Харківські прикордонники перейшли на "посилений варіант охорони державного кордону". Це означає збільшення особового складу уздовж всієї межі та у пунктах пропуску.
Харківські прикордонники перейшли на "посилений варіант охорони державного кордону".
Це означає збільшення особового складу уздовж всієї межі та у пунктах пропуску. Детальну інформацію у прикордонній службі не повідомляють, посилаючись на державну таємницю.
Прес-служба відомства скасувала попередні домовленості про візит на кордон журналістів: "Обставини змінились". З уточненням: внутрішні, а не зовнішні обставини. Руху, видимого неозброєним оком, по той бік рубежу немає.
З українського боку обороняти державну межу також відправили військовиків: у прикордонні райони "на навчання" перекинули армійську техніку та службовців 92-ї окремої механізованої бригади, яка базується у військовій частині міста Чугуїв.
Передислокацію міністерство оборони анонсувало офіційно, навіть журналістів запросили, відомство тільки просить не повідомляти інформацію про кількість та склад техніки і людей, а із ранку четверга - не називати прізвищ співрозмовників в погонах.
Навчання на кордоні
Військова частина у Башкирівці (м.Чугуїв) – найбільша у східній Україні, з реальним досвідом бойових дій у гарячих точках. Військовослужбовці з Башкирівки брали участь у миротворчих місіях в Іраку та колишній Югославії, Ліберії та Конго.
"На навчання" на кордон особовий склад висувається без урочистостей і пісень, демонстративної відваги та бравади. Натомість військові говорять, що добре усвідомлюють небезпеки і ризики, дехто навіть визнає, що "страшно".
Але жодних панічних настроїв – кожне речення, кожну думку завершують слова про "обов'язок": "Зважаючи, що в Росії кількість війська в рази перевищує нашу – страшнувато. Але ми давали присягу на вірність країні. То будемо захищати наш народ", - ділиться відчуттями Ярослав, командир танкового взводу. Солдати цитують державний гімн, обіцяють стояти до останнього.
Заступник батальону Олександр, порушуючи статут, прикріплює на антену танку державний прапор України. Пояснює: це заборонено, оскільки може демаскувати танк на позиції, в бою. Але зараз, "під час навчань", задля укріплення бойового духу – можна: "Ставлю, бо це – українська армія, а не якась інша".
"Танк-порушник" із прапором на башті очолює колону техніки, яка вирушає з полігону військової частини у прикордонні райони.
Все для перемоги
"До солдатиків їдете? Оце печиво беріть, найсвіжіше!" - продавець придорожньої крамнички професійним поглядом визначає "чужих" в черзі. Прикордонне селище Липці невеличке, і місцевих тут знають якщо не в обличчя, то вирізняють за повадками. Із п'ятниці, коли на околицях містечка розташувались військові, хвалиться пані Оксана, торгівля пожвавішала.
Харків'яни їдуть цілими кортежами: "І п'ять, і десять машин з прапорцями. Тут купують переважно ласощі та консерви, решту везуть з міста".
У Харкові за ці дні утворилось більше десяти імпровізованих центрів допомоги воякам. У соціальних мережах оголошений збір коштів для солдатів. Люди об'єднуються, домовляються та цілими караванами везуть в розташування військових теплі речі, ковдри та спальні мішки, цигарки та їжу, дрова та портативні генератори.
Аня Геращенко, одна з волонтерів, розповідає: "Нагальні потреби ми за ці дні вже задовільними. Тепер збираємо кошти на якісь масштабні речі, котрі одна людина зі звичайним бюджетом не подужає. Наприклад, запчастини".
Аня кілька разів на день приїжджає сюди, в прикордонну місцевість, привозить зібране харків'янами: каву, чай, теплу білизну, шкарпетки, каремати, варення і тушонку.
Допомогу від цивільних військовослужбовці приймають із вдячністю і соромом водночас. Переконують: всього вже вдосталь, навіть із надлишком.
"Ображати людей не хочеться. Вони ж турбуються, хочуть бодай як нас підтримати, допомогти", - Олексій з чотирма капітанськими зірочками на погонах вийшов до гостей на прохання "покликати старшого".
Він погоджується розмовляти з пресою, попередивши, що відповідатиме тільки на запитання про побут та настрій підлеглих.
"Розумієте, солдати – насправді найгуманніші люди в світі, - Олексій намагається якнайточніше передати свої відчуття. – Хто, як не ми, розуміє, що таке війна насправді. Не з книжок і не з кінострічок. Що таке біль, втрати та смерті. Саме ми насамперед війни не хочемо. І якщо є бодай якийсь шанс її уникнути – ми її уникатимемо".
А щоби його не зрозуміли неправильно, пан Олексій додає: "Проте, ми всі свідомо обирали професію, випадкових людей тут немає. Наше завдання – не розмірковувати, а виконувати накази. Дати відсіч – значить, дамо відсіч".
Капітан відмовляється говорити про образи на державу, яка занедбала власну армію, а тепер схаменулася. І серед підлеглих такі розмови не заохочує: "Нам зараз треба зосередитися на зовнішній загрозі. А внутрішні проблеми ми здолаємо".