RU
Головна
 

Лампа наварювання. Чому сучасні гаджети ламаються дуже швидко

Корреспондент.net, 18 вересня 2015, 07:25
0
3837
Лампа наварювання. Чому сучасні гаджети ламаються дуже швидко
Фото: EPA/UPG
На початку ХХ ст. інженери прагнули створити довговічні механізми, потім виробники зрозуміли, що ця ідея не веде до надприбутків

Чому лампочка розжарювання, створена у кінці XIX ст., переживе будь-який сучасний гаджет – відповідь дає теорія змови виробників.

На пожежній станції в місті Ліверморі (штат Каліфорнія, США) висить лампа розжарювання, яка безперервно світить з 1901 року, пише Дмитро Громов у №36 журналу Корреспондент від 11 вересня 2015 року. На унікальну властивість звичайної скляної лампочки місцеві службовці звернули увагу лише в 1972-му. З того часу жителі містечка бережуть вікове джерело світла як зіницю ока – створили для неї опікунську раду і пишно відзначають кожен ювілей довгожительки.

Епоха настільки довговічних і надійних приладів закінчилася ще в першій половині минулого століття. Сьогодні складні, дорогі гаджети або автомобілі функціонують до першої поломки, максимум рік-два

Таких електронних раритетів, як ліверморська лампочка, у сучасному світі збереглося небагато. Епоха настільки довговічних і надійних приладів закінчилася ще в першій половині минулого століття. Сьогодні складні, дорогі гаджети або автомобілі функціонують до першої поломки, максимум рік-два, не кажучи вже про лампочки розжарювання, які можуть перегоріти і через кілька днів.

Ненадійність і недовговічність нинішніх товарів масового споживання прихильники конспірологічних теорій пояснюють всесвітньою змовою їхніх виробників. Щоб нарощувати безперервне і динамічне економічне зростання, отримуючи все більші прибутки, потрібно змусити споживачів купувати якомога більше товарів і міняти їх частіше на все новіші та уявно досконаліші модифікації.

Надійні і довговічні прилади позбавляють виробників можливості нарощувати продажі, тому вони придумали ефект запланованого застарівання, коли термін служби товару штучно скорочують

Надійні і довговічні прилади, які прагнули створювати інженери на початку ХХ століття, позбавляють виробників можливості нарощувати продажі, тому вони придумали ефект запланованого застарівання (ЗЗ), коли термін служби товару штучно скорочують, аж до того що закладають у його конструкцію програму поломки через короткий термін експлуатації.

Уперше змова промисловців, за даними дослідників, виникла у 1924 році між главами найбільших електротехнічних концернів – Philips, Osram, General Electric і Французькою ламповою компанією. Вони домовилися скоротити термін служби виробленої ними звичайної електролампочки з 2,5 тис. до 1 тис. годин.

«За іронією долі лампа розжарювання, яка завжди була символом інновацій у науці, стала пробним каменем у системі запланованого застарівання», – каже американка Ніколс Фокс, автор книг про розвиток технологій.

Нитка змови

Під Різдво 1924 року в одному з женевських фешенебельних готелів зібралися голови найбільших виробників електроламп – голландець Антон Фредерік Філіпс, німець Карл-Фрідріх фон Сіменс і француз Фредерік Барб'є. За деякими даними, у цій зустрічі брав участь і сам Томас Едісон – батько лампочки розжарювання і засновник американського гіганта General Electric.

За закритими дверима магнати створили картель Феб, метою якого був розділ світового ринку і цінова змова. Увесь світ був поділений картелем на три райони – національні території кожного з учасників, заморські території Великобританії і так звані загальні території. Встановивши монополію, учасники картелю накрутили ціни на лампочки майже вп'ятеро – з 15 до 70 центів, задавивши дрібних конкурентів на національних ринках.

Членам картелю рекомендували обмежити термін служби лампочки до 1 тис. годин, хоча до моменту створення Феба виробники гордо рапортували, що їм вдалося довести термін служби лампи до 2,5 тис. годин

Монополізація розв'язала картелю руки, і він пішов на безпрецедентний крок, на який ніколи б не наважилася жодна компанія у сфері із сильною конкуренцією. Членам картелю рекомендували обмежити термін служби лампочки до 1 тис. годин, хоча до моменту створення Феба виробники гордо рапортували, що їм вдалося довести термін служби лампи до 2,5 тис. годин. Навіть більше, вже існувала технологія, що дозволяла досягти 3 тис. годин. На думку фебівців, чим швидше перегорають лампи, тим більше нових потрібно купувати для їхньої заміни, і це дозволить за п'ять років подвоїти обсяги продажів.

«Компаніям вигідно, щоб їхні лампи купували регулярно, й економічно недоцільно виробляти довговічні лампи», – резюмує діяльність Феба Маркус Кражевськи, вчений з Університету Баухауз у Веймарі.

