Тріасово-юрське вимирання міг спровокувати викид сірководню

Сліди сірчаних бактерій в осадових породах на кордоні між тріасовим і юрським періодами підтвердили, що насичення вод світового океану сірководнем було однією з причин масового вимирання 201,6 мільйона років тому.

Про це заявляють палеонтологи в статті, опублікованій в журналі Nature Geoscience.

Історія життя на Землі налічує п'ять найбільших, або масових вимирань, найбільш "недавнє" з яких, Мел-палеогенове, приблизно 65,5 мільйона років тому призвело до загибелі динозаврів.

Четверте за рахунком вимирання, тріасово-юрське, сталося приблизно 201,6 мільйона років тому і, зокрема, призвело до зникнення близько 50% всіх видів мешканців суші і океану.

Група вчених під керівництвом Баса ван де Схотбрюге (Bas van de Schootbrugge) з Інституту Гете у Франкфурті на Майні (Німеччина) вивчала морські осадові породи, що сформувалися за часів тріасово-юрського вимирання на місці сучасної Німеччини і Люксембурга.

Вчені розділили фрагменти порід на шари, вивчили скам'янілості всередині них і проаналізували хімічний склад відкладень. Найбільше Схотбрюге і його колег цікавили коливання кисню в морській воді, які відбувалися до і після масового вимирання.

Для цього палеонтологи вирахували частку ізореніератану - особливого світлочутливого пігменту, що міститься в оболонках сірчаних бактерій, що мешкають в приповерхневих шарах води. Такі бактерії харчуються сірководнем і не переносять присутність кисню у воді. Таким чином, знаючи приблизну концентрацію ізореніератану в породі, можна дізнатися приблизний хімічний склад морської води в давно минулі епохи.

За словами авторів статті, осадові породи, що сформувалися до вимирання, практично не містили слідів пігменту. Це означає, що частка сірководню у воді світового океану в кінці Тріаса була мінімальною. З іншого боку, концентрація ізореніератану починає різко підвищуватися при наближенні до кордону Тріаса і юрського періоду.

Підвищення частки цієї речовини супроводжується зниженням кількості скам'янілих останків молюсків, безхребетних і планктону. Швидше за все, це означає, що води океану були сильно насичені сірководнем і містили вкрай мало кисню, що викликало вимирання більшості живих істот. Дані висновки підтверджуються досить високим рівнем органічного азоту в осадових породах - молекули білків з тканин мертвих тварин просто не встигали розкладатися через низький рівень кисню у воді і їх останки потрапляли у відкладення на дні океану.

Як зазначають вчені, ця подія призвела до своєрідної "революції" серед фітопланктону - домінуючі в тріасовому періоді дінофлагелляти були витіснені в юрську епоху водоростями-хлорофітами, здатними існувати у воді з низьким вмістом кисню.

Раніше вчені припустили, що падіння на Землю великого астероїда-"вбивці динозаврів" могло призвести до зараження земними мікроорганізмами інших планет - навіть тих, які перебувають біля інших зірок.