Кончаловський: Неможливо зняти сьогодні Асю Клячину, тому що цього життя вже немає

Андрій Кончаловський, радянський, американський та російський режисер-зірка, розповів в інтерв'ю щотижневому журналу Корреспондент про найкращі власні фільми, знаменитих колег, ставлення до жінки в Росії та Анджеліну Джолі.

Розмовляючи із журналістом Корреспондента про римейки, які популярні зараз на Заході, Кончаловський, автор майже 30 ігрових фільмів, десятка театральних вистав, кількох книг, зізнався, що якби знімав всі свої фільми зараз, то робив би це інакше.

"Я ж змінився. Ми під впливом оточення, що впливає на нашу свідомість, сильно змінюємося. У нас тепер є інтернет, пам'ять коротка. Ніхто не знає номера телефону своєї дружини - тому що кнопки є, натискаємо. Тож глядач інший і в нього терпіння не вистачає. Багато картин 30-их, 40-их, 50-их років сьогоднішня молодь не завжди може сприйняти. Навіть [режисерів Андрія] Тарковського або [Мікеланджело] Антоніоні. Вони вже не в змозі захопити сучасного глядача", - зазначив режисер.

На запитання журналіста, як би виглядав сьогодні його фільм Історія Асі Клячиної, Кончаловський відповів, що сьогодні Асю Клячину зняти неможливо, тому що цього життя вже немає.

"Все-таки Ася Клячина була знята при такому тоталітарному режимі, який злегка дав тріщину, в якій можна було знімати не Сказання про землю сибірських або Кубанських козаків, а вже якісь картини, де були проблиски правди. Моя картина обійшлася без цих проблисків . Там все правда. Ми просто поїхали і стали знімати селян, з їх брудними фартухами, вбранням та іншим. Вона була шоковою з погляду естетики, тому що це прості люди і нормальне життя", - розповів Кончаловський.

Для селян режисер зробив навіть спеціальний показ, однак картина їм не сподобалася.

"Не сподобалася. Вони сказали:" Ну, чого це нам показують Маньку? Ми Маньку і так бачили в житті таку! Краще покажіть мені Ладиніну [зірка радянського кіно] яку-небудь. Так, щоб красиво було". Я можу зрозуміти - ця картина не для них. Ця картина загалом для людей, які намагалися і намагаються зрозуміти сутність російського колгоспного, читай - народного життя. Але колгоспне життя - це була особлива річ. Люди не могли виїхати нікуди, у всіх паспортів не було. Це було дивне життя, таке рабовласництво, в якому людей примушували працювати, і вони працювали, щоб їсти. Це було колективне рабство, в якому люди примудрялися бути щасливими. Взагалі нещасливих людей у той час не було . Вони були всі за колючим дротом. Країна ділилася на нещасних людей за колючим дротом і щасливих людей, які не хочуть за колючий дріт, тому вони щасливі. Картина ось про таке екзальтоване щастя цього радянського життя", - зазначив режисер.

Під час бесіди з Корреспондентом Кончаловський, зокрема, розповів і про російських жінок.

"Чоловік не може бути відокремлений від жінки. Жінка багато в чому робить чоловіка. Особливо у нас. Інша справа, що в Росії, на жаль, вона дозволяє до себе ставитися так, як ставилися до жінки у Середньовіччі, - як до сексуального об'єкта, рабині... Вона може навіть у Bentley сидіти, а там всередині - XIV століття в їх із чоловіком стосунках. І жінка це терпить", - вважає режисер.

Повністю інтерв'ю Андрія Кончаловського журналу Корреспондент читайте в новому номері № 45 від 16 листопада 2012 року.

Корреспондент.net