Вчені дійшли висновку, що в гесперійську еру у кратері було озеро, закрите зверху шаром льоду.
Голландські та німецькі вчені представили докази існування на Марсі озера з рідкої води, передає Lenta.ru.
Вчених цікавило походження каналів навколо кратера Хаос Арам. Вони дійшли висновку, що в гесперійську еру у кратері було озеро, закрите зверху шаром льоду. Після того, як льодовий покрив почав сходити, величезні потоки води хлинули назовні, утворивши канали.
Фахівці показали, що розтікання озера відбувалося у кілька етапів. Спочатку утворилися два невеликих канали, які сприяли розпаду стінок картера, після чого утворився найбільший канал.
Вивчивши геометрію найбільшого каналу, вчені дійшли висновку, що для його утворення необхідно було 90 тисяч кубічних кілометрів води, яка повинна була витікати із кратера протягом місяця й утворити канал глибиною два кілометри.
Фахівці вважають, що озеро існувало, коли на Марсі була більш тепла атмосфера. Внаслідок охолодження планети виникали верхні шари льоду, які закривали воду, що підігрівалася знизу термальними джерелами. Тверді опади з атмосфери, нагромадившись на шарі льоду внаслідок охолодження, обвалили його, що призвело до розтікання озера.
У своєму дослідженні вчені використовували інформацію про геометрію кратера, отриману з фотографій, та чисельне моделювання гідродинаміки озера.
Гесперійська ера - геологічний час на Марсі 3,5-2,5 мільярда років тому. У цей період на планеті була сильна вулканічна активність, існував солоний океан, порівнянний за площею із сучасним Північним Льодовитим океаном і була присутня атмосфера з тиском, як зараз на Землі.
На нашій планеті у той час був архей: гідросфера та атмосфера не мали чіткого поділу і були масою із суміші газів та водяної пари. Тоді ж на Землі з'явилися перші організми, здатні жити у безкисневих умовах.
Дослідження авторів дозволяє сподіватися, що в озері кратера Хаос Арам кілька мільйонів років існували хороші умови для життя мікроорганізмів. Вчені розраховують, що у мертвому озері ще збереглися їхні сліди.
Своє дослідження автори опублікували в журналі Icarus, коротко з ним можна ознайомитися на сайті New Scientist.Голландські та німецькі вчені представили докази існування на Марсі озера з рідкої води, передає Lenta.ru.
Вчених цікавило походження каналів навколо кратера Хаос Арам. Вони дійшли висновку, що в гесперійську еру у кратері було озеро, закрите зверху шаром льоду. Після того, як льодовий покрив почав сходити, величезні потоки води хлинули назовні, утворивши канали.
Фахівці показали, що розтікання озера відбувалося у кілька етапів. Спочатку утворилися два невеликих канали, які сприяли розпаду стінок картера, після чого утворився найбільший канал.
Вивчивши геометрію найбільшого каналу, вчені дійшли висновку, що для його утворення необхідно було 90 тисяч кубічних кілометрів води, яка повинна була витікати із кратера протягом місяця й утворити канал глибиною два кілометри.
Фахівці вважають, що озеро існувало, коли на Марсі була більш тепла атмосфера. Внаслідок охолодження планети виникали верхні шари льоду, які закривали воду, що підігрівалася знизу термальними джерелами. Тверді опади з атмосфери, нагромадившись на шарі льоду внаслідок охолодження, обвалили його, що призвело до розтікання озера.
У своєму дослідженні вчені використовували інформацію про геометрію кратера, отриману з фотографій, та чисельне моделювання гідродинаміки озера.
Гесперійська ера - геологічний час на Марсі 3,5-2,5 мільярда років тому. У цей період на планеті була сильна вулканічна активність, існував солоний океан, порівнянний за площею із сучасним Північним Льодовитим океаном і була присутня атмосфера з тиском, як зараз на Землі.
На нашій планеті у той час був архей: гідросфера та атмосфера не мали чіткого поділу і були масою із суміші газів та водяної пари. Тоді ж на Землі з'явилися перші організми, здатні жити у безкисневих умовах.
Дослідження авторів дозволяє сподіватися, що в озері кратера Хаос Арам кілька мільйонів років існували хороші умови для життя мікроорганізмів. Вчені розраховують, що у мертвому озері ще збереглися їхні сліди.
Своє дослідження автори опублікували в журналі Icarus, коротко з ним можна ознайомитися на сайті New Scientist.