Психологи розробили метод придушення арахнофобії
22 травня 2012
Фото: АР
Психологи розробили метод придушення арахнофобії
Американські психологи розробили і успішно застосували методику придушення арахнофобії, вилікувавши кілька людей від смертельного страху перед павуками за одну сесію терапії, яка тривала всього кілька годин.
Автори методики опублікували інструкцію з її застосування
в статті, опублікованій в журналі Proceedings of the National Academy of
Science.
"Перед
лікуванням деякі з наших підопічних ні за що не стали б ходити по траві через
страх перед павуками або ж вони могли провести кілька днів поза домом в тому разі,
якщо вони вважали, що там ховається павук. Але після двох-тригодинного
лікування вони
змогли пройтися по газону або потримати чи помацати тарантула. Ефект зберігався
як мінімум протягом шести місяців - ці люди були в захваті від терапії", -
пояснила керівник групи психологів Катерина Хаунер (Katherina Hauner) з
Північно-Західного університету в місті Еванстон (США ).
Хаунер
і її колеги розробили методику придушення страху, вивчаючи реакції, які
відбуваються в мозку людини при зустрічі з об'єктом, який смертельно лякає. Для
цього психологи зібрали групу з дев'яти жінок і трьох молодих людей, що
страждали від арахнофобії і бажали позбутися від незрозумілого страху перед
павуками.
Спочатку
вчені спробували оцінити ступінь страху своїх підопічних за допомогою
найпростішого тесту. Вони
заводили добровольців в кімнату, в центрі якої розташовувалася клітка з
чилійським рожевим птахоїдом (Grammostola rosea) - великим тарантулом розміром
в 15-16 сантиметрів. Автори
статті просили учасників експерименту підійти до клітки і помацати павука.
Цілком
очікувано, що жоден з добровольців не зміг виконати це завдання. В
цей час вчені спостерігали за центрами активності в їх мозку і фіксували ті
його ділянки, які "включаються" під час реакції страху.
Після
оцінки сили страху і активності у відповідних ділянках мозку вчені приступили
до придушення страху. Для
цього вони просили своїх підопічних спробувати ще раз наблизитися до клітки, цього
разу трохи ближче, ніж вони наважилися підійти раніше.
Потім
вони робили невелику перерву і інструктували добровольців просунутися ще на
крок вперед. Це
продовжувалося доти, доки учасники експерименту не доторкалися до павука.
На
подив самих добровольців, вони змогли наблизитися і помацати "страх у
плоті" через два або три години послідовного просування до клітки. Цей
подвиг позначився і в роботі їхнього мозку – активність ланцюжків нейронів, що
включаються при появі джерела страху, була помітно знижена.
Зі
слів дослідників, цей ефект зберігався навіть через шість місяців після першого
експерименту – їх підопічні спокійно підходили до клітки з тарантулом і торкалися
до нього без появи раптових нападів страху.
Хаунер
та її колеги вважають, що схожа терапія може застосовуватися і для лікування
інших фобій, які мають під собою матеріальну основу.