Рідлі Скотт та Дені Вільнєв зняли одні з найкращих своїх робіт, фільми жахів вийшли на новий рівень, не менше вразили й дебютанти. Корреспондент.net розповідає про найкращі фільми року. Вони розташовані у довільному порядку.
Дюна
Дені Вільнєв, фантастика
Дені Вільнєв, той самий режисер, якому - нехай і зі спірними результатами - вистачило духу три роки тому зняти сиквел культового фільму Рідлі Скотта Той, хто біжить по лезу, взявся за ще одну непідйомну класику фантастичного жанру, епічну сагу Френка Герберта Дюна, яку колись екранізував великий Девід Лінч.
Вільнєв виступив одночасно сценаристом, режисером та продюсером картини. Він працював із кіностудіями Legendary Pictures та Warner Bros.
Вийшов чудовий блокбастер, досить близький до тексту першого роману з легендарного циклу.
Офіційний синопсис фільму звучить наступним чином: Людство розселилося по далеких планетах, а за владу над населеним простором постійно борються різні могутні сім'ї.
Щоправда насолодитися антично-величним, візуально бездоганним, зневажаючим наративні атракціони та догідливий гумор фільмом навряд чи можна на домашньому екрані.
Остання дуель
Рідлі Скотт, історична драма
Рідлі Скотт своєю новою роботою довів, що він не "виснажеий зйомками режисер у кризі", поставивши чарівною старомодністю, мертвою візіонерською хваткою і, звичайно, властивим тільки йому академічним складом, химерну суміш із Гладіатора та Расемона.
Ветеран блокбастерів створив видовищну історичну фактуру: середньовічні замки, вкриті мороком, содомські вечірки графа та сквайєра, похмурі ландшафти та брязкіт важких лат.
Але головне - яка енергетика сочиться з акторів, які балансують між артистичним реалізмом та пародією.
Скотт залишається правдорубом і феміністом, не опускаючись до самовдоволеної репрезентативної повістки, а діючи якраз заданому наративу - ось де видно справжній професіоналізм.
Це історія про те, як жіночий голос намагається прорватися через люту богословську казуїстику, віктимблеймінг та примат божественної правди. Історія про чоловіків, які використовують жінку як привід для задоволення своїх військових амбіцій.
І головне в Скотті, звичайно, його майстерне крос-історичне чуття, де середньовічні баталії нічим не відрізняються від сьогоднішнього медійного галасу, а істина, як і раніше, вимагає безжальної боротьби.
Історичне кіно Скотта не служить завданню стати реліктом часу, а пробуджує моральну взаємодію епох.
Титан
Джулія Дюкорно, жахи
Головний переможець цьогорічного Каннського кінофестивалю - радикальний боді-хорор, який розповідає про роман дівчини з автомобілем.
Це сплав із провокації, гумору, саспенсу, пронизаного релігійними алюзіями в діапазоні від давньогрецької міфології до раннього християнства та сентиментальності. Докладно про нього - у матеріалі
"Шокуючий переможець у Каннах".
Невдалий трах, або Шалене порно
Раду Жуде, комедія/драма
Скандальний лауреат Золотого ведмедя Берлінського фестивалю 2021 року про природу святенництва в авторитарних культурах та державах.
Один із найоригінальніших і найрадикальніших режисерів нового румунського кіно починає свій фільм із порноролика, знятого в домашніх умовах головною героїнею - шкільною вчителькою історії.
А решта фільму присвячує питанню про те, чи має право на інтимне життя людина подібної професії і як лицемірство суспільства в окремих випадках впливає на стан cвіту та його майбутнє.
Агнець
Вальдимар Йоганнссон, жахи
Найяскравіший дебют року, який отримав у Каннах приз із формулюванням "за оригінальність". Ісландський режисер показав себе вдумливим і самобутнім драматургом, що має суто північну чутливість до природи і розмову про неї.
Моторошна і поетична казка про бездітну пару фермерів, яка усиновила дівчинку-мутанта, може бути прочитана і як всеосяжна притча про людину і навколишнє середовище, і як гостросоціальне висловлювання про прийомних дітей, і як дослідження будь-якої інакшості та кордонів у її прийнятті, і як запрошення до розмови про приховану суть християнства та язичництва.
Французький вісник
Вес Андерсон, комедія
Найвигадливіший і складноконструйований витвір Веса Андерсона. Ігрове кіно та анімація, комедія та трагедія, чиста політика та гола абстракція, чорно-біла та кольорова плівка – режисер тут відірвався на повну котушку.
