RU
ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Ми прихильники державної єдності. Інтерв’ю з керівником справами УПЦ

Корреспондент.net, 17 березня 2016, 17:38
1
422
Ми прихильники державної єдності. Інтерв’ю з керівником справами УПЦ
Фото: Таїсії Стеценко
Митрополит Антоній сподівається на об'єднання православних церков в Україні

Керівник справами Української православної церкви митрополит Антоній дав інтерв’ю журналу Корреспондент.

Хвиля силових зіткнень за храми між парафіянами різних патріархатів, що прокотилася по країні, загострила застарілу проблему української церкви. Більшість співвітчизників вважають себе православними. Але якими саме? В Україні представлено три «варіанти православ'я», пише Олена Сироїд у №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року.

По-перше, це Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ), яка виникла в 1990 році як самостійна і незалежна в управлінні частина Московського патріархату. Єдина канонічна, тобто офіційно визнана світовою православною спільнотою, церква.

По-друге, це православна церква Київського патріархату (УПЦ КП), що з'явилася в 1992 році.

По-третє, Українська автокефальна (незалежна) православна церква (УАПЦ), яка була створена у 1919-му.

Останні дві виникли в кризові роки з явного бажання максимально відмежуватися від Московського патріархату. Зараз Україна знову переживає кризові часи: чи буде знову підняте питання про автокефалію?

Про це та багато іншого Корреспондент поспілкувався з керуючим справами УПЦ, митрополитом Антонієм (Паканичем).

- Чи буде вирішуватися на Вселенському соборі, який відбудеться в червні нинішнього року, питання про офіційне надання Українській православній церкві статусу автокефальної?

- Порядок денний Всеправославного собору був переважно сформований ще в 1970-ті роки. Як бачите, процес підготовки до Собору дуже тривалий. І на ньому діє загальний принцип: повинні обговорюватися питання, які стосуються всіх православних церков, а не окремих помісних. Тому в проектних документах до Собору (вони вже є у вільному доступі для ознайомлення) немає нічого про статус Української православної церкви.

Водночас становище українського православ'я зараз у полі зору всіх православних церков. Справа в тому, що агресивні дії щодо нас деяких українських конфесій (невизнаних світовим православ'ям) є неприйнятними з точки зору церковного підходу. Ми можемо ознайомитися з тими листами, які надходять як від глав помісних церков, так і від Архієрейських соборів, де висловлене їхнє відношення до того стану, в якому зараз перебуває наша церква.

Наприклад, недавно було відправлено листа від Архієрейського собору Сербської православної церкви Президенту Петру Порошенку, де висловлюється стурбованість тим, що зараз, по суті, спостерігається спроба руйнування єдиної канонічної церкви в Україні. Тому в кулуарах Всеправославного собору, так чи інакше, тема українського православ'я, звичайно, звучатиме.

- Говорячи про неприйнятне відношення, ви маєте на увазі захоплення храмів Московського патріархату, про які останнім часом часто повідомляють? Скільки таких випадків уже зафіксовано?

- Протягом 2014-15 років був захоплений 31 храм, і ще в 12 населених пунктах спостерігається така загроза. Захоплення проходили зі зброєю в руках, організовано. І що нас найбільше турбує, так це бездіяльність місцевої влади. А в деяких випадках вона навіть стає на бік тих, хто захоплює.

Ми сучасні люди і розуміємо, що таке релігійна свобода. Ми є прихильниками того, щоб виховувати в суспільстві правову свідомість. Кожна людина має право вибору – в який саме храм ходити і чи ходити взагалі. Але те, що відбувається в релігійному аспекті, має неодмінно відповідати законодавчим нормам.

Фото Таїсії Стеценко 

- Тобто, у парафії є ​​можливість змінити конфесію законно?

- Останнім часом вісім парафій свідомо і в рамках правового поля перейшли до Київського патріархату. Не виникає ніяких суперечок і коли відбувається зворотний процес: коли кілька парафій Київського патріархату добровільно перейшли до нас. Громада має на це право відповідно до закону України Про свободу совісті та релігійні організації.

Але наголошую, що незаконне захоплення храму шляхом насильства й обману не можна назвати переходом. Згідно із законом, перехід відбувається, коли рішення приймається членами парафіяльної ради, а не просто жителями села, адже в селі живуть не тільки православні, а й прихильники інших християнських напрямків, та й взагалі люди, що не вірують. Навіть якщо десять вірян УПЦ не бажають змінювати підпорядкування приходу, а церкву передають УПЦ КП, то це не можна назвати переходом.