Для цієї мети учасники змови створили Комітет 1.000 годин. Докази його існування лише через 80 років виявив німецький історик Гельмут Гуго, порившись в архівах Philips, Osram і Французької лампової компанії. Один з виявлених ним документів свідчив: «Забороняється гарантувати, рекламувати і пропонувати лампи, термін служби яких перевищує 1 тис. годин».

За словами дослідників, з того часу випуск ламп був під суворим контролем спеціального бюрократичного апарату картелю. Тих виробників, хто перевищував встановлену норму служби, очікував штраф. У підсумку за два роки фактичний термін експлуатації лампочок скоротився з 2,5 тис. до 1,5 тис. годин, а у 1940-ві знизився до запланованої планки 1 тис. До цього часу більшість сучасних ламп розжарювання перегорають через 1 тис. годин роботи, стверджують експерти.

У наступні десятиліття винахідники зареєстрували десятки патентів нових ламп розжарювання в тому числі тих, чий термін придатності сягав 10 тис. годин. Але жодна з них нібито не надійшла в продаж через протидію світових промислових змовників.

З діяльністю змовників пов'язують і загадкову смерть винахідника з Огайо Адольфа Шайє, одного з конкурентів Едісона, який створив ту саму лампочку з Лівермора. Вуглецева нитка розжарювання, яка в них використовувалася, була набагато надійніше відомої нині вольфрамової 

З їхньою діяльністю конспірологи пов'язують і загадкову смерть винахідника з Огайо Адольфа Шайє, одного з конкурентів Едісона, який створив ту саму лампочку з Лівермора. Він помер несподівано у 1914 році за невідомих обставин, нібито від серцевого нападу – причому в той момент, коли виробництво його ламп тільки набрало обертів. Вуглецева нитка розжарювання, яка в них використовувалася, була набагато надійніше відомої нині вольфрамової.

А Феб, який виніс вирок довговічним лампам, проіснував до 1949-го і був розформований після розслідування американської антимонопольної служби. За іншою версією, картель ніколи не був зареєстрований офіційно, постійно змінював назви і продовжує існувати досі.

Навіть більше, шукачі таємних смислів стверджують: у всіх великих світових компаніях, що здійснюють масове виробництво, є особливі неофіційні відділи з параметризації, співробітники яких програмують майбутні поломки.

Працюй швидко, помри новим

Ідея лампових магнатів поступово знижувати якість товарів була логічним наслідком об'єктивних обставин – промислової революції і воцаріння масового виробництва, стверджують економісти. Зниження собівартості само по собі було благом для споживачів, проте покупки не встигали за темпами виробництва. І вже у 1928 році експерти говорили: товар, якому немає зносу, – трагедія для бізнесу.

Біржовий обвал 1929-го, який кинув США в економічну депресію, жорстоко вдарив по перегрітому споживчому ринку. У 1930-ті американці вишикувалися в черги, але вже не в магазини, а на біржі праці і роздачу безкоштовної їжі.

Тоді в США обговорювалися різні плани з порятунку економіки. Великий підприємець у сфері нерухомості Бернард Лондон запропонував вийти з депресії шляхом ЗЗ – встановити для кожного товару термін придатності, після закінчення якого заборонено ним користуватися і необхідно здати в утиль. Повинен виникнути новий попит на товари, а отже, і на робочу силу, що його виробляє.

Ідею тоді назвали занадто радикальною і відкинули. Однак знову повернулися до неї в 1950-ті, у період чергового споживчого буму. Правда, тепер ЗЗ прийняли із суттєвою поправкою: потрібно не примушувати споживача купувати новий товар, а переконувати його в цьому – викликати бажання придбати трохи новіший товар трохи раніше, ніж йому це необхідно. Цей принцип сформулював головний апологет ЗЗ Брукс Стівенс, відомий промисловий дизайнер, який розробляв багато предметів американського життя – від кухонних приладів до поїздів.

Принцип старого виробництва свідчив: товар повинен служити десятиліття, як костюм, в якому людина одружується, і в ньому ж її кладуть у труну. Новий повинен був викликати у споживача невдоволення товаром, який ще недавно йому подобався

Принцип старого виробництва свідчив: товар повинен служити десятиліття, як костюм, в якому людина одружується, і в ньому ж її кладуть у труну. Новий повинен був викликати у споживача невдоволення товаром, який ще недавно йому подобався, переконати його збути за низькою ціною і купити новітній, створений за останньою модою. Тому, за Стівенсом, покупця треба зацікавити зовнішнім виглядом товару – очевидною ознакою його новизни.

