Smile Beach Boys - повернення майже через півстоліття

Вийшов у світ альбом Smile, який чекали ні багато, ні мало 44 роки. Гурт Beach Boys працювала над ним восени 1966 і навесні 1967 року. Робота так і не була закінчена, і стала однією з найбільших загадок та легенд в історії рок-музики.

Вийшов у світ альбом, який знавці і любителі рок-музики чекали ні багато, ні мало 44 роки.

Альбом називається Smile, і гурт Beach Boys працював над ним восени 1966 і навесні 1967 року. Робота так і не була закінчена, в остаточному вигляді альбом так і не був сформований і став однією з найбільших загадок та легенд в історії рок-музики. Зараз він, нарешті, побачив світ. Правда, не в тому вигляді, як він міг би виглядати в 1967 році, і тому нинішнє видання названо Smile Sessions.

Усі перші пісні Beach Boys крутилися в основному навколо серфінгу - Surfin ', Surfing Safari, Surfing USA. Починали вони  дійсно як веселі "пляжні хлопці" - навіть у самій назві групи виразно чути нехитру простоту.

Тоді - на самому початку 60-х - вони були, мабуть, аналогом нинішніх бойз-бендів. Росли вони в Лос-Анджелесі, улюблене заняття у них, як і у їхніх однолітків, як і у їх аудиторії, був серфінг, і ніщо не віщувало переходу - буквально через п'ять років - до складної музики альбому Smile.

Рок-музика в 60-і роки розвинулася семимильними кроками, і вже на альбомі 1966 Pet Sounds Beach Boys показали зовсім небачені тоді поліфонічні вокальні гармонії. Коріння їх йшли, з одного боку, в негритянські вокальні гурти рубежу 50-х і 60-х, які були для них головним натхненням, з іншого - в європейську академічну музику, середньовічні та барокові хорали, до яких головний композитор і безперечний лідер Beach Boys Брайан Уїлсон мав величезну пристрасть.

Pet Sounds користувався таким неймовірним успіхом - як комерційним, так і серед критиків - що коли влітку того ж 1966 Beach Boys приїхали на турне в Британію, преса стала писати, що гегемонії Beatles може бути покладено край. Проте Брайана Уїлсона мало хвилювала боротьба за гегемонію в хіт-парадах. Він дійсно змагався з Beatles, але змагання це для нього було чисто творчим. У ті роки, в середині 60-х, кожен новий альбом Beatles був новою віхою, відкривав нові горизонти, нову сторінку в історії музики.

Натхненний успіхом Pet Sounds і бажаючи перевершити бітлівських Revolver, Брайан Уїлсон восени 1966 року засів за роботу над новим альбомом, який повинен був стати революцією в музиці.

Уже найперший трек на альбомі, що щойно вийшов - Our Prayer ("Наша молитва") - чистий a capella, без слів і інструментального супроводу хорал на славу Богу, красі і музиці. У прагненні до цієї краси, до цієї неземної божественної досконалості Брайан Уїлсон звернувся до двох помічників -  молодого поета, якого він зустрів за рік до цього, інтелектуала і знавця європейської культури Ван Дайк Паркса і ... наркотиків.

"Коли ми з Ван Дайком працювали в студії в 66-67 році, ми вживали масу наркотиків, найрізноманітніших наркотиків, - згадує тепер Брайан Уїлсон. - Без наркотиків Smile не було б. Так, вони дали мені цю велику музику, але вони відняли у мене пам'ять. Наркотики заводять тебе в пісню, ти стаєш піснею, але до реальності тобі потім повернутися дуже важко".

Усю осінь 1966 року Beach Boys були на гастролях, але Брайан їхати з гуртом відмовився. Разом з Ван Дайк Парксом він сидів у себе вдома в Беверлі Хіллз, і в зануреному в чарівний наркотичний чад свідомості вони творили свій шедевр.

