ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

«Непотрібна» реліквія. Історія замку польського короля на Львівщині

Корреспондент.net, 28 березня 2016, 07:21
0
1447
«Непотрібна» реліквія. Історія замку польського короля на Львівщині
Фото: ФБ-спільноти "Я - Поморянський замок"
Замок у Поморянах рідко включають до екскурсійних турів - він у поганому стані, і дорога в село також

Розграбування маєтків «екс-господарів країни» – гнітюче видовище. Ще сумніше бачити резиденцію короля, що руйнується на очах.

Корреспондент розповідає про зліт і падіння Поморянського замку, що належав Яну III Собеському, пише Ірина Пустиннікова у №10 видання від 18 березня 2016 року.

У Тернопільському краєзнавчому музеї є крісло – точніше, цілий трон. Вигнуті товсті ніжки, підлокітники, спинка з гербом, усе в густій позолоті. Поруч тонкої роботи різьблений комод з інкрустаціями – мрія генпрокурора-втікача Віктора Пшонки, а не меблі!

А ще в Тернопільській області є село Кудринці над Збручем. Там, на горі Стрілка, стоять руїни замку XVII століття – дуже мальовничі, але абсолютно дикі на вигляд. Поєднати комод і трон з музею з цими войовничими руїнами складно навіть в уяві. Тим часом, розкішні магнатські меблі стояли саме в Кудринцях – коли замок був ще не приманкою для нечастих туристів, а жилою резиденцією. Спочатку – Гербуртів, потім – Гуменецьких, ще пізніше – Козебродських. Тоді, у XVIII столітті, в замку був невеликий палац, у якому були доречні і золочені крісла, і потемнілі від часу портрети предків на стінах.

На жаль, але вкрай мало в Україні дворянських гнізд, яким би пощастило протриматися до наших днів з обстановкою і в ореолі минулої величі. Світові війни і радянської влада проїхалися катком по долях замків і палаців. І оговтатися від тієї байдужості пам'ятникам архітектури важко і сьогодні.

Не один лише Маріїнський палац у центрі Києва був монаршою резиденцією. На Львівщині таких відразу кілька. Замкові комплекси в Жовкві, Золочеві, Підгірцях та Поморянах належали впливовому роду Собеських. Коли один з його представників, син русинської магнатки Ян, став у 1674 році королем Польщі, свої галицькі маєтки він зміцнив і часто бував тут з дружиною Марією Казимирою.

Король Ян ІІІ Собеський ввійшов в історію як визволитель Європи від турецького нашестя 

Більшість з українських замків, пов'язаних з Яном ІІІ Собеським, зараз перекваліфіковані в музеї. Так сталося в Олеську, Жовкві та Золочеві, така ж доля чекає за вдалого збігу обставин і палац у Підгірцях, де вже кілька десятиліть іде реставрація, що сяк-так фінансується.

Залишилося ще дві резиденції найбільш знаменитого польського короля. Крихітний замочок у Яворові давно втратив будь-яку зовнішню привабливість і стоїть на території військової частини, там не до туристів. І взагалі не пощастило Поморянам – замок руйнується на очах, ентузіасти з фейсбук-ком'юніті «Я – Поморянський замок» збирають гроші на хоча б якусь консервацію того, що залишилося.

Селище Поморяни розташоване за 27 км на південь від Золочева. Львівщина славиться кошмарними орогами – і Поморяни жива ілюстрація. Про те, що в містечку є замок, здогадаються не всі: туристів сюди не ризикують возити навіть польські фірми, які спеціалізуються на ностальгічних турах. Маневруючи між купами коров'ячих коржів, заходиш у двір колишнього технікуму і вже зовсім колишнього замку.

Здалеку будівля не позбавлена певної привабливості: кутова вежа здається білою, поруч двоповерховий палац у формі букви Г з ренесансною аркадою уздовж фасаду. Підійшовши ближче, помічаєш обвал: кут замку впав у червні 2015-го. Земля всіяна фрагментами черепиці. Ось він, улюблений замок знаменитого Яна III Собеського, переможця турків під Віднем, національного героя Речі Посполитої.

