ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Жителі без житла. Кількість бомжів у Києві зросла на 20%

Корреспондент.net, 17 березня 2016, 15:00
0
799
Жителі без житла. Кількість бомжів у Києві зросла на 20%
Фото: Дмитра Ніконорова
Дуже багато безпритульних живе у переході під Майданом Незалежності

Кількість бездомних з 2014 року в Києві зросла на 20% – до них приєдналися атошники, переселенці і жертви падіння гривні.

Вранці в київському центрі допомоги малозабезпеченим Стефанія аншлаг. Поснідати й отримати медичну допомогу сюди приходять бездомні з усього Лівого берега. Серед них – 21-річний переселенець з Луганської області автослюсар і водій Юрій Бушний, пише Тетяна Повіренна у №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року.

«Моє рідне місто Сватове. Поїхав звідти два роки тому, – розповідає він Корреспонденту. – Війна підштовхнула, хоча померти не боявся. Я ж так, один з мільйонів. Уб'ють мене, ну й добре. Оптиміст, коротше».

Бушний каже, що в будь-якому випадку виїхав би з депресивного райцентру. В армію він не потрапив через інвалідність, отриману внаслідок черепно-мозкової травми, й останнім часом працював на будівництвах.

«Я багато і тяжко працював, а платили мало, іноді обманювали і не платили зовсім, – відверто каже молодий чоловік про свою долю. – Зараз шукаю нову роботу. Грошей знімати квартиру немає, тому живу, де доведеться. Сподіваюся, що скоро все зміниться».

Люди, подібні до Бушного, – новий сегмент, яким поповнилася українська армія бездомних. За даними громадських соціальних організацій, за два роки війни на сході кількість бомжів у столиці України зросла мінімум на 20%. Саме настільки збільшилася кількість підопічних благодійного фонду Соціальне партнерство, констатує його президент Олена Поліщук.

За оцінками експертів із соціальних центрів, в Києві налічується близько 20 тис. бездомних

За оцінками експертів із соціальних центрів, в Києві налічується близько 20 тис. бездомних. Нарівні з біженцями із зони АТО і воїнами, які не знайшли себе в мирному житті, на вулиці опинилися українці, які втратили квартири через непідйомні валютні кредити й економічне падіння в країні.

Скоро їхнє становище може ще більше погіршитися. У квітні набуде чинності закон, який змінює правила тимчасової реєстрації громадян. Зокрема, якщо раніше люди без певного місця проживання могли прописатися в Центрі обліку бездомних, то тепер для цього їм необхідно виділити місце проживання.

У держави нині такої можливості немає, впевнені експерти, оскільки в Києві лише одна державна нічліжка на 150 місць. Як наслідок, бомжі не тільки, як і раніше, залишаться без даху над головою, а й позбудуться соціальних послуг, медобслуговування і пенсій. Вони почнуть боротися за життя всіма доступними їм способами, попереджають аналітики, стаючи небезпечними для оточення.

Сьогодні бездомні розсіяні по всьому Києву, найбільше їх у підземних переходах центру столиці. Їх долею стурбовані лише нечисленні волонтери, але на всіх допомоги не вистачає.

«Щодня ми годуємо і надаємо медичні послуги приблизно 1,4 тис. осіб, з них близько 70 – вимушені переселенці», – каже Денис Горін, керівник соціальних проектів і програм Соціального партнерства.

Під Майданом, біля церкви

Центр Стефанія на вулиці Лобачевського працює, як конвеєр, обслуговуючи щодня сотні бездомних. Людей тут годують і лікують «заходами» – тобто невеликими чергами. В одному з таких «заходів» стоїть 38-річний учасник АТО Олександр, який не назвав Корреспонденту своє прізвище.

З війни він повернувся два тижні тому, але вже, як і багато бійців, прагне назад. «Це не життя, а існування, – вказує Олександр на становище, в якому перебуває, і додає з гіркотою: – Сподіваюся незабаром повернутися на передову, щоб там і залишитися».

Колишній учитель фізкультури, він знімав квартиру з дружиною і дітьми в Одесі. Потім розлучився з нею. Вирішив записатися добровольцем в армію, а відвоювавши, зрозумів, що повертатися йому нікуди. Тому вирушив до Києва, щоб дочекатися наступної хвилі мобілізації. Це поширена практика серед атошників, у яких немає батьків, сім'ї або дому, зазначає Олександр.

«Хочу повернутися ще й тому, що там багато молодих хлопців залишилося, моїх друзів, – каже він. – Там я потрібен, а тут – ні».

Олександр намагається знайти роботу в столиці, однак поки що безуспішно, та й на зарплату вчителя квартиру не зняти, аргументує він. Тому, як і багато інших, він розраховує лише на допомогу волонтерів. У Стефанії можна отримати одяг, полагодити взуття. При фонді працюють мобільні пункти харчування і медична служба порятунку бездомних – варіант швидкої допомоги.

Стефанія залишається винятково денним центром допомоги – тут немає місць для ночівлі. Не надто корисна для багатьох бомжів і єдина казенна нічліжка на вулиці Суздальській. Вона скоріше для «еліти» світу бомжів – одне койко-місце на двоповерховому ліжку тут коштує 10 грн на добу, що може дозволити собі далеко не кожен.

Об'єкти «культурного» проживання бездомних досить віддалені від центру столиці, хоча саме там зосереджені головні місця безконтрольного проживання бродяжок. Наприклад, Майдан Незалежності. На перший погляд може здатися, що життя його мешканців видно, як на долоні. Однак у бездомних є й прихований від сторонніх очей світ і свої стосунки.

