У прокат виходить потенційний фаворит оскарівських перегонів – італійська трагікомедія Велика краса, фільм про непросте життя римської богеми на фоні чудових видів Вічного міста, пише Оксана Мамченкова у №45 журналу Корреспондент від 15 листопада 2013 року.
На даху будинку в історичному центрі Рима гуде вечірка. Алкоголь ллється рікою, довгоногі дівчата танцюють на столах, серед гостей – драматурги, актори, відомі журналісти та інші представники столичного бомонду. Вони зібралися, щоб привітати Джепа Габмерделлу, письменника, який переживає затяжну творчу кризу, із 65-м днем народження.
У найближчі дві з половиною години екранного часу цей головний герой стрічки Велика краса, нової трагікомедії від улюбленця фестивалів класу А італійця Паоло Соррентіно, переживе ще з десяток розкішних вечірок з видом на Колізей. А за допомогою численних зустрічей і бесід він знайде ліки від внутрішньої порожнечі – головної недуги, що роз'їдає зсередини всіх його колег по розгульному життю.
Українським глядачам ще тільки належить оцінити переваги картини, світова прем'єра якої відбулася навесні в ході авторитетного Каннського кінофестивалю, – у вітчизняний прокат фільм виходить 24 листопада. Критики, які подивилися фільм, уже винесли свій вердикт стрічці. За даними американського сайту Rotten Tomatoes, який відстежує відгуки на кіноновинки, 91% рецензентів захоплено висловився про Велику красу.
«Це шедевр, приголомшливий епос, до безумства розкішна картина», – не приховує емоцій від перегляду фільму Кетрін Шорд з британського видання The Guardian.
Фахівці одностайні: нікому з часів класика Федеріко Фелліні не вдавалося так точно передати пульс життя Рима. До того ж Вічне місто ніколи ще не було настільки красивим, як в об'єктиві камери Соррентіно і його оператора Луки Бігацці, погоджуються кінооглядачі.
Італійська столиця, представлена у всій своїй величі і суперечливості, – другий головний персонаж стрічки, пояснює Тоні Сервілло, який зіграв у фільмі літнього плейбоя Гамбарделло
Італійська столиця, представлена у всій своїй величі і суперечливості, – другий головний персонаж стрічки, пояснює Тоні Сервілло, який зіграв у фільмі літнього плейбоя Гамбарделло. Володар нагород престижних Венеціанського і Римського кінофестивалів Сервілло додає: «Думаю, ця краса може поранити настільки сильно, що хід вашого життя кардинально зміниться».
Ідея зняти фільм з Римом в одній з головних ролей народилася у Соррентіно ще в 1990-х. Живучи в столиці, цей уродженець Неаполя уважно спостерігав за її особливостями, дбайливо збирав місцеві анекдоти і запам'ятовував типажі. І, нарешті придумавши головного героя – короля богемного життя Гамбарделлу, режисер розпочав написання сценарію.
«Мені був необхідний такий свідок, який пройшов би крізь цей світ [римського життя]», – розповідає Соррентіно.
Режисер не приховує, що ще одним приводом взятися за картину стала втома від переїздів, що накопичилася за час зйомок попередньої стрічки – комедійного роуд-муві Де б ти не був. Робота над цією картиною про літнього рок-музиканта з оскароносним Шоном Пенном у головній ролі змусила італійця об'їздити безліч міст Америки та Європи. І в результаті принесла престижну нагороду Каннського кінофестивалю.
Pathe Films AG
Паоло Сорентіно, режисер Великої краси, планував зняти фільм про Рим з 1990-х років
Спокійного життя, втім, не вийшло. Соррентіно визнає, що в пошуках досконалості проводив на майданчику Великої краси так багато часу, що стрічка справді може вважатися найважчою в його кар'єрі. Полегшували роботу ретельно підібрані актори, більшість з яких більше відомі в Італії завдяки театральним постановкам, ніж роботі в кіно.
Наприклад, Сервілло, маючи у послужному списку три десятка картин і безліч нагород за них, більше двохсот вечорів на рік проводить на театральній сцені, гастролюючи з трупою на батьківщині й у США.
Крім очевидних акторських даних, на руку Сервілло зіграли ще дві переваги – давня дружба із Соррентіно та неаполітанське коріння. Як і творці картини, Гамбарделло – уродженець Неаполя. Юнаком він приїхав до Рима і підкорив його дебютним романом. Однак подальше богемне життя позбавило письменника-початківця ілюзій і натхнення.
«Римляни більш матеріалістичні, у той час як неаполітанцям властивий, швидше, мрійливий спосіб життя», – зазначає Сервілло тонкощі італійських характерів.
Розпочинаючи зйомки, режисер усвідомлював, що присвячену Риму картину обов'язково порівнюватимуть із Солодким життям Фелліні. Подібність тем і підходів очевидна: у центрі обох фільмів – популярний письменник, який живе в антуражі багатого і позбавленого серйозних турбот життя.
«Є золоте правило: шедеври необхідно дивитися, але не наслідувати їх. Я намагався дотримуватися цього правила», – пояснює режисер свої взаємини зі спадщиною великого попередника.
Його роботу більшість рецензентів хвалить – особливо за іронію, що пронизує розповідь. На їхню думку, фільм, який представляє собою низку характерних міських історій і ситуацій, перетворюється на такий самий епічний портрет міста початку XXI століття, яким стало Солодке життя для повоєнного Рима.
Оглядач Кріс Тукі з британської The Daily Mail дає загальну характеристику фільму: «Це не тільки любовний лист Риму, а й попередження про те, що мода і прагнення до плотських насолод можуть легко відволікти від речей, набагато більш вартих уваги».
***
Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 15 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.