Фото: BBC
Остаточної версії того, як саме люди приручили собак, досі не існує
Нині ніхто не сумнівається, що "друг людини" - це еволюційне відгалуження від вовка звичайного, але науковці давно сперечаються про те, де і коли з'явилися перші собаки.
Нове дослідження, яке ґрунтується на генетичному аналізі стародавніх і сучасних зразків ДНК вовків і собак, вказує, що мова йде про Європу близько 18 000 років тому.
Результати дослідження Олафа Талманна і його колег опублікував журнал Science.
Їхня праця ще більше ускладнює всю цю історію.
Попередні дослідження ДНК вказували на те, що сучасні песики – у всій різноманітності форм та розмірів – виникли від вовків, які почали жити поруч з людьми на Близькому Сході чи, можливо, в Середній Азії десь 15 000 років тому.
Однак ці дані не узгоджувалися зі знахідками палеонтологів, які виявляли в землі рештки схожих на собак тварин віком 30 000 років і більше.
Доктор Талманн з фінського Університету Турку та його команда спробували ще раз ретельно вивчити суперечливі генетичні дані.
Вони порівняли генетичні послідовності широкого спектру стародавніх тварин – як собак, так і вовків – з матеріалом, взятим у сучасних собачих – знову ж таки, як псів, так і вовків.
Цей аналіз показав, що сучасні собаки мають найбільшу схожість саме з давніми європейськими, а не іншими вовками та собаками. Ця схожість навіть більша, ніж схожість з сучасними європейськими вовками. І оскільки останки собак, використані під час дослідження, старші за 18 000 років, це означає, що їх приручили значно давніше, ніж вважали до цього.
Якщо дослідники не помиляються, це означає, що собаки відокремилися від популяцій вовків ще до того, як люди почали вести осілий, сільськогосподарський і общинний спосіб життя, займаючись натомість мисливством і збиральництвом.
Цілком можливо, що вовки спочатку просто слідували за мисливцями, тримаючись на відстані і харчуючись відходами з масивних жертв людського полювання, таких як мамонти. Згодом, ймовірно, вони ставали менш підозріливими і дедалі тісніше взаємодіяли з людьми.
"Можна уявити, яка користь була вовкам від того, що вони жили поблизу людей, в яких були ці туші, але користь була і для людей також", - каже доктор Талманн.
"Слід пам’ятати, що 18 800 – 32 000 років тому в Європі були значно більші хижаки, ніж вовки – такі як ведмеді чи гієни. І, напевно, якщо вовки жили поблизу, то служили також ще й дуже зручним способом сигналізації про небезпеку, - сказав він BBC News. – Це правдоподібний сценарій одомашнення собак".
Однак це дослідження навряд чи поставить остаточну крапку в цьому питанні.
Використання ДНК і фіксування найтонших змін, які там відбуваються з часом, щоб вивчити походження тварин та їхні зв’язки – дуже потужний інструмент, але далеко не бездоганний.
Одна з проблем, що постали перед науковцями, - це те, що з часом популяції собак дуже сильно перемішалися, оскільки власники тварин перевозили їх з місця на місце. Це ускладнює розшифрування генетичного сигналу.
Справу утруднює ще й те, що деякі собаки повторно схрещувалися з вовками і розвести їхні гени дуже складно.
Для остаточного висновку потрібно знайти більше зразків і провести більше аналізів, особливо ядерних ДНК стародавніх тварин.
Ці та багато попередніх досліджень зроблені на основі вивченні так званих мітохондріальних ДНК – невеликого набору генетичного матеріалу в клітинах, який, хоча й дуже цінний для вчених, та все ж не розкриває всю можливу інформацію.
Більше ДНК-матеріалів можуть забезпечити більш переконливі відповіді, але їх значно важче отримати, особливо з дуже старих кісток чи закаменілостей. Та все ж ряд дослідницьких груп по всьому світу намагаються це зробити.
Джерело: BBC Україна