Улюблений замок Яна ІІІ

Історія фортеці з княжих часів і до 1845 року на основі замкового архіву детально описана в Хроніці Поморянській Броніслава Заморського. Замок тут побудували в першій половині XVI століття за наказом подільського воєводи Яна із Сієни на місці дерев’яної фортеці, влаштованої у 1340-1350 роках магнатом Миколаєм Свинкою за наказом короля Казимира Великого. У кінці XV століття маєток перейшов до Жигмунта Сенінського – і залишалося в руках цього роду до 1619-1620 років, коли його купив Якуб Собеський, батько майбутнього короля Польщі.

Якуб замок зміцнив і озброїв, побудував нову порохову вежу. Татари намагалися в 1653-му підступитися до твердині – не вийшло. Команда в замку спустила воду у ставках, що оточували твердиню – ті з ординців, хто не втопився, потрапили в полон. Після цього зміцнення форпосту йшло силами полонених бусурман.

Якуб Собеський і місто увагою не обділяв: відновив Магдебурзьке право, заснував у 1633 році притулок для убогих і жебраків, який діяв до початку ХХ століття. Він же заклав костел і церкву, за легендою, виділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні.

Після смерті Якуба замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї у 1661-му і син стає господарем маєтку, в якому бував часто і з якого збирав збройні загони для своїх військових компаній. Коли Ян Собеський прибув у Поморяни 3 лютого 1662 року, вітати його вийшло ледь не все місто. Він затримався в замку надовго: влаштовував бенкети, їздив полювати, стежив за відновлювальними роботами в замку і будівництвом валів навколо містечка.

Навколо фігури харизматичного правителя не могли не зародитися легенди – у Поморянах така є. Кажуть, що молодий Ян якось заблукав на полюванні. Переночував у печері монаха-відлюдника недалеко від Поморян. Вранці інок розповів шляхтичу свій сон: він побачив свого гостя з короною на голові. Через два тижні, стверджує легенда, Яна коронували. Монаха того він не забув – і допоміг йому з будівництвом монастиря. Документи підтверджують: Собеський у 1665 році під час чергового візиту в Поморяни виділив землю для василіанського монастиря в Краснопущі недалеко від містечка, а пізніше подарував обителі дзвони і різьблений іконостас.

За часів Собеського навколо міста були насипані вали і викопано рови. Замкові стіни підправили. Твердиня неодноразово витримувала затяжні облоги турків і татар. У 1672 році на Поділля і Галичину рушила величезна турецька армія Магомета IV, грабуючи і спалюючи все на своєму шляху. Впали замки в Золочеві і Зборові, в середині вересня ворог підійшов до Поморян. Жителі сховалися в замку, відкрили шлюзи – рів наповнився водою з річки Золота Липа.

Турки відступили, попередньо спробувавши спалити містечко. Відбудовувати його перед настанням холодів було вже ніколи, роботи відклали на весну, а жертвам пожежі монарх виділив кожному по 40 злотих. Допоміг і селянам з навколишніх сіл – кожному дісталося по 20 злотих. Сам Ян ІІІ прибути тоді в замок не міг, послав дружину, Марію Казимиру. Витончена француженка, королева Речі Посполитої особисто роздавала міщанам на Поморянському ринку гроші і одяг. У наступному, 1674 році, Ян став королем – і незабаром після коронації знову прибув у Поморяни.

У 1675-му під час другого походу на Львів турки знову напали на замок. Цього разу його не вдалося захистити. Поморянці, не маючи достатньо сил для оборони, залишили фор-пост (легенда стверджує – таємним ходом) і сховалися у фортеці в Свіржі. Залишений напризволяще оборонний комплекс турки спустошили, місто спалили, багатьох жителів забрали в полон.

