За кілька днів до старту Олімпійських ігор у Сочі СПОРТ bigmir) net поспілкувався з володаркою першої олімпійської медалі в історії України, біатлоністкою Валентиною Цербе-Несіною.
Свою олімпійську медаль Валентина завоювала майже 20 років тому - на дебютних для України Олімпійських іграх у норвезькому Ліллехаммері. Спринт на 7,5 кілометрів з двома вогневими рубежами став для неї "бронзовим".
Зараз вона працює у приватній футбольній школі, займається громадською діяльністю і дуже активно вболіває за наших спортсменів.
- Наскільки змінився український біатлон з того часу, як ви виступали?
- Згадуючи нашу команду 90-х, мені приємно, що зараз держава набагато більше популяризує вид спорту. Вболівальники стали дуже активні, приєдналося багато меценатів.
- У вас були якісь талісмани, обереги, забобони?
- Перший оберіг - це твоя душа, твоя пам'ять, ті люди, які завжди тримають за тебе кулаки. Коли я виступала, ми не були так професійно екіпіровані, як зараз. Нам давали олімпійську форму - одну для виступів і одну тренувальну. І ми таємно кожна брали із собою мастерку синьо-жовту, де було написано "Україна", і після фінішу було дуже приємно, коли цей талісман спрацьовував.
У кожного були якісь свої щасливі прикмети. Олена Петрова, наприклад, завжди слухала музику в навушниках, і це допомагало. А ще ми вже сміялися: чим більше Олена отримує травм, тим краще вона виступає. Так траплялося, що вона завжди перед Олімпійськими іграми, перед чемпіонатом світу або Європи, отримувала травми, але ми знали, що це її загартовує, вона збирається і виступає добре.
- Коли ви їхали на Олімпіаду в Ліллехаммер, ви розраховували, що можете повернутися з медаллю?
- Ми поїхали на Олімпіаду в Ліллехаммер, тільки щоб показати себе. Після розпаду Радянського Союзу вся потужна база залишилася в Росії, а ми починали з того, що було.
Звичайно ж, все десь таємно мріяли про нагороду, але реально кожен розумів, що ми не маємо достатньо матеріальної підтримки для того, щоб завоювати медалі.
От якщо взяти мене, то у мене взагалі не було лиж. Якщо сьогодні спортсмени стикаються з проблемою обкату лиж, то у мене таких проблем не було - була чужа пара лиж - юніорки Ніни Лемеш, - я їх взяла. Патронів не вистачало - ми економили.
Рушниці на сьогодні у наших спортсменів набагато серйозніші, а тоді при -15°С патрони могли не долітати.
Валентина Цербе (праворуч) завоювала для України першу олімпійську медаль/АР
Я знала, що виходжу на дистанцію, за мене вболівають, але не розуміла, що це для мене реально медальний старт. Я намагалася влучно стріляти. Василь Павлович Карленко говорив: "У нас немає хороших лиж - стріляйте влучно, у нас немає патронів - стріляйте влучно. Ми не можемо обійти фармакологію і медицину іноземців - стріляйте влучно". І мені це вдалося.
- Що ви отримали від держави за першу в історії олімпійську нагороду?
- На той час премія була - 15, 10 і 5 тисяч доларів. Податки за нас компенсувала діаспора Канади. Тоді нам квартир і машин не давали. Я думаю, що держава була молода і ще не розуміла, що спортсмени - це такі ж люди, у яких є сім'ї, майбутнє.
Я сама із Житомирщини, а так склалося, що вже 25 років живу у Прилуках Чернігівської області. Вже місцева влада мені пообіцяла квартиру, але на той час було настільки важко, що мер сказав: "А вона, може, вийде заміж, переїде в інше місто, навіщо ж їй квартиру давати? А, може, вона взагалі неперспективна?" І коли почався новий сезон, і я в Австрії на п'ятнашки була третьою, тоді мені залізно дали квартиру.
- А де ваша олімпійська медаль зараз?
- Вона у мене вдома. Я думаю, що у кожного спортсмена є якась окрема шафа, бо нагороди у нас не поміщаються.
Я частина передала в музей наш краєзнавчий. А головні свої медалі - з першості світу, Європи, Олімпійських ігор - я завжди показую дітям. Якщо подивитися на мою олімпійську медаль, то там і тієї бронзи немає, бо вже така зношена.
- Чим ви займаєтеся зараз?
- Після завершення спортивної кар'єри, на жаль, це банально, але я була на біржі праці. Потім ми хотіли відкрити свою справу - у нас не вийшло. І так доля склалася, що з листопада 2000 року я стала віце-президентом приватного футбольного клубу, а далі приватної футбольної школи, де я і зараз працюю. У мене в школі триста діток.
Коли мене запитують: "Валентино, чому ти не біатлоном займаєшся?". Кажу: "Мої футболісти, можливо, далі будуть лижниками, спортсменами, президентами". Також я є депутатом другого скликання Прилуцької міської ради.
Валентина Цербе на церемонії проводів українських спортсменів на Олімпіаду в Сочі/Олег Батрак, СПОРТ bigmir) net
- А як ви вболіваєте за наших спортсменів, коли дивитеся біатлон по телевізору?
- Коли я дивлюся змагання з біатлону, я кричу, я лаюся, що вони "мазіли". Коли вони біжать, кажу: "Ви повільно біжите".
- А коли я дивлюся протоколи, рахую секунди, то кажу: "Які ви молодці!". А в соцмережах, коли починають за щось лаяти наших біатлоністів, завжди приймаю сторону спортсмена, але коли йде пряма трансляція - я на стороні вболівальників.
Нагадаємо, що 30 січня відбулися офіційні проводи українських спортсменів на Олімпійські ігри в Сочі.