RU
ГоловнаШоу-бізнесМузика
 

Визнані світом. Як українки підкорили Віденську оперу

Корреспондент.net, 4 грудня 2015, 12:50
0
1408
Визнані світом. Як українки підкорили Віденську оперу
Фото: з особистого архіву Олени Бєлкіної
Олена Бєлкіна вдячна Віденьскій опері за досвід, але співачка пішла на вільні хліби

В одній з найпрестижніших опер світу, Віденській, сьогодні працює чимало українок.

Історія почалася в 1990-х з одиниць, які ризикнули співати в Європі і вже досягли світового визнання, пише Юліана Матусова у №46 журналу Корреспондент від 20 листопада 2015 року.

Із солісткою Віденської опери українкою Зоряною Кушплер ми зустрілися в кафе Opera, розташоване прямо в будівлі знаменитого театру. Початок сезону, роботи як завжди багато – нові партії розучувати, старі повторювати. Крім того, у Кушплер з'явилися недавно й інші обов'язки – вона стала матір'ю, і ця подія зараз для неї найзначніша. Хоча про свою роботу вона теж розповідає з ентузіазмом і любов'ю.

Ставна володарка меццо-сопрано, уродженка Львова, вона вже вісім років є солісткою головної опери Європи, але це не перший її закордонний досвід. Спочатку було навчання в Німеччині, а потім контракти в багатьох театрах Європи, Америки та Азії. До Відня Кушплер потрапила майже випадково, але в цій професії багато випадковостей невипадкові.

Фото Міхаеля Пена
Зоряна Кушплер у ролі принца Орловського в Летючій миші Йоганна Штрауса 

«Пам'ятаю, я виступала у Валенсії, коли мені зателефонував мій агент і повідомив, що у Віденській опері шукають меццо-сопрано. Не роздумуючи, я зібрала речі і полетіла туди. І, як бачите, все вийшло», – з усмішкою каже тепер уже відома оперна діва.

Кушплер сьогодні вже далеко не єдина українська оперна співачка, яка залишила батьківщину заради пошуку визнання за кордоном, але це, звичайно, не означає, що реалізуватися в іншій країні виходить у всіх.

Головний режисер Національної опери України Анатолій Солов'яненко каже, що протягом більш ніж 20 років незалежності з України виїхало безліч людей мистецтва

Головний режисер Національної опери України Анатолій Солов'яненко підтверджує ці слова і каже, що протягом більш ніж 20 років незалежності з України виїхало безліч людей мистецтва, у тому числі оперних співаків і співачок.

«Підрахувати точну кількість складно, тому що виїхали десятки, а от по-справжньому іменитими стали одиниці. Деякі осіли, наприклад, у хорах, деякі взагалі залишили музику», – пояснює Солов'яненко.

В одному тільки Відні навчаються, живуть і працюють багато українських співачок – початківців і визнаних у професії. Деякі з них уже пройшли через головну світову кузню оперних кадрів. Між собою вони кажуть, що, підкоривши цю величину, далі нічого вже не страшно. Прес-секретар Віденської опери Андре Комплої зізнається, що національність в їхньому театрі жодної ролі не грає – головне голос.

«У нас в опері працюють артисти приблизно з 50 різних країн, і ми не підраховуємо точно, тому що нас це абсолютно не цікавить, – зізнається австрієць. – Для нас усі співробітники рівні. Наша опера – це чудовий приклад того, як може діяти інтеграція».

Музичний штурм

Кушплер народилася в музичній сім'ї: батько – відомий в Україні оперний співак, мати – піаністка.

«Я не могла вибрати немузичну професію, адже іншого життя не знала, – розповідає вона. – Мені було два роки, коли батьки взяли мене перший раз із собою в оперу – там я і залишила своє серце!»

Щоправда, спочатку майбутня зірка вчилася грати на скрипці, хоча вже з дитинства здогадувалася, що її справжнє покликання – оперний спів. Першим серйозним міжнародним досягненням стала перемога на конкурсі баварського радіо і телебачення ARD.

Так склалося, що на цьому конкурсі 20 років нікому не присуджували першу премію, а українці це вдалося. Це вплинуло на розвиток подальшої кар'єри амбітної львів'янки – їй відразу запропонували перші контракти у провідних театрах і на концертних майданчиках Європи і світу. Тепер уже вибирали не її, а вона.

Схожим чином кар'єра починалася й у 27-річної Олени Бєлкіної. Бєлкіна народилася в Ташкенті, але коли їй був один рік, її сім'я переїхала на батьківщину предків у кримський Джанкой, де майбутня оперна солістка і починала свою творчу діяльність.

