Наставник луцької Волині Анатолій Дем'яненко розповів про особливості своєї роботи в команді.
Чому пішов з узбецького Насафа: Я хотів повернутися в
Україну. Мені не соромно було йти звідти. Там дуже хороший президент був, він
мене відпустив, хоча я мав ще контракт на рік. Він подякував за роботу, сказав,
що розуміє моє рішення. Взагалі, дуже класний, сучасна людина.
Про те, як змінював психологію гравців Волині: Таке вже було
в мене в кар’єрі. І що? З Насафом ми виграли Лігу Азії. З узбецької командою!
Вони повірили мені, а я – їм. Це найголовніше. Без довіри нічого не досягти.
Звичайно, слід додати і працелюбність, відданість справі.
Про те, що в Луцьку простіше, ніж в Узбекистані: Так, легше,
це Україна, це інший менталітет.
Про те, що перед домашніми матчами гравці Волині навесні
почали збиратися на базі: Так, я запитав: Вони що – Манчестер Юнайтед? А перед
серйозними поєдинками і Фергюссон гравців завозить в готель. Команда зобов’язана
перебувати разом. Думаю, що у нас це скоро буде ще організованіше: буде і база,
і поля. Заїхали вранці на базу, ранкове тренування провели, відпочили,
пообідали, увечері друге заняття, далі – відновлювальні вправи, процедури,
реабілітація.
Про те, чи дозволяє собі гримнути в роздягальні на гравців:
Звичайно, деколи в перерві матчу простих слів не вистачає, потрібно шукати щось
більш дохідливе.
Про мусування в ЗМІ чуток про те, що Волинь здавала матчі:
(Перебиває) Я в такі ігри ніколи не грав і не буду цього робити. Були
прецеденти, коли мене хотіли в таких іграх використовувати. Я сказав: Ні. Не
буду уточнювати, але це була Україна.
Про неприємні моменти в азербайджанському чемпіонаті з
Нефтчі: Там такі ігри в порядку речей. Діє чорний тоталізатор, у який залучена
вся футбольна інфраструктура. Але свою совість не можна продавати. Слід бути
чесним перед самим собою. Я спокійно сплю і спокійно живу, і йду по життю з піднятою
головою, де б не був.
Про те, що Волинь при ньому заграла в інший футбол: Так, я
завжди хлопцям кажу: тримання м’яча, швидкі атаки, забігання по флангах, не
вийшла швидка атака – збережіть м’яч, з ним легше грати. Це моє бачення
футболу. Хочу, щоб ми грали з розумом, комбінаційно, щоб гра подобалася
глядачам. Мені було дуже приємно після матчів з Шахтарем і Динамо, коли стадіон
стоячи аплодував нам. Ми ж у принципі для кого граємо?
Так, для простих людей, які тяжко працюють на заводах, базарах
і у них єдина радість у житті – прийти і подивитися на хороший футбол. І він
повинен бути хорошим, цей футбол.
Про чутки, що він легіонерів недолюблює: Я вважаю, що якщо
ти приїхав до нас з-за кордону, значить, повинен грати краще за українця. Але,
на жаль, у багатьох командах, і в нашій також, іноземці грають на одному рівні
з українцями чи гірше.
Про те, чи були в практиці випадки, коли гравець підписав
контракт і грав абияк: Так, але боротися з цим майже неможливо. У всіх є
агенти, контрактна система. Хорошу зарплату отримав – до себе вимоги знизив.
Уже не так тренується, вже не так очі горять. Але всіх не варто однією лінійкою
міряти.
Про рецепти подолання зоряної хвороби: Перш скажу, що в
мене ніколи не було такого. А в якості тренера я ставлю футболістів на місце. Ледве
не ременем. Пояснити їм потрібно: ти мало чого досяг, а вже вважаєш себе
великим футболістом.
Про рецидиви зоряної хвороби в Волині: Як сказати ... Уже
немає (посміхається).
Про Майкона: Я б хотів, щоб він залишився. Але це від нього
залежить більше.
Про те, що Лобановський динамівців у театр водив: Так, ми
коли на виїзді в Москві чи Ленінграді грали, Валерій Васильович нас водив і в
Ленком, і в Театр Мосради ... Футболісти також людьми творчими мають бути.
Зараз, на жаль, нечасто доводиться в театр вибиратися. В театр дружина
навідується, особливо з дітьми на дитячі вистави.
Про лучан: Дуже хороші люди. Я хочу, щоб народ повертався на
стадіон. Зазвичай люди автографи беруть, закликають: давайте, працюйте, щоб
Волинь грала добре. Коли запитують, чому ми програли, відповідаю: Це – футбол.
Я теж у своїй кар’єрі і вигравав, і програвав.