«Батько ніколи не розробляв продукт з наміром, що він швидко застаріє з функціональної точки зору, – розповідає син дизайнера Кіпей Стівенс, глава компанії Brooks Stevens Design Associates. – Тільки сам споживач вирішує, застарів товар чи ні, ніхто його не змушує йти в магазин і купувати нову модель. Він іде туди сам з власної волі».

За його спогадами, Стівенс-старший вважав, що в товарі головне – зовнішня ефектність, і терпіти не міг непоказні речі, що не викликають у споживача бажання їх купити.

У 1950-ті споживацтво стало зразком західного життя, а ЗЗ – прихованою від обивателя основою економічного зростання розвинених країн

У 1950-ті споживацтво стало зразком західного життя, а ЗЗ – прихованою від обивателя основою економічного зростання розвинених країн.

Шкода «вічних» товарів для економіки споживання була обіграна в британській комедії Людина в білому костюмі (1951). Хімік, який винайшов вічне волокно, спочатку сприймає це як успіх, проте з часом проти нього повстають не тільки виробничники, а й робітники. Перші не хочуть втрачати прибуток, а другі – робочі місця.

Цей фільм практично списаний з історії американської компанії DuPont, що створила у 1935 році нейлон. Практично невбивані нейлонові панчохи прославилися на весь світ. Але з часом, кажуть прихильники теорії змови, керівники компанії зрозуміли, що це не таке вигідне відкриття, і доручили своїм хімікам створити менш довговічну тканину.

«Якщо інженери старої школи прагнули створювати якомога більше довговічні речі, то інженери нової, ринкової, навпаки, натхненно працювали над тим, щоб винайти якомога менш довговічний товар. І нова школа здобула гору над старою», – каже Жиль Слейд, канадський письменник, автор книги Зроблено, щоб зламатися.

Сучасні речі спеціально створені так, щоб до моменту виплати кредиту приходити в непридатність, – так формулює постулат ЗЗ головний герой ще одного фільму, Смерть комівояжера (1951) Артура Міллера.

По той бік залізної завіси – у країнах соціалістичного блоку – економіка прекрасно працювала без ЗЗ. Адже вона була заснована не на вільному ринку, а на державному плануванні. Тому товари, вироблені нею, служили десятиліттями

А ось по той бік залізної завіси – у країнах соціалістичного блоку – економіка прекрасно працювала без ЗЗ. Адже вона була заснована не на вільному ринку, а на державному плануванні. І хоча з цієї причини вона була неефективна і страждала від дефіциту ресурсів, ЗЗ у ній не мало сенсу. Тому товари, вироблені нею, служили десятиліттями. Так, у НДР, країні з найбільш ефективною серед соцкраїн економікою, термін служби холодильника дорівнював 25 рокам.

Машина споживання

Без ЗЗ не було б ні торгових центрів, ні достатку товарів у них, ні дизайнерів, ні продавців – усі залишилися б без роботи, наполягає на легітимності ЗЗ Борис Кнафо, американський промисловий дизайнер. Сам він читає лекції про життєвий цикл товару, що лише інакше позначає ЗЗ. Кнафо вчить студентів дизайну, який підпорядкований лише одній меті – частим і повторним покупкам товарів.

«У нашому суспільстві домінує економіка зростання, спрямована не так на задоволення запитів споживачів, а на зростання заради зростання, – вважає Серж Латуш, професор економіки Паризького університету. – Щоб його виправдати, треба збільшити обсяг споживання».

Він називає три кити, на яких тримається штучний попит: ЗЗ, реклама і кредит. Критики економіки зростання стверджують, що вона недовговічна, оскільки в її основі закладено протиріччя.

«Вірити в можливість нескінченного економічного зростання, тобто вірити в безмежність земних ресурсів, може або дурень, або економіст, – вважає Латуш. – Біда в тому, що тепер усі ми стали економістами. Суспільство споживання нагадує гоночну машину без водія, яка мчить на шаленій швидкості і скоро чи то вріжеться в стіну, чи то звалиться в прірву».

Заплановане застарівання породжує величезні звалища використаних промислових товарів, що забруднюють природу, особливо в країнах третього світу

ЗЗ породжує величезні звалища використаних промислових товарів, що забруднюють природу, особливо в країнах третього світу. Так, простори африканської Гани вкриті комп'ютерами, моніторами і телевізорами. Всі ці купи сміття, які зайняли колись мальовничі куточки Гани, стають для бідного населення цієї країни мізерним джерелом кольорових металів, які вони видобувають, спалюючи пластикові корпуси й ізоляцію.

Доля лежати на такому звалищі загрожує принтеру, купленому комп'ютерним техніком з Барселони Маркусом Лопесом. Його історія типова для мільйонів споживачів: одна деталь в приладі дала збій, і людина змушена нести його в сервісний центр. Дешевше купити новий принтер – така сьогодні стандартна відповідь, яку можна почути в будь-якій ремонтній майстерні з приводу будь-якого сучасного гаджета. Лопес вирішив покопирсатися в цій і ще кількох моделях принтера самостійно та дійшов висновку, що ресурс їхньої служби – 18 тис. сторінок і п'ять років використання – заздалегідь зумовлений розробниками.

«Вони встановлюють у надрах девайса особливу мікросхему, яка відраховує кількість видрукуваних сторінок, – стверджує комп'ютерник, – і, щойно він досягне заданої позначки, мікросхема блокує принтер і він припинить друкувати».

В епоху інтернету споживачі оголосили війну ЗЗ. Є фахівці, які примудряються перепрограмувати вбудовані чіпи обмеження терміну служби. А відеохудожник і режисер зі США Кейсі Нейстат, у якого через вісім місяців вийшов з ладу новенький iPod, почав битву з компанією Apple.

Після того як виробник відмовився замінити плеєр, Нейстат з братом написав на всіх рекламних щитах компанії в Нью-Йорку: Акумулятори iPod служать лише вісім місяців, але не підлягають заміні. Знятий про це кліп вони розмістили на сайті Брудні таємниці iPod. За шість перших тижнів його переглянули 6 млн осіб.

Серед них була й Елізабет Пріцкер, адвокат з Лос-Анджелеса. Разом з колегами вона ініціювала позов до Apple, звинувативши компанію в заниженні терміну служби акумуляторів. Адвокати довели, що акумулятор навмисно створений недовговічним, і після багатомісячного розгляду суд зобов'язав Apple створити службу заміни акумуляторів і продовжити термін гарантії до двох років.

Автоконцерни також долучилися до світової змови виробників, вважають конспірологи, але трохи пізніше за електронників. Сучасний автомобіль, як і смартфон або комп'ютер, прослужить максимум два-три роки

Автоконцерни також долучилися до світової змови виробників, вважають конспірологи, але трохи пізніше за електронників. Сучасний автомобіль, як і смартфон або комп'ютер, прослужить максимум два-три роки – потім у нього одна за одною виходитимуть з ладу ключові деталі, заміна яких коштуватиме в підсумку суми нової машини.

Олександр Бондаренко у 1980-ті працював начальником відділу на одному з радянських автозаводів і часто бував за кордоном з обміну досвідом. У ті роки, за його словами, якість автомобілів масового сегмента досягла піку – ті машини бігають досі, і на них є попит. Тоді ж автовиробники все частіше стали впроваджувати добре знайомий принцип ЗЗ – надприбутки принесуть тільки ті машини, які постійно потребують ремонту. Бондаренко зізнається: йому разом з іншими студентами автодорожнього інституту цю схему майбутньої роботи пояснювали викладачі – правда, наводили її як елемент чужої капіталістичної економіки.

«Виробники автопрому прагнули до того, щоб робити машини, які будуть постійно змінюватися, щоб не відпускати від себе клієнта, прив'язувати його до себе», – каже Бондаренко.

Епоха вічних автомобілів закінчилася в кінці 1990-х – поломки, за які клієнт потім платить в автосервісі, стали закладати в конструкцію машини ще на етапі креслень

Епоха вічних автомобілів закінчилася в кінці 1990-х – поломки, за які клієнт потім платить в автосервісі, стали закладати в конструкцію машини ще на етапі креслень.

«З'явилося таке явище, як матриця життєвого циклу, що розраховується комп'ютером, – розповідає Сергій Асланян, експерт, главред автомобільного сайту. – Він рахує запас міцності окремих деталей шестерень підшипників, ланжеронів й агрегатів – скільки проживе мотор, підвіска, кузов. І на виході ми маємо одноразову машину, яка повинна витримати тільки гарантійний термін».

Причому у випадку з автомобілем усе набагато складніше, ніж з принтером, який можна викинути, якщо у нього вийшла з ладу лише одна деталь. Якщо у машини зламався тільки двигун, а коробка передач, кузов і трансмісія цілі, можна замінити мотор і їздити на ній ще десять років.

Тому машини роблять за принципом «рівнозношеності», пояснюють фахівці, – коли із закінченням гарантійного терміну в машині ламається все і відразу.

«Автомобіль повинен вмирати в одну секунду – як у казці з 12-м ударом він перетворюється на гарбуз», – резюмує Асланян.

Соціальний психолог Олег Покальчук вважає такий цинізм цілком рядовим явищем для сучасної економіки, а змову виробників зовсім не відносить до уявної.

«Це правда, це не змова, – упевнений він. – Ми говоримо про сучасний економічний процес, де мотиви вигоди домінують над усім. Тому що бізнес – це надприбуток. Бізнес не хвилює політкоректність, поки його безпосередньо не б'ють по руках».

***

Цей матеріал опубліковано в №36 журналу Корреспондент від 11 вересня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: поломкагаджети
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах