Лідер збірної України зі спортивної гімнастики Олег Верняєв дав відверте інтерв'ю після Європейських ігор.
"Наші умови для тренувань, м'яко кажучи, залишають бажати кращого. Килим, на якому ми тренуємося, лежить уже 6 років, а нормальні країни змінюють його раз на два роки. На ньому неможливо вчити, відпрацьовувати нові вправи. Для цього необхідно ідеальне покриття – на випадок, якщо щось піде не так. Тренери просто не можуть запускати на складні елементи, розуміють, що найменша помилка – травма, а травма – це півроку, а то й рік відновлення. Ще наш килим розбирають і беруть на змагання, що категорично робити не можна. Виходить, приблизно тиждень ми залишаємося без килима, і на цей час мені потрібно їхати або в інтернат, або в Німеччину.
Читай також: Верняєв: Дуже вдячний усім, хто вболівав за мене
Я легіонер німецького клубу, виступаю за їхній клуб, але натомість я можу зателефонувати і сказати: "Торстене, хочу потренуватися у вас місяць", і вони мені оплачують переліт, проживання. Вони створюють усі умови. Нещодавно я отримав травму, потрібна була операція на нозі, так от оплачував мені її німецький клуб, ніяк не наша федерація. Роки два тому я думав: "Гаразд, нашим хлопцям, 2-4-м номерам команди, не оплачують операції, але якщо щось трапитися у мене чи у Ігоря Радивилова, нам повинні допомагати. Адже кому, якщо не першим номерам?" Виявилося, що ні. Ігор у 2013-му травмував ногу – і все лікування за свій рахунок. У мене теж всі витрати на лікування травми за свій рахунок було б, якби не оплатили німці.
Ми свою роботу робимо, а від федерації підтримки ніякої. Просто, якщо так, то приберіть там посади, а гроші віддайте нам на медикаменти. Олімпійські ігри в Ріо закінчаться, хтось поїде – і все, команди немає. А інші держави завжди з розкритими обіймами приймуть.
Також у нас всі поїздки за свій рахунок, єдине, оплачують чемпіонати світу та Європи, а всі Кубки світу – за рахунок приймаючої сторони. Ну, я їжджу на такі турніри, де приймаюча сторона оплачує. Вдома мені зазвичай говорять, що грошей немає.
Ще один важливий фактор для забезпечення комфорту – це зарплата. У мене є моя зарплата і є порівняння з тим, що мені пропонують за межами України. Там місяць відпрацював і отримав стільки, скільки я б тут за 3 роки заробив, якби не їв.
Читай також: Верняєв приносить Україні золото Європейських ігор в опорному стрибку
У хлопців в команді ставка 2500-2800 гривень. Я – заслужений майстер спорту з вищою освітою, 5 курсів закінчив, і тому є прибавки – це десь 3000-3500 грн. За золоті медалі на чемпіонатах світу та Європи повинні були бути доплати. Я в Нанкіні на чемпіонаті світу взяв золото, на чемпіонатах Європи в Софії – золото (2014), Монпельє – два золота (2015). Поки нічого не платять, а обіцяли надбавки. За 14 рік – ні, 15 рік – теж не платять. Через два місяці – новий чемпіонат світу, а я ще за старий нічого не отримав. Якщо будуть нові медалі, то платитимуть за нові, а, може, дотягнуть до Олімпійських ігор. Хоча, платили за бронзу Європи щось.
Знаєте, кожну поїздку нам хлопці з Азербайджану чи Росії дають медикаменти. Вони знають наші умови. Хлопці, які переїхали в Азербайджан, той самий Олег Степко, допомагають всім, чим можуть. Чешки, лейкопластири і все необхідне. Вони просто знають, що цього всього у нас немає, що кожен місяць ми самі купуємо по 100 пластирів – це приблизно на місяць – по 3 тисячі гривень. З нашою зарплатою ... Наприклад, перед Європою, після операції мені потрібно було купити вітамінів, щоб відновлюватися. Ось я зайшов в аптеку за пластиром і вітамінами – і вийшло більше 6 тисяч. За фактом, ми працюємо на самоутримання.
Часто можна читати, що наші спортсмени не патріоти, що вони йдуть у спорт, щоб заробляти гроші, вони повинні прославляти країну. Зачекайте, а як прославляти країну? Створіть умови. Жити за що? У мене пріоритет не в грошах, мета – спорт. Але знаючи, що більш слабкі спортсмени відчувають себе в рази краще, почуваєш себе не дуже приємно і впевнено. Я намагаюся не думати, що за одну золоту медаль Європейських ігор я отримаю 25 тисяч гривень. У той час, як в Азербайджані за золото обіцяють 100 тисяч доларів! (Боюся і думати, яка сума була б за три медалі, як у мене). Просто розумієш, що країні не так потрібні медалі. І взагалі, патріотизм патріотизмом, але ж спортсмени не вічні – до 27-30 років виступаєш – і все. Правильно спортсмени роблять, що переїжджають, заробляють ... Життя одне", - зазначив Олег Верняєв.