RU
ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Фінансовий хаос. Як ходили гроші в останній столиці УНР

Корреспондент.net, 12 листопада 2015, 09:50
0
830
Фінансовий хаос. Як ходили гроші в останній столиці УНР
Кам'янець-Подільський у 1918-1920-х роках був головним містом УНР

У столиці УНР Кам'янці-Подільському випускалися гривні, карбованці і ще десятки власних грошей аптек, їдалень і пивоварень.

Але народ більше цінував царські рублі і німецькі марки, пише Ірина Пустиннікова у №44 журналу Корреспондент від 6 листопада 2015 року.

Осіннім днем ​​1920 року в магазин Хаїма Фукмана у Проскурові (зараз – Хмельницький) зайшли бійці української армії і попросили продати їм дві булки. Фукман погодився, але тільки якщо за здобу покупці розрахуються німецькими марками. Отримавши від солдатів гривні, торгівець демонстративно порвав їх, заявивши: «Це не гроші».

За що і поплатився: постановою українського коменданта горе-комерсанта затримали і оштрафували на 5 тис. карбованців. Випадок потрапив у пресу: замітку про Фукмана опублікувала газета Общественное слово за 2 листопада 1920 року.

У 1918-1919 роках влада в Україні постійно змінювалася, йшла війна. Справжніх банкнот і монет не вистачало настільки сильно, що повсюдно випускалися сурогатні гроші або бони

Те, що в скромному інциденті з булками фігурують аж три грошові одиниці, нікого не дивувало. Століття тому, після Першої світової війни, у гаманцях людей можна було знайти цілі колекції найрізноманітніших грошових знаків. У 1918-1919 роках влада в Україні постійно змінювалася, йшла війна. Справжніх банкнот і монет не вистачало настільки сильно, що повсюдно випускалися сурогатні гроші або бони.

На Поділлі такі сурогати друкували в губернському центрі, Кам'янці-Подільському. Але свої гроші були і в менших містах. Бони випускали Проскурів, Бар, Могилів-Подільський, крихітна Нова Ушиця. Навіть містечка, проміжна ланка між містом і селом, теж друкували власні купюри – скажімо, Зіньків, Дунаївці або Миньківці. В останніх з власною валютою був довгий роман: на межі XVIII-ХІХ століть навколо містечка лежала умовно незалежна Миньковецька держава графа і дивака Ігнація Сцибор-Мархоцького, і гроші в державі теж були свої.

Незважаючи на таке фінансове різноманіття, грошових знаків все одно не вистачало, і за випуск власної валюти бралися навіть підприємства і кооперативи. Називалися такі клаптики паперу по-різному: де бонами, де розмінними білетами, а ще розписками, ордерами, розмінними знаками, кредитними знаками, тимчасовими знаками, дрібними грошовими знаками або просто знаками.

Кам'янець як адміністративний і політичний центр лідирував й у випуску грошових сурогатів. Їх тут штампували пивоварний завод Клейдермана, аптека Хомського (вона функціонує дотепер) і навіть дешева їдальня місцевого єврейського товариства. Більшість бон друкувалися українською мовою, на багатьох красувалися підписи або просто прізвища начальників закладів-емітентів.

Номінали і назви у всіх були різні. Український клуб в Кам'янці на Поділлі випускав власні 2, 6, 10 і 20 грн. Економічне кафе І. Барве – 1 і 5 крб, Цукерня Козмай Тора – 1 і 3 крб. Ходили в обігу Хлібний один рубль і Хлібні три рублі.

«Знаки» виготовляли з чого попало, найчастіше з тонкого обгорткового паперу. Різні номінали намагалися випускати на папері різних кольорів. Друкувалися бони друкарським набором.

Нарбут & Гутман

Міська управа подільської столиці не стояла осторонь і теж друкувала гроші способом цинкографії – простіше кажучи, це було щось на кшталт фотографій купюр.

Управа підійшла до справи серйозно: ескізи грошей для неї створював геніальний художник Георгій Нарбут. Майстер постарався: ескізи для купюр 2, 6, 10 і 20 грн були красивими, з видами Кам'янця – Старої фортеці, вежі Баторія та загальною панорамою міста.

