Володимиру Висоцькому сьогодні виповнилося б 75 років

25 січня виповнюється 75 років від дня народження Володимира Висоцького - радянського поета і автора-виконавця пісень, актора, автора прозових творів.

Володимир Висоцький народився 25 січня 1938 року в Москві. Його батьки розлучилися і вступили в нові шлюби. З 1953 року Висоцький відвідував драмгурток у Будинку вчителя, яким керував артист МХАТ Володимир Богомолов.

У 1955 році Висоцький закінчив середню школу, вступив на механічний факультет Московського інженерно-будівельного інституту імені В.В. Куйбишева, але, провчившись один семестр, пішов з інституту.

У 1956 році він вступив на акторське відділення Школи-студії МХАТ ім. В. І. Немировича-Данченка, яку закінчив у 1960 році, в 1960-1962 роках працював у Московському театрі імені А.С. Пушкіна, де зіграв роль Лісовика у спектаклі Червона квіточка за казкою Аксакова, а також ще близько 10 ролей, в основному епізодичних. У 1962-1964 роках він був актором Московського театру мініатюр.

Восени 1964 року вступив до трупи щойно створеного Московського театру драми і комедії на Таганці під керівництвом Юрія Любимова, в якому служив до кінця життя. Грав головні ролі у спектаклях Життя Галілея і Гамлет, брав участь у спектаклях Добра людина з Сезуана, Антисвіти, Полеглі і живі, Послухайте!, Пугачов, Вишневий сад, Злочин і кара та ін.

Паралельно з роботою в театрі була і робота в кіно. Зніматися Володимир Висоцький почав ще у студентські роки. Будучи на третьому курсі, він дебютував на кіноекрані, зігравши епізодичну роль студента Петі у фільмі режисера Василя Ординського Ровесниці. У 1961 році він зіграв вже помічену публікою роль у картині Кар'єра Діми Горіна. Пізніше за його участю вийшли фільми 713-й просить про посадку (1962), Грішниця (1962), Наш дім (1965), Кухарка(1965), Саша-Сашенька (1966).

У 1967 році на екрани вийшла картина Вертикаль режисера Станіслава Говорухіна, яка принесла Висоцькому справжній успіх, особливо його пісням з цього фільму.

У кінці 1960 - х років Володимир Висоцький багато знімався в кіно. Серед його робіт фільми Короткі зустрічі (1967), Інтервенція (1968), Служили двоє товаришів (1968), Господар тайги (1968), Небезпечні гастролі (1969) та ін.

Серед ролей 1970-х років критики відзначають ролі фон Корена у трагічній мелодрамі Погана хороша людина (1973), Ганнібала в музичній комедії Розповідь про те, як цар Петро арапа одружив (1976), Дона Гуана в Маленьких трагедіях (1979).

У 1979 році Володимир Висоцький зіграв свою найбільш значну роль у кіно - Гліба Жеглова у серіалі Місце зустрічі змінити не можна, яка, за зізнанням самого актора, була його найулюбленішою роллю.

З кінематографом була тісно пов'язана і поетична робота Висоцького. Значна кількість пісень складалася ним для кінофільмів. Періодично на екранах кіно можна було почути його пісні або пісні на його вірші.

Висоцький виконував свої пісні у фільмах Вертикаль, Я родом з дитинства, Війна під дахами, Короткі зустрічі, Інтервенція, Господар тайги, Небезпечні гастролі, Єдина дорога, Єдина, Втеча містера Мак Кінлі. Ряд пісень був написаний для кінопроб до фільмів, в яких Висоцький не знявся - Земля Саннікова, Друга спроба Віктора Крохіна.

Пісні для фільму Стріли Робін Гуда за життя автора з фільму були вилучені. Вперше вони пролунали в кіно вже після смерті Висоцького, в 1983 році, коли частина з них увійшла в фільм Балада про доблесного лицаря Айвенго, а в 1997 році - у відновлену редакцію фільму Стріли Робін Гуда.

Свої перші пісні Висоцький почав писати на початку 1960-х років під псевдонімом Сергій Кулішов. Це були пісні у стилі дворової романтики, з побуту кримінального середовища і вони не сприймалися всерйоз ні Висоцьким, ні першими слухачами. Перша його пісня Татуювання була написана в 1961 році. У першій половині 1960-х років Володимир Висоцький почав виконувати пісні у дружніх компаніях, акомпануючи собі на гітарі, пізніше - на публічних вечорах і концертах. Завдяки магнітофонним записам, Висоцький за короткий час отримав всенародну популярність і одночасно викликав невдоволення радянських офіційних кіл.

Після знайомства з творчістю Булата Окуджави, якого Висоцький вважав своїм вчителем, у нього прокинувся інтерес до авторської пісні. Пізніше він напише Пісню про Правду і Брехню, присвячену Окуджаві.

У 1968 році вийшла його перша авторська грамплатівка Пісні з кінофільму Вертикаль.

У тому ж році у пресі стали з'являтися інспіровані владою статті, що різко критикують пісенну творчість Володимира Висоцького. Незважаючи на це, Висоцький став справжнім кумиром.

Багаторічна концертна робота Висоцького постійно стикалася із зовнішніми труднощами, найширша популярність його текстів супроводжувалася негласною забороною на їх публікацію. Вперше і востаннє прижиттєво в СРСР вірш Висоцького (З дорожнього щоденника) було опубліковано в 1975 році в радянському літературно-мистецькому збірнику День поезії.

На початку 1970-х років в актора настала криза: в театрі на Таганці Висоцькому то дають головні ролі, то звільняють з роботи за пияцтво. Кілька разів Висоцький був близький до смерті - він потрапляв у реанімацію через хворе серце, напружену нервову діяльність, зловживання алкоголем.

У другій половині 1970-х років він часто бував за кордоном, виступав з концертами у Франції, США, Канаді та інших країнах. Разом з акторами театру на Таганці їздив з гастролями в Болгарію, Угорщину, Югославію, Францію, Німеччину, Польщу.

Висоцьким записано близько 10 радіоспектаклів (в тому числі - Мартін Іден, Богатир монгольських степів, Кам'яний гість, Незнайомка, За Бистрянська лісом та ін)

У 1977 році вийшла платівка Аліса в країні чудес із піснями Висоцького. У тому ж році у Франції були випущені три авторських диски.

Висоцький спробував сили і в прозі (незакінчений Роман про дівчаток, 1977). Він автор кількох кіносценаріїв (в тому числі Віденські канікули разом із Едуардом Володарським, 1979). У 1979 році взяв участь у написанні непідцензурного альманаху Метрополь.

До самого кінця життя Висоцький продовжував активну концертну діяльність, виступаючи в різних містах. Останній виступ артиста відбувся 16 липня 1980 року в Калінінграді (нині - Корольов) пiд Москвою. 18 липня 1980 Висоцький востаннє з'явився у своїй найвідомішій ролі у Театрі на Таганці - в ролі Гамлета.

25 липня 1980 Володимир Висоцький помер у своїй московській квартирі. Похований на Ваганьковському кладовищі в Москві. Офіційного повідомлення про смерть не було - в цей час проходила московська Олімпіада. Тільки над віконцем театральної каси було вивішено скромне оголошення: "Помер актор Володимир Висоцький".

У 1981 році був випущений перший віршований збірник Висоцького Нерв, в 1988 році-збірник Я, звичайно, повернуся ...

З 1988 року почалася не обмежена цензурними рамками публікація віршованих і прозових текстів Висоцького, з'явилися монографії і статті про його творчість, мемуарні книги.

У 1986 році Володимиру Висоцькому було посмертно присвоєно звання Заслуженого артиста РРФСР; в 1987 році була присуджена Державна премія СРСР (посмертно, за участь у телесеріалі Місце зустрічі змінити не можна та авторське виконання пісень).

На площі Покровські ворота в Москві, в місці прилягання до неї Страсного бульвару 25 липня 1995, в день 15 річчя з дня смерті поета, був встановлений пам'ятник Висоцькому роботи скульптура Геннадія Распопова. Пам'ятники та меморіальні дошки Висоцькому встановлені в декількох містах Росії, ближнього і далекого зарубіжжя.

У 1989 році в Москві був відкритий Державний культурний центр музей Володимира Висоцького. З 1994 року на Гоголівському бульварі в Москві діє постійна виставка - професійні та аматорські фотографії з життя Висоцького.

У 1997 році Благодійним фондом Володимира Висоцького, Міністерством культури РФ і Національним резервним банком заснована щорічна Премія Висоцького Своя колія.

Про життя і творчість актора і поета знято величезну кількість документальних фільмів та телевізійних передач.

1 грудня 2011 в прокат вийшов фільм Висоцький. Спасибі, що живий, який режисер Петро Буслов зняв за сценарієм сина Висоцького Микити.

Володимир Висоцький був тричі одружений. Перша дружина - актриса Іза Жукова, друга - актриса Людмила Абрамова. У цьому шлюбі народилися двоє синів: Аркадій (1962 р.н.), що став сценаристом, і Микита (1964 р.н.), що став, як і батьки, артистом театру і кіно. З 1996 року Микита Висоцький є директором Державного музею свого батька.

Третя дружина Володимира Висоцького - французька актриса російського походження Марина Владі.