Після завоювання бронзової медалі в індивідуальній гонці на чемпіонаті світу з біатлону Валя Семеренко поділилася емоціями.
- Валю, які емоції у Вас зараз, після
нагородження і після того, як вже потримали медаль в руках?
- Після фінішу емоції були незрозумілі, я ще
навіть не усвідомлювала, що відбувається. Пізніше вже всі говорили, що я
молодець, що третя, вітаємо тебе. А я спокійно ходжу, ніби звичайне тренування
було, прискорення зробила і все.
Зараз я, правда, дуже хвилююся, просто серце
завмирає. Дійсно я дуже рада, бо це моя перша нагорода, про яку я мріяла багато
років. Скільки ми трудилися, і не тільки я одна - весь наш колектив, абсолютно
всі.
- Для Вас особисто медаль в індивідуальній
гонці була очікувана?
- Чесно, я сподівалась, що медаль буде саме в
цій гонці на 15 км. Медаль треба було брати саме в цьому виді, адже ця гонка
мені подобається найбільше, хоча вона і найважча. І саме в ній у мене були
високі результати. Але яка б вона не була важка, для мене вона найцікавіша.
- Після не надто вдалих спринту і перс’юту як вдалося налаштуватися
на індивідуальну гонку?
- Психологічно це було дуже важко. Всі мене
налаштовували, всі мені говорили правильні слова, підтримували. А я сама собі
чомусь навіть думала, а чи варто мені взагалі стартувати. Але потім я зібралася
і сказала собі: "Ні, Валю, ні, треба бігти!". Віта, молодець,
підтримала мене. Володимир Борисович каже: "Ти ж готова". Лікар каже:
"Ти готова! Значить все, ніяких думок, біжи і роби все так, як ти
можеш". Так що впоралися всі разом.
- Про що думали перед гонкою, хвилювалися?
- Спочатку було дуже хвилююче. І коли я
відстрілялася три рубежі і в мене був один промах, то я розуміла, що багато
чого, якщо не все, буде вирішуватися на останній стрільбі. На одному з останніх
підйомів перед стрільбою мені крикнули: "Валю, тільки працюй! Якщо хочеш
бути в трійці - тебе врятує лише нуль. Всі стріляють добре, тому і тобі
потрібно закривати всі мішені". З цим було справитися дуже важко, але я
рада, що мені вдалося це зробити.
- Як-таки вдалося зібратися на останній рубіж
і відстрілятися в нуль?
- Чесно, я сама не знаю навіть, як це
пояснити. Я прийшла, стала на килимок, відключила думки, ні про що не думала і
почала стріляти. Після останнього пострілу ноги тремтіли, руки тремтіли, і я
думала, що ж робити далі. :)
- Перший промах допустили через погодні умови
або самі винні?
- У мене було сильне хвилювання, все всередині
тремтіло. Хотіла зробити все якнайкраще, але коли один раз промахнулась, це
було для мене уроком, і я сказала собі: "Все, заспокойся". І далі
тихо і спокійно поїхала.
-
Незадовго до гонки пішов сильний сніг. Як Вам бігти сьогодні, адже ви були
однією з перших, хто стартував?
- Бігти дуже важко, сьогодні сніг був такий
важкий, та й погода така ж. Коли я стартувала, сніг раптом взагалі стіною
пішов. І вже коли я пішла на фініш, то бачила, що йду першою, що ще ніхто не
проїхав переді мною. Навіть думала, який же вибрати коридор... Але начебто все
вийшло, хоча було важко.
- Очікування результатів було тяжким? Що
робили в цей час?
- Після
фінішу я поїхала на закатку. Все всередині відпустило, і я сказала собі:
"Що буде, то буде". Так що навіть намагалася не думати про те, як все
складеться, щоб не хвилюватисяи.
- Стежили за результатами перегонів?
- Коли
я закатувалась, то чула, як кричали трибуни і як оголошували, хто перший, хто
другий. Я призупинялася і дивилася, що там, як. Дивлюся, що мене Бергер
обійшла. Але вже як стріляла Хенкель - не бачила, адже поїхала закатуватись
далі. Хоча, якщо чесно, думала в той момент про себе: "Хоч би третє місце,
хоч би залишитися в трійці".
- А як Ви дізналися про кінцевий результат?
- Після закатки я переодягнулася, пішла пити
чай і сиділа з нашим колишнім мастильником Сашею Заровним, який перейшов в
російську команду. І він мені сказав: "Валю, ти сьогодні будеш третьою. Я
тебе вітаю". Я йому відповідаю: "Сашо, почекай, мені навіть не віриться".
Але мені цього дійсно дуже хотілося. Можна сказати, що мрія матеріалізувалася.
- Було видно, як сестра сильно за Вас переживає.
Раділа перед стартом Вашій чистій другій стрільбі. А на нагородженні було
видно, що Ваша медаль для неї як своя. Сильно засмутилися, що не вдалося
здійснити мрію і піднятися на п'єдестал разом?
- Так, звичайно. Я дуже засмутилася, тому що
мені хотілося, щоб моя сестра була поруч зі мною, на п'єдесталі. Встали б удвох
і взяли медаль.
Я бачила, що фінішувала Бергер, і ми були з
Вітою у трійці. Так хотілося, щоб здійснилося те чудо, про яке ми так мріяли.
Моя Віта - молодець! Я її дуже люблю. Вона хвилюється і вболіває за мене, а я
точно так само переживаю за неї.
Я так рада, що третій рік поспіль вона стала,
можна сказати, чемпіонкою світу, хоча й призеркою чемпіонату. :) Це зробити
дуже важко, тим більше, три роки поспіль. Але вона - молодець, впоралася!
Оскільки у неї спочатку не виходило, вона засмучувалась,
а я їй говорила: "Прийде чемпіонат Світу і ти візьмеш свою медаль".
Ми дуже задоволені своїми результатами, і думаю, що порадували всіх, а особливо
наших батьків. Думаю, вони взагалі щасливі.
- У Нове Место дуже багато українських
уболівальників, та й біля екранів багато переживають. Що можете їм сказати?
- Дорогі наші вболівальники, ми вас любимо і
цінуємо, вболівайте за нас. Не засмучуйтеся, якщо раптом щось не так, тому що
ви самі розумієте: ми - всі люди, у яких може бути як хороший, так і поганий
день. Вболівайте за нас, приходьте на біатлон, катайтеся на лижах і займайтеся
спортом!
За матеріалами: biathlon.com.ua