Шкода, але Поділля їх так і не побачило. Місцева цинкотипографія запросила більше, ніж їй могли заплатити, тому її господар Гутман спростив собі завдання, розмноживши один малюнок для всіх номіналів. Купюри відрізнялися тільки цифрами. Від Нарбута у підсумку залишилися лише овальна рамка, рослинний орнамент і слово бон. Решту плюс зворотний бік знака домалював як зміг місцевий художник. Зате себе господар закладу увічнив, вліпивши на україномовних бонах назву своєї фотоцинкографії російською.

Через недбалість виконавців на кам'янецьких грошах було безліч помилок. На надрукованому на простому папері для письма 1 крб був такий напис: Міський Банк обмнінюе бони на державні кедитові білети без оамеження суми.

В обігу зустрічалися недодруковані екземпляри, де був тільки лицьовий бік. У деяких купюр було по два лицьові боки, кольори у бон однакового номіналу іноді сильно різнилися. Втім, помилки зустрічалися і на бонах інших міст. У Новій Ушиці на бонах написано Грошовий знак Ново-Ушицької мійської управи.

Через жахливу ​​якість паперу бони швидко ставали непридатними. Краще було тільки з купюрою 20 грн від міської управи – її друкували на щільному сірувато-фіолетовому паспортному папері з водяними знаками у вигляді хвилястих ліній.

Усі ці різнобарвні фантики викликали скепсис у населення. Селяни не соромлячись говорили, що такі гроші «ходять тільки до моста»

Усі ці різнобарвні фантики викликали скепсис у населення. Селяни не соромлячись говорили, що такі гроші «ходять тільки до моста» (стара частина Кам'янця-Подільського лежить на своєрідному острові, і потрапити туди можна було тільки подолавши мости через річку Смотрич). Городяни теж брали місцеві бони неохоче. По-справжньому цінними вони стали через багато років, і то лише для колекціонерів.

Літаючі купюри

Більшу частину 1919 року Кам'янець провів у статусі столиці УНР. Молодій державі потрібні були власні гроші. Гривні друкували в Берліні – їх ще в 1918 році, за гетьмана Павла Скоропадського, замовили у державній друкарні Reichsdrukerei.

Але звідти їх треба було якось доставити в Україну. 4 квітня 1919-го Директорія підписала договір з авіакомпанією Deutsche Luft Reederei, зобов'язуючись заплатити за кожен 1 кг вантажу по 40 німецьких марок, а також купити німецькі важкі бомбардувальники Р-69, Р-70 і Р-71 для перевезення купюр.

Першу партію петлюрівських грошей у Кам'янець з Німеччини доставили літаком 20 червня 1919 року. За 760 кг грошей Фінансова агентура УНР заплатила в Берліні 33.462 марки. З ящиками купюр прибули і німецькі інженери, які повинні були налагодити випуск таких же банкнот у міській грошовій експедиції.

Літаки в Кам'янці були другою – і вдалою – спробою привезти в Україну нові гроші. Перша партія їхала в залізничному вагоні, але доїхала тільки до Східної Польщі. Там саме вкотре змінилася влада, і поїзд розвернувся назад на Берлін.

Пізніше купюри возили з Бреслау (сьогоднішнього Вроцлава) – за 18 польотів встигли перевезти 1.242.120.000 грн. Але чимала частина грошових знаків, понад 200 ящиків, в Україну потрапити не встигла – так і залишалася в Бреслау аж до листопада 1920-го. А потім і потреба в них відпала: на Поділлі запанували більшовики зі своєю валютою.

З того першого польоту кожні 10-12 днів у Кам'янці сідав аероплан з ящиками грошей на борту, привозячи чергові 50 млн або 100 млн грн. Карбованці іноді розбавляли іншою валютою, що вважалася на Поділлі твердою, – 18 жовтня 1919 року в місто прилетіло 80 млн царських рублів.

Досить часті як на ті часи рейси сильно зношували неміцні ще аероплани. Авіапарк з трьох п’ятимоторних і двох тримоторних літаків вимагав постійного ремонту. Іноді потрібні запчастини привозили з Берліна попутними рейсами, але частіше лагодили літальні апарати підручними засобами.

Це не могло не позначитися на безпеці – іноді аероплани падали або ламалися в дорозі. Один рейс здійснив вимушену посадку на Західній Україні, не зумівши долетіти до Поділля, – зламалися мотори. Ще один літак чомусь добирався в Кам'янець через Буковину. Під час польоту всі п'ять моторів почали давати збої, й аероплан не долетів до Дністра, по якому проходив тоді кордон, лише 10 км, зробивши аварійну посадку на румунській території.

У кам'янецьких магазинах приймали різну валюту, у тому числі власного друку 

Літак на українському березі вже чекали, тут же до місця посадки виїхали машини за екіпажем і грошима, але румунські солдати виявилися швидшими. Німецьких пілотів й українського чиновника заарештували, літак і гроші (300 млн грн) конфіскували. Румунів вважали потенційними союзниками, але всі зусилля української місії в Бухаресті ні до чого не привели. Гроші передали українським дипломатам уже в 1920-му.

2 серпня загорівся і впав в околицях німецького Ратибора ще один аероплан. Загинули всі пасажири, серед яких був і перший державний секретар військових справ ЗУНР полковник Дмитро Вітовський. Його поховали в Берліні.

24 серпня в Раудені впав літак Р71 – всі гроші, які були на борту, згоріли. 8 жовтня один з кам'янецьких літаків розбився над Польщею, ще один 25 жовтня збили під Краковом польські солдати – пізніше з'ясувалося, що вони так бавилися. Пасажири і пілоти загинули, а гроші повернули українському урядові.

Нарівні з канарейками

По небу в Кам'янець доставляли гривні, а в самому місті друкували карбованці. Для цього в порожньому будинку духовної семінарії було встановлено неабияк втомлене за довгі роки служби і наспіх полагоджене обладнання фірми Карл Краузе. З Києва змогли привезти тільки заготовку для купюри 250 крб, створену ще за часів Скоропадського, – такий номінал і вирішили друкувати.

Але в Кам'янці не було лляної олії, необхідної для роботи. Чиновникам, відправленим у села, вдалося дістати тільки 15 кг лляного насіння, з якого і зробили олію. Не знайшли і необхідної за проектом золотої фарби. Її замінили дешевою жовтою – народ швидко прозвав 250 крб канарейками. Так їх називала навіть кам'янецька преса у зведеннях курсів валют. «Гетьманки платяться нарівні з канарейками» – цілком реальна цитата з газетної статті того часу.

Потрібні були розмінні гроші. 10 і 25 крб вирішили виготовляти простішим методом, для чого в приміщення Експедиції заготовлення державних паперів привезли реквізовану у місцевого університету маленьку друкарську машинку. Ректор вишу Іван Огієнко був вкрай обурений таким самовольством. На тій же машинці друкували і бони 100 крб з портретом Богдана Хмельницького. Гетьмана не всі впізнавали, купюру іноді в народі називали «та, яка з китайцем».

На купюрах УНР не було жодного слова про забезпечення бон золотом. Зі зрозумілих причин: адже не було і золота, навіть податки зібрати було неможливо. Уряд УНР робив спроби вивести з обігу всі неукраїнські грошові знаки, намагаючись хоч якось стабілізувати страхітливу економічну ситуацію.

Не допомагало. Зате українські гроші було заборонено вивозити за кордон. Хоча навряд чи карбованці і гривні Директорії когось сильно цікавили: юну республіку пожирала війна на три фронти, економіка була в занепаді.

Незважаючи на це, преса намагалася піарити валюту УНР. 25 вересня 1919 року кам'янецька газета Україна писала, що в Одесі українські гроші ходять нарівні з іншими грошима – мовляв, усе з нашою валютою добре.

Рік потому газета Слово радісно повідомляла: «Курс українських грошей на місцевій біржі з кожним днем ​​усе підвищується. Миколаївські гроші, завдяки анулюванню їх у Румунії, значно падають у ціні». Не треба вміти читати між рядків, щоб зрозуміти: царські рублі все ще були в пошані.

