У світовій чорноті, в мільярдах кілометрів від Землі корабель NASA відкрив нову сторінку в історії космонавтики.
Космічний зонд NASA Вояджер-2, який в минулому році вийшов за межі Сонячної системи, надіслав на Землю перші дані з міжзоряного простору. Він став другим рукотворним об'єктом, який залишив геліосферу.
Першим був його брат-близнюк
Вояджер-1. Кордон Сонячної системи він подолав у кінці серпня 2012 року. Вік апаратів перевищує 40 років і весь цей час вони надсилають вченим цінну інформацію.
Корреспондент.net розповідає подробиці.
Особливості краю Сонячної системи
4 листопада, в річницю виходу Вояджера-2 в міжзоряний простір, вчені розповіли, що побачив апарат за цим порогом, давши людству надію розгадати деякі з таємниць Сонячної системи.
П'ять досліджень, опублікованих у журналі
Nature Astronomy, розповідають, як космічний корабель вперше взяв пробу електрично зарядженої димки або плазми, яка наповнює міжзоряний простір і віддалені куточки Сонячної системи.
У дослідженнях описується робота п'яти приладів Вояджер-2: датчика магнітного поля, двох приладів для виявлення енергетичних частинок і ще двох - для вивчення плазми.
"Ці дані допомагають створити картину цієї космічної берегової лінії, де закінчується навколишнє середовище, створене нашим Сонцем, і починається величезний океан міжзоряного простору", - йдеться в повідомленні NASA.
Найтриваліша наукова місія в історії стартувала в 1977 році. Апарати-близнюки важать 723 кілограми кожен.
Вояджер-2 запустили першим - 20 серпня 1977 року. Він залишається єдиним апаратом, який відвідав околиці всіх чотирьох газових планет-гігантів Сонячної системи - Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна. При цьому біля Урана і Нептуна досі не було інших зондів.
5 вересня 1977 року NASA запустило станцію Вояджер-1. Спочатку станція призначалася для дослідження Юпітера і Сатурна. Він став першим апаратом, який зробив детальні знімки супутників цих планет. Детально про всі їхні досягнення - в матеріалі
Вояджери першими покинули Сонячну систему.
Отримані Вояджером-2 результати багато в чому збігаються з інформацією, надісланою його близнюком, наприклад, щільність частинок в міжзоряному просторі. Тепер вчені знають, що дані Вояджера-1 не належать лише до конкретного місця і часу його входження в міжзоряний простір. Але є і відмінності.
Варто відзначити, що Сонце - це розжарена ядерна піч, яка обертається навколо центру галактики зі швидкістю близько 725 тисяч кілометрів на годину.
Наша зірка пронизана скрученими і переплетеними магнітними полями, в результаті чого її поверхня постійно випромінює потік електрично заряджених частинок, які називаються сонячним вітром.
Ці пориви спрямовуються на всі боки, розносячи магнітне поле. Зрештою, сонячний вітер врізається в міжзоряне середовище - уламки древніх зіркових вибухів між зірками.
Через це всередині міжзоряного простору утворюється "бульбашка" під назвою геліосфера. Як випливає з даних Вояджерів, геліосфера розкинулася майже на 18 мільярдів кілометрів від Сонця і, крім світила, включає в себе всі вісім планет і більшу частину зовнішніх тіл, що обертаються навколо нього.
NASA
Зовнішній край геліосфери, геліопауза, - це вже початок міжзоряного простору. Усвідомлення цього порога принципово важливо для розуміння руху Сонця по галактиці.
Завдяки Вояджерам вчені знають, що міжзоряне магнітне поле, приблизно, в два-три рази потужніше, ніж передбачалося раніше. З цього, в свою чергу, випливає, що міжзоряні частинки надають геліосфері тиск у десять разів сильніше від очікуваного.
Вояджер-2 дізнався, що плазма навколо об'єкта в межах 225 мільйонів кілометрів від геліопаузи сповільнюється, нагрівається і стає більш щільною. Вчені поки що не повністю розуміють механізм цього явища.
Він також вловив невеликий потік заряджених частинок, які прориваються крізь геліосферу з Сонячної системи в міжзоряне середовище. Перший зонд таких витоків не фіксував, вчені пов'язують відмінності в тому, що обидва апарати перетинають кордон у різних напрямках, і місце прольоту другого Вояджера виявилося більш "пористим".
Дані з Вояджера-2 підтвердили несподівані результати, показані його попередником: лінії магнітного поля за кордоном геліопаузи паралельні силовим лініям всередині геліосфери.
З'ясувалися під час аналізу даних і деякі відмінності в перетині кордону двома зондами. Якщо для першого апарату для прольоту цієї області простору знадобилося 28 днів, другий зонд пролетів цю область менш ніж за добу.
На думку керівника програми наукових досліджень Вояджер Еда Стоуна, сигнали з обох космічних апаратів будуть досягати Землі ще, приблизно, протягом п'яти років.