Українці поступово розчаровуються в результатах Євромайдану через відсутність реформ.
Напередодні другої річниці Євромайдану обіцяні ним реформи і зміни так й не запрацювали в Україні повною мірою.
Німецька газета Sueddeutsche Zeitung описує нинішню ситуацію в Україні, доходячи висновку, що населення поступово позбавляється ілюзії навіяних революцією швидких змін.
Донбас більше не турбує
Війна на Донбасі і героїчна боротьба власних військ вже віддавна не найактуальніші теми в Україні. Хоча конфлікт на Донбасі досі забирає чималі гроші, останнім часом українські солдати там не гинуть, а гармати переважно мовчать.
Відвоювати Донбас чи тільки утримувати позиції? Таке питання, поставлене більш-менш войовничо, є офіційно на порядку денному в усіх партіях.
Проте у той час, коли у Європі знову пішла мода на паркани, зростає і число українців, які вважають за краще просто звести огорожу на кордоні з окупованими районами і залишити там людей сам на сам з їхнім героєм Володимиром Путіним.
"Вони ж самі цього прагли. Вони більше не хочуть інтегруватися" - такі фрази можна почути в кав'ярнях, ресторанах і офісах української столиці. "Вони ненавидять нас. І навіщо ми повинні оплачувати відновлення - тільки тому, що Кремль не береться за це?"
Стихає навіть захоплення моральною боротьбою українського Давида з російським Голіафом і їх протистоянням у війні цінностей.
А росіяни з їхнім низькорослим диктатором, з їхньою пропагандою і брехнею нехай собі десятки разів повторюють, що Захід загниває, а всі українці - фашисти.
Приходить розчарування
Відчуття небезпеки від можливого російського вторгнення поступово минається.
Відтепер кияни відчувають острах через зовсім інші причини. Наприклад, що все було даремно - повстання, повалення, війна...
"Те, що ми зараз бачимо, - це поміркована контрреволюція, - зазначає Дмитро Кулеба, посол з особливих доручень у Міністерстві закордонних справ. - Рік тому найгаласливішими були ті, хто кричали: "Ми повинні знову віднайти себе самих і країну". Тепер повертаються люди з періоду правління колишнього президента Януковича, на чиїх руках немає крові. І вони офіційно мають можливість разом з іншими брати участь в обговоренні і разом з іншими заробляти гроші."
Учасники протестів на Майдані через кілька тижнів будуть відзначати їх другу річницю. І не тільки реформатори в політиці, а й готові до реформ сили в громадянському суспільстві відчувають, що їхній час минає.
Вікно можливостей, як то кажуть, починає закриватися, а саме в цей період - ймовірно - можна було б зламати олігархічну систему і сформувати політику не як боротьбу підкуплених партій, а як змагання ідей.
Корупція повсюди
Причини відсутності глибоких реформ (із цим не сперечаються практично усі співрозмовники) - місцевого розливу. При цьому не особливо допомагають постійні посилання на неможливість здійснення політики під час війни: уряд і президент не прибрали олігархів з політики, вони швидше зробили можливим утворення нових альянсів.
Із корупцією, без якої більша частина одержуючих невисоку заробітну плату державних чиновників не в змозі прогодувати свої сім'ї і яка вже із цієї причини є частиною системи, ніхто не бореться там, де вона виникає: в системі управління, під час визначення грошової винагороди.
Судова система вже давно прогнила: генеральний прокурор в найкращому випадку вважається нездарою, а в найгіршому - корумпованим; він не довів до суду жодної справи про корупцію, що відноситься до періоду правління Януковича, і ніхто зі злочинців, які влаштували бійню на Майдані у 2014 році, не притягнений до відповідальності.
І навіть Сполучені Штати, які наполягають на проведенні реформ, втрачають терпеливість. У Києві цитують вислів помічника держсекретаря з європейських справ вашингтонського Міністерства закордонних справ Вікторії Нуланд, яка активно втручається в українську внутрішню політику.
За її словами, апарат державних обвинувачів потрібно заново створити. Однак президент Петро Порошенко, очевидно, не має наміру цього робити, оскільки в такому випадку він ризикує втратити контроль над системою, при цьому порушивши і так нестабільний мир з бенефіціарами.
Нові вибори
Найближчої неділі мають відбутися місцеві вибори. І вони з усіх боків розглядаються як показник того, як громадяни оцінюють проведені за останні кілька місяців реформи.
Замало змін? Чи забагато? Більш 200 тис. кандидатів від 132 партій претендують на посади мерів і на місця у міських і окружних радах.
Виборча система настільки надміру складна, що навіть ті люди, які її вигадали, заледве можуть хоч щось у ній пояснити.
Критики вважають, що за цим криється спроба здійснити маніпуляції, використовуючи її непрозорість. Ольга Айвазовська з наглядової групи "Опора" побоюється того, що хаос виявиться настільки масштабним, "що він посіє серед виборців недовіру і сумніви щодо результатів".
Саме чотири чи, можливо, п'ять партій мають шанс утвердитися на всій території країни.
Серед них вже немає партії прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, яка за результатами парламентських виборів несподівано стала найчисельнішою політичною силою. Оскільки Яценюка зробили відповідальним за погіршення умов життя, за ріст цін і обвал національної валюти, його авторитет зменшився до рівня плінтуса. Його партія через жалюгідні результати опитувань громадської думки цього разу взагалі не бере участі у виборах.
Своє повернення зможе, імовірно, відсвяткувати найталановитіший український популіст - Юлія Тимошенко.
Результати опитувань говорять про те, що її партія Батьківщина має непогані результати за передвиборною гонкою. І таке саме можна сказати про партію львівського мера Андрія Садового "Самопоміч", яка разом з трьома іншими партіями входить в урядову коаліцію.
Однак майже всі партії, що борються сьогодні за голоси виборців, отримують гроші від економічних магнатів з політичними інтересами. Закон про транспарентну систему державного фінансування партій вже ухвалений, однак ще не набув чинності.