З царем у гаманці

На Поділлі ходили не тільки українські гроші, а й російські рублі, а також румунські леї, польські та німецькі марки. Найпопулярнішими були рублі, причому все одно якого часу – люди масово розплачувалися і царськими купюрами, і керенками, і думськими рублями.

Місцеві ж гроші знецінювалися так швидко, що вже 5 листопада 1920 року тон газети змінився на менш оптимістичний: «Вартість наших грошей коштує дуже низько. Ну, з цим необхідно зараз миритися: поліпшення курсу наших грошей залежить, по-перше, від загального політичного становища, а по-друге – від гарної фінансової політики уряду».

За пуд солі, що коштував до війни 30 коп., у той момент у місті просили вже 10.000 крб. Ну або 1.000 польських марок, або 250 миколаївських рублів – зважаючи на те, що у покупця було.

Курс валют друкувало все те саме Слово. 5 листопада 1920-го за 1.000 думських рублів давали 7.000 крб, за 1 румунську лею – 70 крб, за 1 польську марку – 13 крб, за 1 австрійський гульден – 20 крб, за керенки номіналом 20 і 40 руб. – 2.500 крб, 2.000 грн (як сказано в замітці, «цілісіньких») оцінювалися у 3.200 крб. Канадський долар коштував 2.600 крб. Щасливий володар французького франка міг отримати за нього 12.000 крб. 10.000 можна було виручити за 1 фунт стерлінгів.

Кам'янець був заповнений не тільки валютами різних країн, а й закордонними товарами – переважно контрабандою з Польщі та Румунії. Торговців не зупиняли ні митні пости, ні страх втратити товар, якщо попадешся на гарячому. Ціни на привізне покривали всі ризики.

З-за Збруча і Дністра везли найнеобхідніше: шкіру для взуття, тканини, сірники. Практично вся сіль, нафта і газ у місті завозилися з Польщі. Контрабандистів місцеві газети образливо називали пачкарями. А полякам пропонували – правда, тільки на сторінках газет – бартер: подоляни відправляли б їм хліб і м'ясо, а сюди б законно ввозили нафту і сіль.

Насправді ж худобу нахабно, цілими стадами переправляли на польський берег Збруча все ті ж контрабандисти. Вони ж у ярмаркові дні скуповували в селах навколо Кам'янця зерно.

«Кордону насправді не існує. Селяни і різні купці-спекулянти шастають через кордон щодня, їх ніхто не затримує, ніхто нічого не каже їм, і вони ведуть свої справи найкращим способом», – нарікала газета Слово в 1920 році.

У деяких селах самоорганізувалася польова жандармерія, покликана не пускати стада худоби через Збруч. Але особливої ​​ефективності від неї не було. Навіть більше, з польського Поділля із загонами солдатів на українську територію проїжджали поміщики, які колись володіли тут маєтками, і забирали у селян урожай.

З Кам'янця контрабанда розходилася по всьому Поділлю. У Проскурові 31 липня 1919-го був проведений рейд Державної інспектури гарматних частин, унаслідок якого був знайдений магазин з контрабандним милом, свічками і монпансьє вартістю 2-3 млн грн. Товар конфіскували, господаря магазину Тепенбойма заарештували, запідозривши у більшовизмі.

Фінансовий бедлам приводив у ступор нечастих гостей з далекого зарубіжжя. Якогось американця на початку осені 1920-го занесло в петлюрівський Кам'янець. За ситний обід у місцевому ресторані йому виставили рахунок 2.000 крб, і він оплатив його, видавши офіціантові лише $ 1,5, чому страшно радів. Поїв би заморський гість там само в листопаді, вистачило б уже 50 центів – інфляція.

І все-таки власна валюта УНР відіграла свою роль у недовгій історії республіки. Ці гроші дозволили в 1918-1920 роках утримувати уряд, армію, зарубіжні дипломатичні місії, пошту і залізницю.

***

Цей матеріал опубліковано в № 44 журналу Корреспондент від 6 листопада 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: УНР
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах