Фото: dpm.org.cn
Палацовий комплекс є однією з головних визначних пам'яток Китаю
При будівництві Забороненого міста шість століть тому китайці використовували крижані дороги.
Будівництво найбільшого палацового комплексу світу почалося шість століть тому за вказівкою імператора Чжу Ді з династії Мін.
За стінами, загальна протяжність яких дорівнює 1712 м, зараз ховаються акуратні алеї, майданчики і будинки, а також дивовижні масивні статуї з каменю.
dpm.org.cn
Учені протягом довгого часу дивувалися, звідки могли з'явитися кам'яні статуї, якщо найближчий кар'єр розташовується за 70 кілометрів від Пекіна.
До останнього часу вважалося, що матеріал для статуй волокли, використовуючи пружний настил і повалені стовбури дерев. Однак нещодавно з'ясувалося, що це не так. Цзян Лі з університету наук і технологій Пекіна виявив старовинні документи, що містять опис транспортування, який відбувся у1557 році.
Згідно із записами, камінь масою 112 тонн, що відповідає вазі близько чотирьох десятків легкових автомобілів, був перевезений до Пекіна на "санях".
Як пояснив учений, навіть при тих передових технологіях, якими володів Китай до XVI століття, колісний транспорт не був здатний витримувати навантаження більше 86 тонн. Крім того, якщо враховувати ймовірну силу тертя при традиційному волочінні 112-тонної брили по землі, треба було б докласти зусилля не менше 330 осіб.
dpm.org.cn
Однак будівельники придумали інший спосіб транспортування величезних брил: вони покривали льодом доріжку, якою рухалися сани з вантажем і тим самим в рази знижували тертя.
У виявлених записах вказувалося, що шлях від кар'єру до Забороненого міста зайняв 4 тижні (тобто сани рухалися зі швидкістю 8 сантиметрів за секунду).
Виходило, що при такому способі переміщення достатньо було близько 50 осіб. Крім того, оскільки дорога між Пекіном і кар'єром пролягає по нерівній, обривистій місцевості, використання саней і дороги з "регульованою" поверхнею було більш безпечно.
Раніше в Ізраїлі археологи виявили на березі Тиверіадського озера, також відомого як Галілейське море, стародавні руїни віком близько двох тисяч років.
Зіставлення географічних координат місцевості з описами в Новому Завіті (Євангеліє від Марка, 8:10) дозволяє припустити, що це поселення могло б бути згадане мимохідь у біблійному тексті Далмануфою.