До речі, нині чинний закон Про свободу совісті та релігійні організації не влаштовує деяких політиків, тому 23 лютого у Верховній Раді був зареєстрований законопроект № 4128. Якщо не вдаватися в подробиці й не акцентувати на невідповідності з міжнародною юридичною практикою, потрібно наголосити: внесені поправки – це спроба узаконити рейдерські захоплення наших храмів. Думаю, зайве зараз говорити, що все це може привести тільки до конфронтації і ще більше посилить міжконфесійні протистояння.

- Ви зверталися до суду?

- Після кожної конфліктної ситуації, якщо ми вважаємо, що порушені права наших парафіян, ми подаємо судові позови. Ми виграли багато судів. Але місцева влада не виконує їхні рішення.

Найбільш резонансна справа у зв'язку з цим – захоплення храму в селі Птича Рівненської області. Ми виграли суди різних рівнів, проте місцева влада домоглася того, що майно і сам храм заарештовані. Таким чином, заблоковано виконання судового рішення.

Фото Таїсії Стеценко   

- А чим ви можете пояснити таке ставлення? Я, наприклад, як парафіянка бачила, як люди просто виходили з церкви під час служби, коли там згадувався патріарх Кирило ...

- Зауважу, проте, що більшість наших парафіян самі уважно стежать, щоб нічого не було пропущене з тієї богослужбової традиції, яка розвинулася й утвердилася молитовним подвигом наших попередників.

Все, що не пов'язане з церковним життям, має залишатися за стінами церкви. На жаль, не всі можуть впоратися з часом неправдивим інформаційним потоком щодо нашої церкви в цілому і святійшого патріарха Кирила зокрема. Через ЗМІ поширюється багато негативної інформації, при тому, що вона, як правило, не має реальних підстав.

Хто-небудь навів достовірні факти про те, що в храмах Української православної церкви зберігається зброя? Або що український священик відмовляється відспівувати воїна, який загинув в АТО?

Таких заяв багато, але, коли починаємо розбиратися, з'ясовується, що це чистої води наклеп. І коли ми вказуємо тому чи іншому каналу або газеті, що цього не було, коли надаємо факти, – тільки деякі дають спростування, причому в куточку дрібним шрифтом.

Тому потрібно виявляти розсудливість, терпимість і навіть певну холоднокровність під час сприйняття тієї негативної інформації, яка зараз публікується про нашу церкву. Цією інформацією намагаються внести розкол у середовище наших парафіян.

- Багатьох парафіян, ймовірно, просто засмучує приставка «Московський» щодо Української православної церкви. Наприклад, у недавній проповіді патріарха Кирила прозвучала думка прo те, що Московська патріархія – це «церква-мати» для Києва. При тому, що історично ця «мати» на півтисячі років молодша за свою «дочку» (єпископська кафедра в Москві з'явилася одночасно із затвердженням патріаршества в 1589 році; московських митрополитів і єпископів історія просто не знає). Яке відношення Української церкви до таких заяв?

- У церковній лексиці поняття «церква-мати» вживається у двох різних значеннях. Православні можуть називати церквою-матір'ю ту церкву, від якої вони отримали хрещення. Думаю, що саме в цьому сенсі патріарх Варфоломій назвав Константинопольський патріархат «церквою-матір'ю» щодо православної церкви на території України. Адже в ІХ столітті святий князь Володимир прийняв хрещення саме від Константинополя. І з цієї точки зору саме Київська церква стала матір'ю щодо православної церкви на території сучасної Росії і не тільки.

Але є й інше, суто канонічне значення терміна «церква-мати». Для кожної церковно-адміністративної структури церквою-матір'ю є та автокефальна церква, якій ця структура у цей момент підпорядкована і через яку ця структура пов'язана з усім світовим православ'ям.

До 1686 року Київська митрополія входила до складу автокефальної Константинопольської церкви. Але потім вона перейшла під юрисдикцію московського патріарха. Можна по-різному оцінювати історичні аспекти того рішення, але все-таки воно залишається чинним. Хоча деякі константинопольські патріархи відгукувалися про це рішення критично, все ж воно ніколи офіційно не заперечувалося.

У сучасному статуті Української православної церкви сказано, що наша церква підтримує зв'язок з усіма помісними православними церквами через Російську православну церкву. Саме в цьому сенсі Російська православна церква іменується церквою-матір'ю для сучасної Української православної церкви. Ми перебуваємо в канонічній єдності з Московським патріархатом, маючи права широкої автономії.

