Обом раундам переговорів у Мінську передували події на фронті - Іловайськ та Дебальцеве. Що буде наступним?
За активізацією бойових дій на Донбасі пішли заяви про необхідність поновлення переговорного процесу щодо української кризи.
У Берліні зустрічаються юридичні експерти країн "нормандської четвірки", а в наступний понеділок на переговори до столиці Німеччини відправиться український президент Петро Порошенко.
Журналісти The Financial Times пов'язують нарощування бойових дій на Донбасі з традиційною стратегією Росії, яка намагається домогтися переваги на фронті перед наступним раундом дипломатичних переговорів.
Москва продовжує наполягати на залученні сепаратистів до переговорної групи, для чого підійде і аргумент, як-то нові бої в зоні АТО.
Корреспондент.net наводить переклад статті з британської газети про те, як Росії намагається форсувати події в Україні.
Стратегія Москви
Потужні артилерійські обстріли, що здійснюються з кінця липня з боку підтримуваних Москвою повстанців, стають причиною великого числа жертв - як серед мирного населення, так і у виснаженій війною українській армії.
І хоча ці вогневі атаки не розглядаються як операція в межах злагодженого удару, багатьох на місцях турбує те, що може послідувати пізніше.
"Сепаратисти обстрілюють нас з великокаліберної мінометної зброї, артилерійських знарядь, танків і всього, що у них є, порушуючи тим самим мінські домовленості, - говорить Леон, заступник командира київського 17-го батальйону, дислокованого північніше Горлівки. - Загони сепаратистів нарощують свою бойову міць, вони явно готуються до наступу і скоро знову завдадуть удару."
Протягом всього часу кризи в Україні, як зазначають західні дипломати, російський президент Володимир Путін демонстрував, що чудово вміє перехоплювати ініціативу і заставати супротивника зненацька. Дехто вважає, що останній збройний напад повстанців є частиною продуманої стратегії Москви форсувати виконання мирного плану Мінську-2, який, на думку Кремля, Київ намагається порушити.
"У цих бойових діях немає нічого нового, це ідеальне продовження випробуваної політичної лінії Росії", - вважає Ігор Сутягін, авторитетний фахівець зі збройних сил Росії Британського дослідницького центру Royal United Services Institute.
Reuters
Наприклад, зазначає він, коли канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд відмовилися в січні їхати до столиці Казахстану Астани для участі в переговорах з мирного врегулювання, наслідком цього став наступ повстанців на м. Дебальцеве.
"Місяць по тому вони розпочали обговорення протоколу Мінську-2. Зараз Мінськ-2 знаходиться на останньому видиху. Росія прагне форсувати нові переговори, тому вони посилять гуманітарний тиск. Для Росії використання армії є частиною дипломатичних зусиль", - зазначає він.
Кремль намагається впихнути ДНР і ЛНР в Україну
Усі сходяться на думці, що постала ситуація для Москви є неприйнятною. Утримуваних повстанцями територій в Донецькій і Луганській областях недостатньо для створення економічно життєздатної держави, а це означає, що якщо конфлікт буде заморожений, то регіон надовго стане для Росії важким тягарем.
Плани, пов'язані з поверненням сепаратистських районів до складу України напівавтономними республіками, за допомогою яких Москва могла б ефективно блокувати рішення України в області зовнішньої політики (чого, як сподівалася Росія, допоможе домогтися угода "Мінськ-2"), також занепали.
Київ намагається виконувати домовленості протоколу Мінську-2 на своїх умовах і зовсім не прагне до угоди, спрямованої на подальшу ізоляцію регіонів, що ратують за возз'єднання "споконвічних російських земель".
Але й у Москви залишається все менше свободи дій. Більшість західних дипломатів вважають, що Кремль насправді прагне до деескалації воєнної напруги на сході України з тим, щоб домогтися деякого послаблення шкідницьких санкцій - збитки від яких є доказом ефективності таких заходів.
Українська армія також протягом останніх місяців значно зміцнила свої ключові позиції - в тому числі і в стратегічно важливому портовому місті Маріуполь. Командири формувань сепаратистів визнають, що, хоча Маріуполь і є найголовнішим населеним пунктом, що забезпечує контроль над деякими найважливішими промисловими підприємствами країни, штурмувати його все одно не варто, оскільки в результаті виникне занадто багато проблем.
Санкції гноблять
Не виключено, що Росія прагне до проведення нових переговорів ще з однієї причини: Захід, всупереч очікуванням Москви, виявився більш згуртованим і на дипломатичному рівні Європа почала реагувати більш оперативно і різко.
І те, що Європа погодила нові санкції проти Росії на випадок, коли Маріуполь буде захоплений (що вже наперед виключає саму ідею того, що Європа виявить нерішучість і поступиться в результаті реалізації Росією свого стратегічного розрахунку), мабуть, є тією найголовнішою силою, яка захищає це місто.
"[Путін] не готовий вести повномасштабну війну, оскільки це призведе до посилення санкцій і об'єднає проти нього Україну і весь Захід", - вважає Олексій Харан, котрий викладає політологію в Києво-Могилянській академії.
Reuters
"Він, навпаки, хоче послабити санкції і при цьому домогтися певних успіхів. Він хоче за допомогою домовленостей Мінську-2 забезпечити повстанцям легітимність і перекласти на Україну і Захід всі матеріальні витрати з відновлення [підконтрольних повстанцям районів] Донбасу, який він сам же і зруйнував."
Як заявив один з високопоставлених українських чиновників, хоча Київ і не вважає недавно активізовані збройні випади повстанців передвісником нової "великомасштабної операції", вони, очевидно, насправді є частиною стратегії "поетапного нагнітання ситуації", спрямованої на те, щоб чинити тиск на Київ і послаблювати підтримку української влади серед населення.
Усе це вже було - в Грузії
Військові аналітики також бачать в цьому схожість з війною Росії проти Грузії в 2008 році, під час якої Москва послабила грузинську армію і створила на її території сепаратистські анклави, що знаходилися під російським впливом.
"Росія ще раніше довела, що метод прихованих дій ефективний, - говорить Ігор Сутягін. - Їй потрібно всього лише потроху і непоспіхом просуватися вперед: на 300 м тут чи на 1 км там. Треба просуватися не так на значну відстань - а на таку, щоб можна було тиснути на Київ і при цьому не провокувати Захід на політику "червоної межі".
Так що, хоча Маріуполь, можливо, і знято з порядку денного, за мету можуть бути обрані інші стратегічно важливі райони, що знаходяться поблизу кордонів територій, підконтрольних сепаратистам.
Великий коксохімічний завод в Авдіївці, що забезпечує сталеливарні заводи Маріуполя, чи електростанція в м. Світлодарськ мають для повстанців величезне значення, але поки в стратегічному плані вони не настільки важливі, щоб викликати нові економічні санкції Євросоюзу чи Вашингтона.