Брайан найняв сесійних музикантів, а гурт, в який, крім нього, входили два його рідних брати Карл і Денніс, їх двоюрідний брат Майк Лав і друг дитинства Ел Жардін, залучав тільки для запису складно розписаних вокальних партій.

Решті Beach Boys, особливо Майку Лаву, вся затія з Smile зовсім не подобалася.

"Майк був просто розлючений, - згадує тепер Брайан Уїлсон. - Йому це здавалося огидним, що не має ніякого відношення до традиційних пісень Beach Boys - про серфінг, про автомобілі, про дівчат. На що я йому сказав: Майк, якщо ти не хочеш зростати, тобі не потрібно жити".

Beatles в цей же час - рубіж 66-67 років - працювали над Sgt. Pepper. Брайана Уїлсона і Пола Маккартні пов'язувала тоді досить тісна дружба. Маккартні кілька разів перетинав океан і в студії Брайана з цікавістю стежив за тим, як йде робота над Smile, в якому напрямку рухається думка друга-суперника. На одній з пісень - Vegetables - відображений навіть момент, коли Пол разом з іншими апетитно хрумкає селеру та моркву.

До весни 1967 року ситуація, однак, стала згущуватися. Виснажена наркотиками психіка Брайана Уїлсона почала все частіше і частіше відмовляти, він впадав у тривалі депресії, відростив величезну бороду, перестав за собою стежити, спілкуватися з ним ставало все важче і важче. Як і його побратимів по року і ЛСД - Брайана Джоунса з Rolling Stones і Сіда Баррета з Pink Floyd, галюциноген, що розширює свідомість, привів до нервового зриву. Усі терміни, згідно з якими за контрактом Beach Boys повинні були представити своїй фірмі новий альбом, давно пройшли, на гурт чинився величезний тиск.

Брайан, як міг, чинив опір і намагався врятувати альбом. Непоправний для нього удар стався 1 червня 1967 року, коли у світ вийшов Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band. Революція в рок-музиці трапилася, але творцем її Брайан Уїлсон не став.

Він прийняв рішення відкласти альбом на невизначений час. Невизначеність ця затяглася на багато десятиліть. Деякі пісні, правда, в тому числі два шедеври - Good Vibrations і Heroes and Villains, а також прекрасні, ірреальні Wind Chimes, Wonderful, Vegetables увійшли до альбому Smiley Smile, що вийшов у 1967 році.

Smile ж став чим далі, тим більше перетворюватися в легенду. Правда, одна з призначених для альбому пісень вийшла ще в грудні 1966 року і стала найграндіознішим хітом Beach Boys за всю їх історію і однією з найбільших пісень в історії рок-музики.

"Коли мені було років 10-12, ми з мамою йшли якось в магазин, і на нас почав гавкати собака. Я питаю: "Мам, чому цей собака  на нас гавкає?" А вона відповідає: "Розумієш, синку, деякі собаки вловлюють вібрацію, що виходить від людини. І коли це погана вібрація, собаки починають гавкати". Я кажу: "А якщо хороша вібрація?". Вона відповідає: "Ну, тоді вони відчувають хорошу вібрацію". Через багато років у мене народилася ця мелодія, яку я так і назвав ..."

У 4 хвилини 15 секунд пісні Good Vibrations Брайан Уїлсон зумів втиснути таку кількість мелодій, яких вистачило б на добрий п'яток пісень - не випадково пісню цю називають "кишеньковою симфонією". Крім характерної для Beach Boys вокальної поліфонічної складності, тут ще неймовірно насичене, винахідливе і складне інструментальне аранжування, багаторазове багатоканальне накладення, в якому поряд із традиційними рок-і класичними інструментами використовується навіть таке диво як термінвокс.

