RU
ГоловнаLifestyle&FashionПодорожі
 

Африканський екстрим. Поїздка у Танзанію

Корреспондент.net, 10 червня 2015, 10:19
0
496
Африканський екстрим. Поїздка у Танзанію
Фото: Reuters
З життям плем'я масаї в Танзанії може ознайомитися будь-який турист

У Танзанії можна випробувати будь-який вид екстриму або розслаблення.

«Ну от і все, доподорожувався», – промайнуло в моїй голові. Ситуація загострювалася: я і троє моїх товаришів сиділи в чужому джипі посеред безлюдного лабіринту гаражів невеликого селища, назву якого ми навіть не знали, пише юрист Сергій Іванов у колонці, опублікованій у №22 журналу Корреспондент від 5 червня 2015 року.

Ніч, місяць, Танзанія. За кілька годин до цього двоє міцних хлопців погодилися підвезти нас до околиць Кіліманджаро, на яку ми планували піднятися. Але замість туристичного табору вони доправили нас в нетрі невеликого селища, один залишився за кермом, інший кудись пішов.

Спроби порозумітися англійською ситуацію не прояснили, водій чи то робив вигляд, чи то дійсно погано нас розумів. Це лише посилило наші підозри. Четверо білих з рюкзаками, набитими дорогим спорядженням, безліччю девайсів й одягом, – очевидно, непогана пожива для жителів Чорного континенту. Допомоги чекати було нізвідки, і намагаючись не шуміти, ми потягнулися за туристичними ножами. Але через хвилину все вирішилося – сяючи білосніжною посмішкою, з-за гаражів з'явився один з наших поводирів і сяк-так ламаною англійською пояснив, що йому просто потрібно було завезти своєму господареві сплачені нами за проїзд гроші. Тепер все окей, і ми їдемо до Кіліманджаро.

Це був єдиний раз за всю подорож по Танзанії, коли ми пережили стрес. Виявилося, що люди тут дуже доброзичливі і пересуватися по Києву набагато небезпечніше, ніж перетнути цю африканську країну вздовж і впоперек. Тут ніхто не смикає за рукав, випрошуючи гроші, як в Індії, діти біжать слідом за машиною винятково заради розваги, а білі туристи не викликають у місцевих ажіотажу або нав'язливого інтересу. Це підкуповує настільки, що самому хочеться їм що-небудь подарувати. Так, один з наших поводирів до вершини Кіліманджаро з вдячністю прийняв пляшку української перцівки, іншому дісталися мої важкі трекінгові черевики, а дітлахи були раді будь-якій дрібниці – ручці, блокноту, значкам.

Шлях до вершини і назад зайняв п'ять днів, але враження того варті. Зустріти світанок в Африці на висоті 6 тис. м – цього словами не передати, це потрібно відчути. Врахувати потрібно тільки одне – курцям шлях дається вдвічі складніше, в цьому я переконався на своєму досвіді. Та й підйом вимагає хорошої фізичної підготовки. А ще потрібно бути готовим до того, що сходження може вам нагадати штовханину в київському метро в годину пік. Як правило, штурм вершини для всіх груп починається опівночі, щоб о шостій ранку милуватися світанком. І підкорювати Кіліманджаро в один і той самий час висувається ціла армія охочих, що розтягується по маршруту нескінченною низкою.

Крім гірського туризму в обов'язкову програму подорожі по Танзанії просто необхідно включити відвідування хоча б одного національного парку. Їх багато, і всі вони різні, але особливо виділяється Нгоронгоро. Це справжній загублений світ – долина, що утворилася в гігантському кратері вулкана, який вивергався більше 2 млн років тому. Вона оточена кільцем гір висотою більше 2 км, і тут сформувався закритий ареал проживання тварин. Тут найвища щільність хижаків в Африці, тому пересуваються по долині на автомобілях, а головний вид розваги – фотосафарі. Чорні носороги, леопарди, зебри, слони і навіть нетипові для цього регіону бегемоти.

Крім того, в долині є поселення масаїв – давнього племені, яке зберігло майже первісний уклад життя своїх предків-скотарів. Можна оглянути їхнє село і покуштувати найбільш шанований тут напій, для приготування якого на шиї буйвола роблять надріз і зціджують трохи крові, а ранку замазують глиною. Кров змішують з молоком і п'ють з великим задоволенням. Хоча я все ж не наважився його покуштувати.

Взагалі в Танзанії немає якоїсь особливої ​​кулінарної «фішки». Місцеві жителі переважно харчуються рисом з овочами, є в їх раціоні м'ясо і риба, але без будь-яких кулінарних шедеврів, – їх відварюють або смажать. Зате практично у всіх готелях пропонують страви європейської кухні, тому за свій шлунок можна бути спокійним – мені жодного разу не довелося використовувати ліки.

Але навіть якщо раптом відчуєте нездужання, а потрібної таблетки під рукою не виявиться, співчутливі місцеві жителі запропонують як швидку допомогу пожувати кору якогось дерева, яка захищає шлунок від інфекції. У мого водія, який віз мене по національному парку Лейк-Маньяра, був запас такої кори про всяк випадок. Цей парк варто відвідати, щоб подивитися на приголомшливу кількість рожевих фламінго.

Правда, трапляються несподіванки, і мирне фотосафарі в будь-яку хвилину може перетворитися на відчайдушну спробу відв'язатися від агресивної тварини. У моєму випадку це був розлючений слон. Вийшло так, що машина, в якій я їхав, в якийсь момент заблокувала гіганта: попереду були дерева, і він не міг піти, ззаду машина перегородила йому шлях до відступу. Це надто роздратувало його, і розлючена тварина, грізно сурмлячи, гналася за автомобілем з добрий кілометр, поки ми від неї не відірвалися.

Танзанія – це переважно савана, і в серпні-вересні, коли я її відвідав, там не спекотніше, ніж в Україні в цей час року. Але легкий одяг з довгим рукавом і сонцезахисні креми нагоді. Для пляжного відпочинку найкраще підходить острів Занзібар або один з маленьких острівців, що його оточують. Все залежить від того, любите ви купатися у відкритому океані або віддаєте перевагу басейну.

На Занзібарі відлив, що осушує прибережну смугу більш ніж на 1 км, припадає на денний час, до води йти далеко і незручно. А приплив наступає лише ввечері, коли в темряві вже не покупаєшся. Тому освіжаються там переважно в басейнах. Основна маса пляжників осідає на невеликих острівцях-готелях поблизу Занзібару – там немає проблем з відливами і можна повною мірою розслаблятися на сонці під шум океану і звуки африканської музики. Диски з нею можна купити майже в будь-якому магазині, а в готелях практикуються міні-концерти місцевих етно-гуртів.

Окрім музики на пам'ять про Танзанію можна привезти ніж масаїв або дерев'яні фігурки людей і тварин – їх тут майстерно вирізають і продають зовсім недорого.

***

Цей матеріал опубліковано в №22 журналу Корреспондент від 5 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: туризмАфрика
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах