В епоху спогадів про добре забуте старе - ремастерингу - кінематограф шукає натхнення все глибше в минулому.
Історія медсестри Мілдред Ретчед, садистки з культового фільму Пролітаючи над гніздом зозулі, розказана шоуранером Американської історії жахів для Netflix, стала найпопулярнішим серіалом 2020 року на платформі. Корреспондент.net розповідає, чи варто її дивитися.
Не долітаючи до гнізда зозулі
Прем'єра нуарного постмодерністського серіалу Сестра Ретчед відбулася 18 вересня. За перші чотири тижні його подивилися 48 мільйонів разів - це рекорд серед усіх нових серіалів цього року на платформі Netflix.
Шоу є приквелом фільму Мілоша Формана 1975 року Пролітаючи над гніздом зозулі за однойменним романом Кена Кізі про мешканців психіатричної клініки, який вийшов в 1962 році. Книга вважається одним з головних літературних творів рухів бітників і хіпі.
Головну роль в проекті виконала актриса Сара Полсон, відома своєю участю в усіх сезонах серіалу Американська історія жахів. Сестру Ретчед відразу продовжили на другий сезон, але дату старту шоу поки не назвали.
Старша сестра Мілдред Ретчед у романі Кена Кізі й у фільмі Мілоша Формана є уособленням усіх жахів психіатрії. Кізі до роботи над романом був санітаром у психіатричному відділенні, так що про тамтешні порядки знав не з чуток.
Не менш важливу роль у появі роману зіграв досвід Кізі зовсім іншого роду - участь у секретній програмі ЦРУ з вивчення психотропних речовин, під час якої той під наглядом лікарів приймав ЛСД і мескалін і вирішував математичні завдання.
Участь в експерименті з ЛСД Кен Кізі сприйняв як сигнал наближення нових часів. Упевнений, що сприяє реформуванню психіатрії, він чекав, коли безправному життю пацієнтів буде покладено край.
На Заході до початку 1960-х років антипсіхіатричний рух, або деінституалізація психіатрії, стрімко набирав вагу. Ідея про те, що люди з психічними захворюваннями повинні бути максимально ізольовані від суспільства, переставала бути нормою.
Реформування психіатрії почалося в Європі на початку 1950-х років: там послідовно відмовлялися від таких способів лікування, як електрошокова терапія, лоботомія, важка медикаментація хворих.
До 1960-го уявлення про те, що класичні психіатричні лікарні - варварський атавізм, оформилося остаточно.
Кізі планував, що його книга стане прощанням з колишніми порядками, фінальним викриттям світу психіатричного насильства, що перетворює пацієнтів в нелюдів.
Екранізація роману автору не сподобалася через те, що голлівудські продюсери забрали головний голос у Вождя Бромдена, чиє без того безправне становище пацієнта психіатричної лікарні ускладнювалося його приналежністю до індіанців.
Однак критики і глядачі були в захваті, Пролітаючи над гніздом зозулі завоював п'ять Оскарів, у тому числі за кращу режисуру. Фільм назвали однією з найважливіших подій "нової хвилі" американського кінематографу.
Автори серіалу намагаються розповісти передісторію Мілдред Ретчед. Авторами заявляється, що їхня робота описує становлення молодої медсестри в жорстку психопатичну тиранку.
Однак уже з перших кадрів стає ясно, що на шляху до досягнення своїх цілей її ніщо не зупинить, навіть убивство. І заявлена мета авторів - показати, що соціопатом її зробили закони і звичаї психіатричних клінік - провалюється відразу.
У другій частині першого сезону, правда, розкриється людська частина натури Ретчед, утім, холоднокровність і жорсткі маніпуляції людьми і тоді нікуди не подінуться.
У будь-якому випадку нетфліксіфська Мілдред Ретчед і Мілдред Ретчед з Пролітаючи над гніздом зозулі - це два абсолютно різних персонажі. У фільмі навіть на "піку" Ретчед не була такою жорстокою.
Що стосується картинки і змісту, то це дуже яскравий, кривавий, але красивий серіал з провисаючим місцями сюжетом.
Повоєнні США в Сестрі Ретчед навмисно показані гранично гламурними, глянцевими, захопленими: сукні зі сторінок модних журналів, шикарні автомобілі, неймовірно красиві інтер'єри в стилі ар-деко.
Психіатрична клініка перетворена в бароковий палац, коридори якого своєю геометрією викликають клаустрофобію і відсилають до Сяйва Стенлі Кубрика, а з-за рогу очікуєш Альфреда Хічкока із його гіпнотизуючою спіраллю.
Утім, постмодерністська бравада і каскад культурних відсилань - це характерний почерк сценариста і режисера Райна Мерфі. Саме цього від нього і чекаєш.
Нинішній серіал Мерфі розповідає не про одну Ретчед, а скоріше про всіх жінок, яким доводилося нелегко в повоєнний час. А, оскільки автор вміло римує минуле із сьогоденням, то й про сучасних жінок, які все ще не відвоювали своє право бути нарівні з чоловіками.
Серіал розповідає не тільки про психічні захворювання, але про і гомосексуальність, і багато інших проявів людської індивідуальності, які багатьма все ще сприймаються відхиленням від норми.