стручкову квасолю і цвітну капусту, яку заправляють ароматними спеціями та олією. Однак, замовляючи десерт, будьте обережні: часто ціну солодкого в меню не зазначають, а його вартість, яку ви побачите в підсумковому чеку, може перевершити ціну основної страви.
У неспішній Португалії чимала українська громада почуває себе цілком комфортно. У Порту українців поважають за доброзичливість, освіченість і охайність, а також за здатність за півроку вивчити португальську мову. Причому місцеві жителі вважають, що саме з появою в їхній країні на початку 2000-х років чоловіків-українців та молдаван в будівельній галузі стався різкий ривок продуктивності праці.
У Порту ви неодмінно натрапите на магазинчики із загальнослов'янською «російською їжею», там само буде продаватися місцева газета російською мовою. Взагалі зовні португальці нагадують наших співгромадян, які живуть на півдні. Їхні чоловіки, так само як наші, навіть у спеку стійко ходять у чорних суконних штанях і білосніжних сорочках, а за ступенем прагнення фліртувати з прекрасною статтю дадуть фору будь-якому іспанцеві. А дівчата, які надають перевагу помітному макіяжу, за будь-якої нагоди і навіть без неї взувають височенні підбори і надягають коротенькі спідниці. У Порту цінують красу в усьому і вміють радіти життю.
***
Цей матеріал опублікований в № 8 журналу Корреспондент від 28 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.