Зрозуміло, разом з його форменою пристрастю до архітектурних форм і осьової симетрії від цього іноді починає крутитися голова - тим більше, що цього разу обраний жанр альманаха (поминки за неіснуючим журналом Французький вісник включають пролог, три спецрепортажі та епілог).
Якщо оцінювати новели, можна побачити, що, на жаль, планка якості падає від блискучої першої (сатири на сучасне мистецтво) через хорошу другу (замальовку про студентські бунти в дусі раннього Годара) до вже середньої третьої (коміксової поліцейської історії під Мельвіля).
Іноді Андерсон аж надто відверто покладається на посилання, десь втрачає нитку оповіді, а десь його візуальний перфекціонізм повністю підминає під себе складові багатошарового сюжету.
Загалом це не найкраща робота Андерсона, але в ній достатньо витонченості, постановочного чуття та оригінальних дизайнерських рішень, щоб назвати його головним інтелектуальним атракціоном поточного сезону.
Рука Бога
Паоло Соррентіно, драма
Найособистіший і найкращий фільм сучасного італійського класика - його вільна автобіографія про дорослішання в Італії 1980-х, любов до сім'ї та футболу, першу пристрасть і грандіозну втрату.
Екранне альтер его Паоло - молодий хлопець Фаб'єтто, який фанатіє по Дієго Марадоні і зростає в галасливому і токсичному італійському сімействі з парою десятків одіозних родичів.
Саме любов до Марадони зіграє фатальну роль у житті Фаб'єтто, який тільки мріє знімати кіно, а поки що мучиться від потягу до тітки і радіє зустрічному вітру, коли мчить на скутері набережною моря.
Аннетт
Леос Каракс, романтичний мюзикл
Несамовитий готичний кінороман про кохання стендап-коміка і оперної діви, плід якої, диво-дівчинка Аннетт, вміє левітувати і співати. Мюзикл створений братами Маел із групи Sparks, але майстерно апропрійований батьком-одинаком Караксом, який виявив у вигаданому сюжеті чимало паралелей зі своєю долею.
Втім, цього можна і не знати. І просто насолоджуватися запеклими протиріччями цього "неправильного" фільму, що дискомфортно досліджує найчутливіші зони і не відступає ні перед чим, немов його чудово-огидний антигерой, "мавпа бога" Генрі Макгенрі.
Сядь за кермо моєї машини
Рюсуке Хамагуті, драма
Японський роуд-муві, екранізація оповідання Харукі Муракамі, в центрі якого - театральний режисер, який два роки тому втратив дружину. Його запрошують поставити п'єсу Дядя Ваня на театральному фестивалі у Хіросімі. У поїздку він вирушає в компанії своєї старої червоної машини та мовчазної водійки. Дорогою вони зближуються.
Сядь за кермо моєї машини завоював приз за найкращий сценарій на Каннському кінофестивалі і став найкращим фільмом року за версією Асоціації кінокритиків Лос-Анджелеса. На Rotten Tomatoes у фільму 100 відсотків позитивних рецензій від критиків та 84 відсотки "свіжості" на думку глядачів, а користувачі IMDb оцінили фільм у 7,9 бала.
Минулої ночі у Сохо
Едгар Райт, жахи
Самобутній реверанс із фірмовою іронією Едгара Райта, смачним цитуванням джалло та віртуозною режисурою.
Історія розгортається довкола дівчини Еллі, поверненої на 1960-х. Після складного періоду дитинства (її мати наклала на себе руки, чим зламала дочці психіку), Еллі готова випорхнути з гнізда і вирушити в чарівний Лондон, щоб вивчитися на дизайнера. Місто виявляється не таким вже привітним: підозрілі таксисти, дріб'язкові та озлоблені сусідки за спільнотою та повна відсутність "чарівництва з листівок".
Добре, хоча б удалося знайти стерпну кімнату. Дорогувато, зате автентично. Там можна слухати улюблену музику і засипати під дзвінке неонове підсвічування за вікном. Солодких снів... Прокидайся, ти в Лондоні 60-х, спостерігаєш із задзеркалля за становленням співачки Сенді. І здається, вона у небезпеці...
Фільм не псує ні театральщина з танцями і манерністю, ні нарочита бутафорія деяких сцен, ні поворот, що читається, ні навіть Томасін МакКензі, яка багатьом здалася мало помітною для головної героїні.