У підземці Майдану сусідять бомжі, вуличні художники і музиканти, продавці. «Ми відчуваємо один одного, – розповідає 38-річний портретист Андрій Бєлік. – Художники завжди були на межі».

Художники, які працюють на Майдані Незалежності, зі співчуттям ставляться до безпритульних 

Бєлік киває на свого літнього бородатого колегу, який, напівзігнувшись, сидить на сходинках переходу. «Наш Олексій Попандопуло, чудовий графік, в минулому – досить успішний художник, – каже він. – Позбувся квартири – опинився на вулиці, запив».

У продавців і бездомних стосунки інші – класові. Ті, чиї кіоски та лавки сусідять з волоцюгами, регулярно викликають поліцію, скаржаться на антисанітарні умови і щоранку з острахом відкривають свої магазини.

За негласними умовами, поліція забороняє виходити бродягам за «жовту лінію» – кордон метрополітену, що відокремлює його від торгової зони підземного переходу, але встежити за цим складно.

«Поліцію викликаємо, коли їх особливо багато стає, – розповідає продавець кондитерських виробів Тетяна. – А що робити, якщо страшно? Я магазин відчиняю о сьомій ранку, коли ще темно. І невідомо, що у них на умі».

Дівчина працює саме навпроти того місця, де ночують безхатченки. Одного разу вона стала свідком невдалого пограбування з їхньою участю.

До того ж, під бомжів вміло маскуються місцеві гопники. Поруч зі старими, каліками і п'яницями в переході легко помітити групу молодиків з написаними на їхніх обличчях «професіями» – злодіїв і шахраїв. Для них легкою здобиччю стають уже самі бездомні, які кожен день збирають милостиню.

58-річна Марія опинилася на вулиці внаслідок пограбування. Під час переїзду з одного гуртожитку до іншого у жінки відібрали гроші і документи. Протягом усього свого сумного оповідання вона плакала.

Це сталося взимку. Спочатку Марія ночувала, де доведеться, у неї піднявся тиск, захворіли ноги – і одного разу вона просто не знайшла в собі сил встати. Жалісливі перехожі викликали швидку, яка доставила Марію в лікарню.

«Там не знали, куди мене подіти. Я їх просила перев'язати мені ноги. Де там! Тільки останніми словами обзивали. Противно досі, – весь час витираючи сльози, розповідає жінка. – Сама щось знайшла й обмотала. Я не знаю, яка це країна, щоб до людей так ставилися».

Намалюйте їм будинок

Горін згадує, що неодноразово направляв запити в київську мерію з пропозицією організувати притулки силами фонду. Спочатку проект планувався як спільний – йшлося про те, що Соціальне партнерство розділить витрати з владою. Востаннє фонд просив лише віддати в безоплатну оренду напівзруйновану баню на Лівому березі на вулиці Руднєва, у якій і так живуть бездомні.

Поки чиновники зволікали з відповіддю, влада перевела об'єкт на баланс іншого департаменту, і Горіну доведеться починати все спочатку. Тепер співробітники Партнерства сподіваються відкрити притулок хоча б на території фонду.

Важливо не просто задовольнити перші потреби людей, а й легалізувати їх. З квітня це завдання ускладниться. Контроль і статистика в таких умовах стануть просто неможливими, вважають експерти. Малоймовірно, що бездомні просто так будуть приходити за реєстрацією в центри обліку, адже тепер їм за це не світить не тільки притулок, а й гарантована досі шестимісячна прописка.

Валерій Полухін, директор Центру обліку бездомних громадян, запевняє Корреспондент, що поки ніяких рекомендацій з приводу виконання нового закону він не отримував, проте вважає, що громадські працівники занадто згущують фарби.

«Якщо закон набуде чинності – це буквально нічим не загрожує [суспільству або бездомним], – вважає він. – І взагалі не несе за собою нічого, на кшталт «відсікання» якоїсь частини України від соціального життя».

Мабуть, у його словах є частка правди, адже до цього часу життя асоціальних верств тривало практично без будь-якого втручання держави.

«Я думаю, що в Україні допомога безпритульним – це винятково заслуга громадських і релігійних організацій, – вважає Сергій Дмитреєв, представник Всеукраїнської ради церков. – На жаль, на сьогоднішній день у нас відсутня допомога від зарубіжних донорів, які б працювали з українськими безпритульними».

До слова, владі і меценатам варто було б взяти на озброєння як мінімум зарубіжний досвід. Однією з найуспішніших вважається практика американського штату Юта. Завдяки програмі з надання житла нужденним, за перший рік її реалізації кількість бездомних там скоротилася на 72%. Бездомний отримує житло, потім знаходить роботу, віддаючи за отриману квартиру 30% своєї зарплати, а той, хто не працює, – 50% соціальної допомоги.

Чи здатна держава на такі навіть настільки прості заходи, експерти сумніваються. У стані війни, економічної і політичної нестабільності очікувати від влади масштабних проектів не доводиться.

Але можна хоча б внести зміни в некоректно складений новий закон, які б убезпечили бездомних від перспективи втратити реєстрації і хоча б мінімальних пільг, вважає Ігор Камінник, виконавчий директор Бюро соціальних і політичних розробок, яке ці поправки підготувало.

«З огляду на те, що зараз Верховну Раду буде швидше цікавити переформатування Кабміну, ми не можемо з повною упевненістю очікувати, що проблеми бездомних і наші зміни будуть актуальними для ВР», – підсумовує він.

***

Цей матеріал опубліковано в №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: суспільствобомжКиїв
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах