Домашні господарства - ключове середовище передачі коронавірусу. Без зміни побутової поведінки не вдасться швидко зупинити пандемію.
Вчені з університетів Флориди і Вашингтона, а також Центру дослідження раку Фреда Хатчінсона в Сіетлі проаналізували статистику передачі коронавірусу і з'ясували, що найвища вірогідність заразитися вдома, якщо один з членів сім'ї вже хворіє на COVID-19. Результати дослідження були опубліковані 14 грудня в журналі
JAMA Network Open.
Фахівці провели метааналіз 54 досліджень за участю 77 758 осіб, опублікованих за останній рік, в яких згадуються випадки вторинної передачі коронавірусу, коли хворі інфікувалися в побуті.
Результати обробки даних підтвердили, що в умовах пандемії домашні господарства - об'єкти найвищого ризику передачі вірусної інфекції.
Так, частота вторинних заражень у домогосподарствах склала 16,6%, що значно вище, ніж у будь-якому іншому місці. Найвищий ризик (18%) обумовлений контактами з тими хворими, у яких симптоми проявляються явно. Для безсимптомних носіїв ризик становить лише 0,7%
У побуті частіше заражаються дорослі (28,3%), ніж діти (16,8%). Також вище ризик у подружжя (37,8%) в порівнянні з людьми, які просто ділять житлоплощу (17,8%).
Примітно, що середній рівень вторинного зараження був значно вищий там, де живуть лише дві особи (41,5%), ніж в домогосподарствах з трьома і більше мешканцями (22,8%).
Отримані результати повинні враховуватися при розробці майбутніх стратегій з профілактики COVID-19, вважають автори дослідження.
"Якщо людей з підозрою або підтвердженими інфекціями направляти на ізоляцію на дому, домашні господарства будуть залишатися головним місцем передачі SARS-CoV-2", - підкреслили вони.
Вчені запропонували включити в стратегію боротьби з COVID-19 носіння маски вдома, регулярне провітрювання і дезінфекцію приміщень, а також цілеспрямовану противірусну профілактику.
Ступінь ризику вторинної передачі - стандартний показник в епідеміології. Він визначається як число випадків, що сталися в домогосподарстві протягом інкубаційного періоду після первинного зараження, поділене на загальну кількість спільно проживаючих людей.
На рівень вторинної передачі впливає час, що минув після первинного інфікування, тривалість і близькість контактів, а також ступінь прояву симптомів у першого хворого.