«У 14 років я почала займатися з педагогом з вокалу, і вже через два місяці ми підготували програму, – згадує Бєлкіна. – Спочатку я прослухалася в Харківській консерваторії, і це був успіх, мені пропонували там залишитися, але мій педагог мені сказав, що потрібно їхати до Києва».

Фото з особистого архіву Олени Бєлкіної
Олена Бєлкіна в ролі Арзаче в опері Авреліан у Пальмірі Джоаккіно Россіні 

Так і сталося – вона вступила до Київського інституту музики ім. Глієра.

Зустрівши Бєлкину на віденській вулиці, ніколи не скажеш, що у світлі софітів вечорами вона перетворюється на вокалістку з чарівним тембром, до якої прикута пильна увага багатотисячного залу. Без звичного сценічного гриму і блискучих вечірніх нарядів співачка виглядає набагато молодше за свій вік.

Про те, як вона закохалася в оперний спів, Бєлкіна говорить з ніжністю і вдячністю.

«У мого педагога була студентка, яка дуже гарно співала оперу, і я якось одного разу почула її урок, і в мене просто відразу мурашки по шкірі пішли – у неї ще було дуже м'яке сопрано», – каже вона, мрійливо прикриваючи повіки.

У житті співачки теж був доленосний момент.

«У Лейпциг, на своє перше місце роботи за кордоном, я потрапила після українського конкурсу ім. Бориса Гмирі, – розповідає Бєлкіна. – На цьому конкурсі я здобула першу премію і познайомилася зі своїм агентом, з яким працюю досі».

Почати повністю самостійне творче життя їй довелося досить рано. Коли підвернувся щасливий випадок і співачку запросили пробуватися у Віденській опері, їй було лише 22.

«Я абсолютно не готувалася до цього прослуховування, – згадує Бєлкіна. – Це було у день відльоту назад в Лейпциг. У мене був літак о третій дня, і я подумала, що якщо в першій половині дня прослухаюся, то саме встигну. У підсумку все вийшло, і мені подзвонили дуже швидко, десь через два тижні».

Причому своєю першою роботою в Лейпцигу вона була цілком задоволена, проте від пропозицій Віденської опери з цієї причини не відмовляються.

«Це, звичайно ж, престижно, це суттєвий крок у кар'єрі кожної оперної співачки», – немов виправдовуючи своє рішення, пояснює Бєлкіна.

Українська примадонна

Сьогодні Відень не знає нестачі в приїжджих українських оперних «попелюшках». Але так було не завжди, розповідає Вікторія Лук'янець, багаторазово титулована співачка з 26-річним стажем.

«Першим бути завжди складніше», – пояснює нинішня примадонна, яка в далекому 1993-му стала першою українкою, запрошеною працювати в святая святих світу опери.

Але алгоритм був таким само, що й сьогодні: конкурс – прослуховування – контракт.

Лук'янець виступала на головних світових сценах – Метрополітен-опера в Нью-Йорку, Ла Скала в Мілані, опера Бастилія в Парижі та багато інших. Але улюблених у неї три: Київська опера – бо вона була першою і рідною, Віденська – бо вона стала там зіркою, і сцена Нью-Йорка – бо там вона зустрілася зі знаменитим Франко Дзеффіреллі.

Після того як Дзеффіреллі почув Лук'янець, італійський режисер, який екранізував Травіату Джузеппе Верді, назвав її серед трьох великих Віолетт (головна героїня цього твору) нарівні з Марією Каллас і Терезою Стратас, яку знімав у своєму фільмі-опері.

Корреспондент розмовляє з тендітною інтелігентною Лук'янець у фойє невеликого театру, розташованому в одному з віденських закутків. Того вечора київський театр Сузір'я привозив туди свій моноспектакль Мій прекрасний звір у серці з екс-міністром культури Євгеном Ніщуком у головній ролі.

Співачка згадує: коли вона переїхала до Відня, було важко в першу чергу через те, що ніхто Україну як окрему державу не сприймав і горду киянку це зачіпало

Лук'янець залишається незмінною прихильницею всього українського і про батьківщину не забуває, незважаючи на те що більшу частину свого життя прожила за кордоном. Співачка згадує: коли вона переїхала до Відня, було важко в першу чергу через те, що ніхто Україну як окрему державу не сприймав і горду киянку це зачіпало.