Для запису пісні знадобилося 17 студійних змін, і було використано понад 90 годин магнітної стрічки. Бюджет запису перевершив 50 тисяч доларів, що на ті часи були величезні гроші. Пісня досі залишається неперевершеним шедевром, Уїлсон вважається піонером використання студії як інструменту, а Пол Маккартні зізнався, що саме Good Vibrations, що вийшла у світ в грудні 1966 року, мала величезний вплив на запис таких студійних шедеврів Beatles як Strawberry Fields Forever і Penny Lane, що відбувся в січні- лютому 1967.

Smile, проте, залишався лежати незавершеним десь на полицях фірми Capitol. Брати Брайана Денніс і Карл померли - відповідно в 1983 і 1998 роках. Брайан пішов з гурту, який як і раніше продовжував називатися Beach Boys. Заправляв у ньому, щоправда, вже Майк Лав - той самий, який з такою неприязню поставився до Smile.

Багато-багато років, уже зовсім недавно, в 2004 році, Брайан Уїлсон вирішив повернутися до старого проекту. Його тодішній гурт  підготував і відрепетирував весь цикл пісень Smile. Світова прем'єра відбулася тут, в Лондоні, в Royal Festival Hall. Ажіотаж був такий, що на концерт люди приїжджали спеціально з Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско.

Мені довелося побувати на тому концерті. Відчуття було абсолютно неймовірним, хоча сам Брайан Уїлсон вже сильно постарів і здав. Разом з цим бендом він записав альбом Smile, і здавалося, що все. Всі борги минулого роздані, сторінка історії закрита.

Однак ті самі записи Beach Boys 66-67 років так і лежали на полицях студії Capitol. Поки, нарешті, кілька років тому робота над ними не відновилася.

Той альбом не трапився, тому нинішнє видання називається не Smile, а Smile Sessions. Вийшло воно в трьох варіантах - одинарний CD з основним альбомом плюс бонус треки, подвійний - основний альбом плюс кілька альтернативних версій, і пятерний - практично всі збережені студійні напрацювання, з яких виникає відчуття присутності при народженні шедевра.

Ще і тому робота над проектом тривала так довго. Розповідає продюсер Smile Sessions Марк Ліннет.

"До того, як в 2004 році Брайан повернувся до Smile, нічого взагалі не було зібрано воєдино. Все, що у нас було - окремі шматки, розрізнені кілька пісень. Адже тоді, в 60-і роки, робота над таким матеріалом у всій його складності, з дуже обмеженими в той час технічними засобами була б - я не скажу неможливою, але дуже-дуже важкою. Не забувайте, що Smile - це проект, який було розпочато за 20-30 років до появи комп'ютерних цифрових технологій. Навіть нам перший монтаж, який ми робили на плівці, доводилося робити за допомогою бритви і клейкої стрічки. Лише потім ми перевели все в цифру. За складністю робота над Smile швидше схожа на монтаж повнометражного художнього фільму, ніж на звичайне зведення музичного альбому".

З моменту запису цієї музики минуло вже майже півстоліття. Свого часу Брайан Уїлсон назвав Smile "A Teenage Symphony to God" - "Юнацькою симфонією до Бога". Ні він сам, ні ті, хто її слухає зараз, - вже далеко не юнаки. Але вона не тільки абсолютно не застаріла, вона знайшла наліт лихоліття - справжні ознаки класичності. Страшенно цікаво, як тепер цю музику сприймає той самий Майк Лав, який з такою неприязню поставився до неї тоді.

"Зібрали б ми цей альбом у тому ж вигляді і в тому ж порядку, якби він вийшов тоді, я не знаю. Більше того, я не думаю, що зараз це вже можливо. Але все одно в ньому звучить так багато всього, ця музика настільки крута, неймовірно крута, крута так, як що б там не було, що звучало в історії музики перед мікрофоном".

"Це найбільша музика, яку мені доводилося чути в житті, - без удаваної скромності каже тепер Брайан Уїлсон. - Мені самому це здається неймовірним. Як ми могли зробити таку музику? - Запитую я сам себе. Я не знаю ...".