У Києві відкрилася виставка найяскравіших молодих художників України – претендентів на отримання найбільшої національної премії PinchukArtCentre. Корреспондент представляє найбільш цікаві роботи, пише Оксана Мамченкова у №44 журналу Корреспондент,/em> від 8 листопада 2013 року.
На самому початку перегляду нової виставки у столичному центрі сучасного мистецтва PinchukArtCentre глядача очікує перешкода – встановлений у приміщенні п'єдестал заввишки в людський зріст загороджує більшу частину отвору між кімнатами. На постаменті – п'ять пар величезних розмірів гранітних міліцейських черевиків. Скульптуру доповнюють розвішані на стінах екрани, на яких демонструються короткі відеоролики, зняті під час різних акцій протесту.
Разом зі ще одним роликом, присвяченим історії колишнього міліціонера, який розчарувався в правоохоронних органах, ці об'єкти є складовими проекту Вода камінь точить харківського художника Миколи Рідного. Таким чином Рідний спробував привернути увагу глядачів до гострої для України проблеми відносин між міліцією і тими, кого вона повинна охороняти.
Вода камінь точить – один з 20 проектів, створених молодими українськими художниками, які цього року змагаються за премію PinchukArtCentre. Переможець отримає 100 тис. грн., і це найбільший за розміром винагороди національний конкурс для українських митців віком до 35 років. Він був заснований фондом бізнесмена і філантропа Віктора Пінчука у 2009 -му і нинішнього року проводиться вже втретє.
Фото Дмитра Ніконорова
Сфінкс художниці Аліни Копіци - частина інсталяції, присвяченій темам гендеру й сексуальності
Втім, чи не ціннішим, ніж фінансова винагорода, стане для переможця бонус у вигляді автоматичного проходження у фінал міжнародного конкурсу Future Generation Art Prize. А це – можливість змагатися в наступному році з художниками з усього світу за приз у розмірі $ 100 тис., а також гарантована участь у груповій виставці на авторитетній Венеціанській бієнале.
Щоб вибрати двадцятку найкращих молодих творців сучасного мистецтва країни, члени комісії, до складу якої ввійшли впливові куратори і художники України, переглянули близько 1 тис. заявок. Щасливчики, які подолали жорсткий відбір, створили для виставки, що відкрилася 1 листопада, абсолютно нові роботи.
А на початку грудня, щоб визначити переможця, до Києва з'їдуться представники міжнародного журі. Іноземним фахівцям буде на що подивитися, впевнений куратор виставки Бйорн Гельдхоф, який також брав участь у відборі фіналістів. На його думку, за ті п'ять років, що минули з моменту проведення першого конкурсу, український молодняк зміцнів і доріс до рівня закордонних колег.
Куратор наводить як приклад інсталяцію творчої групи Мельничук – Бурлака. У просторі великої кімнати галереї художники облаштували подобу кабінету архітектурного бюро, розмістивши там робочі столи, комп'ютери, містобудівні плани і мініатюрні моделі споруд. Кияни, добре знайомі з нескінченними війнами навколо знищення старовинних будівель в столиці і зведення новобудов, знайдуть тут нагадування про добре відомі історії на кшталт реконструкції Подолу.
Фото Дмитра Ніконорова
Інсталяція групи Мельничук – Бурлака присвячена питанню моральної відповідальності архітектора
«Тут також ставиться глобальне питання про те, якою є роль архітектора сьогодні і чи пов'язана вона з проблемою моральної відповідальності», – пояснює Корреспонденту значимість роботи українців Гельдхоф. Куратор переконаний, що як тільки місцевим художникам вдається поєднати національний матеріал з глобальним контекстом, вони стають цікавими на міжнародному рівні.
За спостереженнями арт-менеджера, який працює з молодим поколінням українців з моменту заснування премії, найбільш очевидною зміною стало те, як художники тепер сприймають і відображають у своїх творах поточні соціально-політичні трансформації.
Фото Дмитра Ніконорова
Панно План втечі з Донецької області Романа Мініна (на фото) - складна схема пошуку виходу із закритої соціальної системи
«Ще три роки тому роботи швидше нагадували акції активістів, вони були більш прямими й агресивними», – ділиться враженнями куратор. Тепер до усвідомлення щодо актуальної суспільної ситуації додалися глибина думки і ясність виразної мови.
Наприклад, Рідний, чиї роботи цього року демонструвалися в українському павільйоні в рамках бієнале у Венеції, так говорить про свій проект: «Черевики невипадково стоять на такій висоті. Взаємовідносини простих людей із владою саме проходять на цьому рівні, коли люди або повинні цей черевик цілувати, або, в іншому разі, отримають [цим черевиком] в обличчя».
Фото Дмитра Ніконорова
Микола Рідний свою роботу Вода каміть точить присвятив відносинам українців з міліцією
Художник розповідає, що у створенні скульптури черевиків йому допомагав майстер, який у минулому кілька років працював міліціонером.
«І сьогодні ця людина говорить про те, що потрібно влаштовувати якісь соціальні протести, – переказує слова майстра Рідний. – Водночас складно повірити в те, що раніше, будучи на службі в міліції, він відмовився б виконувати наказ про розгін демонстрантів».
Втім, не тільки Рідний, а й багато інших учасників конкурсу стурбовані соціальною несправедливістю в Україні та світі. Ознайомившись з міліцейською темою, відвідувачі потрапляють до просторої кімнати, переміщення всередині якої ускладнюють розставлені тут турнікети. Це інсталяція Данила Галкіна з Дніпропетровська, який таким чином закликає замислитися про те, що насправді являє собою життя в системі встановлених суспільством правил.
Фото Дмитра Ніконорова
Інсталяція Данила Галкіна Турнікет досліджує тему наявних у суспільстві норм
Ще один неординарний проект – серія фотографій Українська краса Євгенії Бєлорусець. Вона знімала будні карпатських селян-бідняків, які намагаються справлятися зі своїми економічними труднощами. Раніше Бєлорусець отримала престижну премію Британського королівського фотографічного товариства за серію Гоголівська, 32 про жителів будівлі, що руйнується в центрі Києва.
Фото Дмитра Ніконорова
Євгенія Бєлорусець (на фото) кілька років досліджувала життя карпатських селищ
«Хотілося показати, як уявлення про красу заломлюється на тлі всієї цієї економіки третього світу», – говорить автор про свій новий проект.
Водночас Гельдхоф відзначає серед художників зростання впевненості у власних силах і формування у кожного з них індивідуального стилю. А це головні складові міжнародної конкурентоспроможності. А самим майстрам сучасне мистецтво бачиться потужним інструментом зміни навколишнього світу.
Фото Дмитра Ніконорова
Мураліст Андрій Хір під час створення настінних розписів відштовхується від історії про Ноєв ковчег
«Це як бібліотека – людина може прочитати книжку і забути [про прочитане], або це може залишитися в голові і вплинути в подальшому на вчинки», – позначає власні цілі і завдання колег Рідний.
***
Цей матеріал опубліковано в № 44 журналу Корреспондент від 8 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.