«Мене називали росіянкою, і мені доводилося в кожному інтерв'ю говорити і пояснювати, що я не росіянка, – згадує співачка, якій захоплювався сам Лучано Паваротті. – Мій директор взагалі мені якось заявив: «Де ваш цей Київ? У Сибіру?», а мені вже набридло повторювати, що зовсім недалеко від Відня насправді, лише півтори години льоту».

Якщо для сучасних оперних талантів інтеграція не проблема, то раніше вивчати нову культуру і мову доводилося, в прямому сенсі слова, на ходу.

«У мене тут спочатку зовсім не було часу, і пам'ятаю, як вже в 1995-му, після мого дебюту в Травіаті, я була змушена давати інтерв'ю австрійському каналу німецькою мовою, – з усмішкою згадує Лук'янець. – Це було для мене як стрибок у холодну воду. Можете уявити, що це була за німецька. Одна назва, жах. У мене десь до цього часу зберігся цей запис».

За лаштунками

Те, що на перший погляд може здатися казкою і мрією, насправді має й інший бік. Співачки, яким пощастило попрацювати в одній з найвідоміших опер світу, зізнаються, що вони знаходили ім'я, але при цьому втрачали свободу.

«Через два роки постійного контракту я дуже вимоталася, тому що ми там повинні були співати все – і маленькі партії, і великі, – каже Бєлкіна. – Навіть якщо я не була задіяна у виставі, потрібно було все одно вчити роль на підстраховку».

Співачка розповідає, що про своє рішення рік тому піти з Віденської опери на вільні хліби не шкодує, адже зараз вона має можливість виступати там, де хоче, і вибирати ті ролі, які їй до душі. За цей час вона навіть встигла записати дебютний сольний альбом, випущений влітку 2015 року найбільшою звукозаписною компанією Sony.

У Віденській опері актори працюють дуже напружено, і шансів повноцінно реалізувати себе там небагато, особливо якщо ти новачок

Її слова підтверджує і досвід представниці першого покоління оперних співачок незалежної України Лук'янець: у Віденській опері актори працюють дуже напружено, і шансів повноцінно реалізувати себе там небагато, особливо якщо ти новачок.

«Моя робота тоді була як наосліп. Прокидалася з ранку – і вперед, немов зомбі. Я постійно була зайнята: репетиції, спектаклі, розучування нових партій. Як дивлюся на свої фото того періоду, стає не по собі: худа, якась вічно перелякана, знекровлена. За півроку я вивчила 48 партій», – вигукує Лук'янець.

Вона також уже давно у вільному польоті, і впевнена, що свого часу прийняла правильне рішення. Мовляв, якби залишилася у Віденській опері досі, не змогла б відбутися, причому не тільки у фінансовому сенсі.

Чи варто додавати, що, якби українки кожна свого часу залишилися на батьківщині, у них було б ще менше шансів відбутися. Оперне мистецтво, як і культура загалом, за роки незалежності так і не стало пріоритетною сферою.

Але музичний й оперний експерт Ганна Ставіченко пояснює, що багато співаків прагнуть виїхати і співати на зарубіжних сценах не тільки з матеріальних міркувань.

«Репертуар наших театрів дуже обмежений, – пояснює вона. – Наприклад, барочна опера або світова оперна класика ХХ століття не представлені зовсім, все крутиться навколо окремих творів класико-романтичного репертуару, а це дуже звужує уявлення про оперу».

Крім того, Ставіченко наголошує, що шанс опинитися на сцені Віденської державної опери або Ла Скали сьогодні є практично у кожного, хто буде до цього прагнути. В Україні ж працюй не працюй – перспектив більше у тебе від цього не з'явиться.

Незважаючи на відсутність гідних коштів, Київська опера намагається запрошувати найкращих українських артистів, які свого часу залишили країну.

«Зараз ми реалізуємо проект, у який запрошуємо наших іменитих оперних співачок-українок», – розповідає Солов'яненко.

Причому, додає режисер, театр чекає насамперед тих, хто перебуває в розквіті сил, а не тих, хто вже своє відпрацював і готовий повернуться на батьківщину тільки тому, що більше ролей за кордоном йому не пропонують.

Однак співвітчизникам, які співають за кордоном, хоча і приємно час від часу виступати вдома, особливо коли їх сюди запрошують, але повернутися на батьківщину, зважаючи на розповіді героїнь Корреспондента, все одно захоче мало хто.

***

Цей матеріал опубліковано в №46 журналу Корреспондент від 20 листопада 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: музикаопераробота
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах