Міжнародний Каннський кінофестиваль. Довідка

Сьогодні, 11 травня, на французькому Лазурному березі в курортному місті Канни 64 раз відкривається один із найпрестижніших кінофестивалів у світі, що відноситься до категорії А - Міжнародний Каннський кінофестиваль.

Свою офіційну назву Каннський фестиваль отримав у 2002 році.

Вперше він відбувся 1946 року, хоча був запланований ще на осінь 1939-го. За задумом організаторів, він повинен був представляти альтернативу Венеціанському кінофестивалю. Програма була готова, почесним головою журі призначили винахідника кінематографа Луї Люм'єра. Відкриття мало відбутися 1 вересня, проте саме в цей день почалася Друга світова війна.

Перший кінофестиваль, який став подією міжнародного масштабу в культурному житті післявоєнних років, відбувся 20 вересня-5 жовтня 1946 року. На конкурс було представлено 46 фільмів. 11 з них отримали головну нагороду, тоді Гран-прі кінофестивалю від СРСР отримав фільм Великий перелом Фрідріха Ермлера.

З 1946 року кінофестиваль почали проводити щорічно у вересні, а з 1951 року - навесні: у квітні-травні.

З 1951 року на конкурс почали надсилати свої роботи кінематографісти США. З 1959 року на фестивалях журналістам почали показувати фільми вдень, ще до офіційного показу - щоб вони могли скласти свою думку про фільми заздалегідь.

Спочатку Каннський кінофестиваль був швидше престижним світським заходом, що приваблює величезну кількість туристів, однак до кінця 1960-х рр. він набув статусу респектабельного фестивалю - з розвиненою інфраструктурою, відпрацьованими механізмами і вміло режисованою інтригою. Зростанню інтересу до нього з боку професіоналів кінобізнесу сприяв відкритий у 1959 році кіноринок Marche du Film.

В історії проведення Каннського фестивалю не завжди все було гладко: у 1948 і 1950 рр. він не відбувся через брак грошей на проведення.

У травні 1968-го у Франції спалахнула соціальна криза, що вилилася в демонстрації, масові заворушення і загальний страйк, у зв'язку з чим Каннський кінофестиваль скасували, хоча до його закінчення зоставалося всього п'ять днів. Учасники лишилися без нагород.

У 1969 році програма кінофестивалю була доповнена проведенням Двотижневика режисерів - паралельного показу фільмів, організованого створеним у 1968 р. товариством кінорежисерів.

Фестиваль, керівним органом якого є Адміністративна рада та який, згідно із французьким законодавством 1901 року, був створений як асоціація, у 1972 р. визнали культурним заходом громадського значення.

1972 року був змінений принцип відбору конкурсних стрічок - якщо раніше їх обирали самі країни-учасниці, то з цього моменту стрічки стали відбиратися безпосередньо керівництвом фестивалю.

У 1975 р. з'являються три офіційні позаконкурсні програми. Програма Винахідливі очі (Les Yeux fertiles) представляє фільми, присвячені іншим видам мистецтва, Дух часу (L'Air du temps) - картини на сучасні теми, і Складне минуле (Le Passe compose) - змонтовані з архівних матеріалів фільми про кіномистецтво.

У 1978 р. з ініціативи Жиля Жакоба (Gilles Jacob), на той час виконавчого директора фестивалю, була заснована премія Золота камера за найкращий дебютний фільм, представлений в одній із трьох конкурсних програм. Жилю Жакобу належить також ідея створення програми Особливий погляд, що не належить до конкурсу. Відтоді у Каннах відбуваються три фестивальні покази: основний конкурс, Двотижневик режисерів та Особливий погляд.

1998 року Жиль Жакоб створює програму Сінефондасьйон, у рамках якої демонструються коротко- та середньометражні фільми, зняті студентами кіношкіл різних країн. Програма покликана відкривати й заохочувати молоді таланти.

Восени 2000 р. у рамках Сінефондасьйону в Парижі був заснований проект Residence, завдяки якому молоді режисери отримали можливість створити особисту кінороботу за межами своєї країни. У 2005 р. виникає ідея Ательє: після попереднього відбору двох десятків проектів їхнім авторам забезпечуються на фестивалі найсприятливіші умови для пошуку додаткового фінансування.

У 2004 р. виник проект Producers Network, що дозволяє продюсерам усього світу обговорити свої проекти, а також - Short Fim Corner, майданчик для зустрічей авторів короткометражних фільмів.

У 2005 р. була відкрита нова програма Всі кіно світу (Tous les Cinemas du Monde), присвячена кінематографу різних країн. У рамках цієї програми країни отримують можливість представити досягнення національних майстрів.

У 2010 р. нова програма Каннські короткометражні фільми (Cannes Court Metrage) об'єднала конкурсну програму короткометражних фільмів та проект Short Film Corner, представивши повну панораму досягнень майстрів короткого метра у всьому світі.

Головна нагорода Каннського кінофестивалю - Золота пальмова гілка (Palme d'Or) вручається з 1955 року, а до цього (у період з 1946 по 1954 рік) найпрестижніша нагорода фестивалю називалася Гран-прі. З 1997 р. гілку поміщають у футляр із синього сап'яну разом з цілісним шматком огранованого кристала. Сама гілка виготовлена із 24-каратного золота.

Зараз Гран-прі фестивалю вважається другою за престижністю нагородою.

Золоту пальмову гілку присуджують за найкращий повнометражний і найкращий короткометражний фільми.

Існують ще й інші нагороди: Великий спеціальний приз журі, нагороди за найкраще виконання чоловічої і жіночої ролей, Приз за найкращий сценарій, режисуру, операторську роботу, Золота камера за найкращий дебют. Журі може також присудити ще одну премію повнометражному фільму і дві - короткометражкам.

За всю історію кінофестивалю жодному кінорежисерові не вдалося завоювати головний трофей тричі. У той же час, невеликій групі знаменитих режисерів вдалося завоювати почесну нагороду двічі. До неї входять: Альф Шеберг (1939, 1951, Шеберг обидва рази був лауреатом ще до запровадження Золотої пальмової гілки та отримував Гран-прі фестивалю), Френсіс Форд Коппола (1974 - Гран-прі, 1979), Білле Аугуст (1988, 1992), Емір Кустуріца (1985, 1995), Сехей Імамура (1983, 1997), брати Жан-П'єр Дарденн і Люк Дарденн (1999, 2005).

Журі кінофестивалю особливо ретельно оберігають від усіх, хто може хоч якось на нього впливати. На фінальну зустріч членів журі вивозять у відокремлене секретне місце, іноді на острів. Останнім часом у них навіть відбирають мобільні телефони, щоб виключити витік інформації завчасно. Один із головних принципів фестивалю - секретність того, як проголосував той або інший член журі. Кожен із них дає підписку про нерозголошення внутрішніх таємниць голосування.

До 1983 року фестиваль відбувався у будівлі на набережній Круазетт (зараз готель Noga Hilton). У 1983 р. мало місце урочисте відкриття нового Палацу фестивалів на площі Жоржа Помпіду.

У 2002 р. в Каннах з'явився кінозал під відкритим небом Cinema de la Plage, де широкій публіці демонструються картини із золотого фонду кіномистецтва та проводяться спеціальні покази.

Бюджет Каннського кінофестивалю становить близько 20 млн євро. Половина цих коштів надходить із державних фондів через Міністерство культури (Національний центр кінематографії), з бюджету Канн та від органів місцевого самоврядування (Ради регіону Прованс-Альпи-Лазурний берег і Генеральної ради департаменту Приморських Альп). Додаткове фінансування складається з надходжень від професійних спілок, різних установ і приватних компаній - офіційних партнерів фестивалю.

Президентом Міжнародного Каннського кінофестивалю є Жіль Жакоб.

Виконавчий директор - Тьєррі Фремо.