Фото Таїсії Стеценко   

- Погодьтеся, трапляється, що священики розділяють ту чи іншу політичну позицію. Наприклад, колишній киянин Андрій Ткачов, який прокляв Майдан ... Яке ставлення до них церкви?

- Українська православна церква неодноразово у своїх офіційних документах (рішеннях як синоду, так і Архієрейського собору) наголошувала, що церковний амвон не може бути трибуною для пропаганди будь-яких політичних поглядів. Церква повинна бути поза політикою.

Й у 2007 році було прийнято синодальну постанову проти політизації православ'я, коли церкву намагалися використовувати як один зі способів впливу на людей, щоб направляти їх у русло потрібних політичних переконань. Для церкви таке є неприйнятним. Це стосується не якогось конкретного напряму в політиці, це стосується всіх без винятку політичних доктрин.

Головне завдання будь-якого священика – умиротворити душі. Навколо надто багато агресії. Люди готові вбивати один одного, аби не домовлятися. І ось священик, якому через рукоположення Господь дає особливу благодать, зобов'язаний зробити все можливе, щоб знизити цей градус ненависті.

Ми прихильники державної єдності. Українська православна церква проголошує не тільки на словах, а й своїми вчинками, що ми за цілісність української держави. Але кожне наше слово дуже обережне: ми чудово усвідомлюємо те, що якщо ще й священик почне брати участь у цьому протистоянні, то взагалі не залишиться ніяких можливостей, щоб у подальшому всім нам жити разом. У цьому плані, якщо ми бачимо, що хтось зі священиків вчиняє по-іншому, ми йому вселяємо правильний підхід.

Фото Таїсії Стеценко 

- Протягом усього часу існування розколу в українській церкві постійно виникають питання про можливість його подолання. Здається, зараз це стало ще більш нереальним?

- Кожна православна людина, яка живе в Україні, усвідомлює неприродний стан поділу людей, які, в принципі, однієї віри. Адже поділ проходить не в релігійній сфері. Тому ми завжди говорили про необхідність в Україні єдиної православної церкви. Але, оскільки це церковна проблема, то її вирішення має базуватися на суто церковних критеріях, з того, що ми називаємо канонами.

Не варто спиратися на політичну доцільність або особисті переваги. Ще раз наголошу: церква поза політикою. Наше призначення – порятунок душі людської. Тому цікавить не миттєвість, а вічність.

На жаль, на процес возз'єднання згубно впливає поведінка деяких конфесій, зокрема так званого Київського патріархату. Прологом до діалогу повинна бути, як мінімум, відмова від агресивної риторики й агресивних дій стосовно Української православної церкви.

Але все-таки ми, перш за все, люди віруючі і молимося, щоб Господь допоміг нам все це подолати. Необхідні і наші людські зусилля, і благословення Боже. Маю велику надію, що ще за мого життя в Україні буде єдина православна церква, поєднана на основі принципів канонічних норм.

- Як би ви оцінили зустріч патріарха Кирила і Папи Римського Франциска? Для багатьох православних вона стала мало не «зрадою», враховуючи тисячолітню історію догматичного протистояння католиків і православних.

- Я й сам був у складі делегації в тій поїздці. І особисто не бачу нічого поганого в тому, що глава римсько-католицької церкви і найбільшої православної церкви сказали всьому світу і політикам, від яких багато що залежить: необхідно зупинитися. Адже всі ми зараз перебуваємо біля певної межі, перейшовши яку, можлива світова катастрофа: війна, здатна знищити людство в цілому.

Що стосується тих православних, які, можливо, з певною настороженістю поставилися до цієї зустрічі, оскільки і до всієї римсько-католицької церкви ставляться з недовірою, то маю всіх запевнити: питання про доктринальні істини взагалі не обговорювалося. Ми всі, особливо єпископи, під час посвячення даємо клятву, що будемо зберігати догматичні істини, дані нам на спасіння.

Як у підписаній патріархом Кирилом і папою Франциском декларації ми не знайдемо причин для страхів, так і в їхній бесіді ці питання не піднімалися.

Головне питання на цій зустрічі полягало в іншому. Зараз дуже напружені відносини між Сходом і Заходом. З огляду на те, що і там, і там є ядерна зброя, наслідки зіткнення можуть бути незворотними. Всі незгоди повинні бути вирішені в рамках домовленостей, діалогу. Тільки він дає перспективу життя і розвитку людської цивілізації.

***

Цей матеріал опубліковано в №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: журнал КорреспондентУПЦ МПЦерква
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах