Як уже повідомлялося, сьогодні була вручена перша Нобелівська премія цього року. Лауреатами Нобеля в галузі медицини та фізіології стали японський вчений Сінья Яманака та дослідник з Великобританії Джон Гердон.
Яманака та Гердон
вже кілька років вважалися головними претендентами на найвищу міжнародну
наукову нагороду. Їх дослідження дозволили створити основи для отримання нових
тканин і копій цілих організмів.
Повернення назад
Стовбурові клітини
- недиференційовані (незрілі) клітини, наявні у всіх багатоклітинних організмах.
Ці клітини здатні розвиватися до спеціалізованих, які формують різні тканини і
органи.
Стовбурові клітини
(термін був введений у науку російським вченим Олександром Максимовим у 1909
році) вперше вдалося виділити із тканин зародка миші американському біологу
Мартіну Евансу у 1981 році.
У 1998 році
американці Джон Герхарт і Джеймс Томпсон змогли не тільки отримати, але і
наростити культури ембріональних стовбурових клітин, здатних розвиватися до
різних зрілих клітин та органів.
Через рік журнал
Science визнав відкриття стовбурових клітин третьою за важливістю подією в
біології після розшифрування подвійної спіралі ДНК та програми Геном людини.
Протягом усього
періоду досліджень у цій галузі досліди зі стовбуровими клітинами були
пов'язані з етичними проблемами, оскільки вважалося, що не існує способу
повернути дорослі клітини організму в їх ембріональний період.
Однак долідницькій
групі Сіньї Яманаки вдалося розробити метод отримання стовбурових клітин людини
з неембріональних тканин, а саме iPS-клітин - індукованих плюрипотентних
стовбурових клітин.
За допомогою
генетичних маніпуляцій Яманака зміг "перепрограмувати" клітини, які вже
мають певну спеціалізацію в організмі.
Як зазначають
експерти, якщо за допомогою методу Яманаки вдасться створювати відносно
необмежений запас стовбурових клітин, це дозволить штучно
"вирощувати" необхідні тканини організму і зробить революцію в
трансплантології.
Дорослішання
клонування
Для створення клона
(точного відтворення будь-якого живого об'єкта) вчені використовують ядра
неспеціалізованих стовбурових ембріональних клітин.
Вилучені ядра пересаджують
у без'ядерні яйцеклітини і вони, розвиваючись до нових організмів, можуть
утворити клон генетично ідентичних тварин.
Прикладом
"природного клонування" є однояйцеві близнюки, які виникають завдяки
природному поділу заплідненої яйцеклітини на дві зародкові клітини, які
самостійно розвиваються.
Перші досліди з
пересадки ядра однієї клітини в іншу були проведені німецьким ученим Гансом
Шпеманом у 1914 році. У 1940-х роках російський ембріолог Георгій Лопашов
розробив метод пересадки клітинних ядер у яйцеклітину жаби. Однак продовжити
свої дослідження він не зміг, оскільки роком пізніше в СРСР розпочалися
переслідування проти вчених, які працювали у цій галузі.
На початку 60-х
років минулого століття методику Лопашова удосконалив британець Джон Гердон.
У своїх
дослідженнях Гердон відмовився від ембріональних клітин і переносив в
яйцеклітини жаб ядра, виділені з різних клітин, які вже спеціалізувалися.
Пізніше вчений
почав використовувати для пересадки ядра з клітин дорослих особин жаб, зокрема,
з епітелію кишечника. Йому вдалося домогтися розвитку яйцеклітин із чужим ядром
до досить пізніх стадій, а приблизно в двох відсотках випадків особини
перетворювалися на дорослих жаб.