Для відродження Поморян король своїм привілеєм звільнив його від податків. Приводити замок до ладу були запрошені архітектор (ймовірно, Шарль Бенуа) і військовий інженер. Але 1684 року місто взяли в облогу татари – і все відроджене знову було зруйноване. Ян Собеський виділив на чергові роботи 25 тис. злотих. Замок знову перетворився на могутню фортецю, яка витримала татарські атаки в 1687 й 1695 роках.

Все в Поморянах тоді дихало Собеським. Дзвін місцевого костелу, тоді ще дерев’яного, був відлитий з турецьких гармат, які польський монарх доставив зі свого тріумфального походу на Відень. Орнати (урочисті шати) місцевих священиків були пошиті з привезених Яном ІІІ турецьких прапорів, захоплених у битвах під Хотином і Віднем. Серед костьольних образів висів портрет короля. Південне крило замку ще до Другої світової всі наступні господарі резиденції називали «крилом Собеського».

Але час минав, Ян ІІІ помер, Поморяни перейшли до його недолугого сина. Турки більше не турбували ці землі – замок впадав у летаргічний сон, ставав усе менш потрібним місту. До 1729 року в замку жила Марія Юзефа Собеська, вдова сина Яна ІІІ Костянтина. У 1740 році форпост перейшов в руки литовського князівського роду Радзивіллів. Вельможі мали безліч інших, більш модних резиденцій, а в Поморянах бували наїздами.

У 1771-му в замку спалахнула пожежа, після якої частину укріплень розібрали. Інвентарний опис замку в 1788 році оптимізму не вселяє: якась із веж без даху, одна із замкових галерей впала, дах є тільки над двома кімнатами з гардеробами, замкове крило біля річки повністю зруйноване, як і прилегла вежа.

З форпосту – на садибу

Поворотною точкою в історії палацу став 1789 рік, коли Поморяни перейшли у власність сімейства Прушинських. Еразм Прушинський (помер у 1841 році) ретельно відбудував південне і північне крило замку, але розібрав північне і західне. Відновлення резиденції завершив його син Юзеф (помер близько 1875 року). Він відновив інтер'єри, покрівлю, заклав парк з теплицями.

Великий любитель мистецтв, він зібрав у Поморянах надзвичайно цінну галерею живописних олійних робіт видатних італійських майстрів. Колекція налічувала близько 300 картин відомих художників, у тому числі нібито Рембрандта, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі. Хроніка Поморянська довго перераховує картини із замку – і чим далі читаєш цей список, тим більше закрадаються сумніви в оригінальності полотен. Швидше за все, більшість з них були копіями – інакше мистецтвознавцям було б щось відомо про роботи Джорджоне, Тиціана чи Гвідо Рені, зібраних в забутому всіма галицькому замку.

Ще в палаці були колекції медалей і монет, печаток польських королів і князів, ікон, столового срібла та порцеляни, мозаїки. Були картини польських художників – без сумніву, вже оригінали. Одним з найцінніших вважався портрет короля Стефана Баторія, створений майстром фламандської школи. Впорядкування Поморянського архіву – теж заслуга Прушинського.

Після того, як Юзефа поховали в сімейній гробниці посеред поморянського кладовища, всі сімейні колекції були продані за безцінь, архів розсіявся. У 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького. Тут не жили, у замку перебувала тільки адміністрація маєтку.

Перша світова війна перетворила комплекс на руїни. Син Романа, дипломат Єжи Потоцький (1889-1961), відремонтував твердиню після військових руйнувань, регулярно надсилав сюди меблі і твори мистецтв, головним чином сучасний польський живопис.

Замок став свідком Битви за Львів, відомої як Листопадовий Чин. 1 листопада 1918 року в Поморянах була роззброєна жандармерія, а на ратуші вивішено жовто-блакитний прапор. Староста міста без опору передав владу українському військовому комітету. У замку відбулося багатотисячне віче, на якому проголосили українську цивільну владу.

Поморянський замок. Фото 1925 року 

Але ненадовго: полонізація була не за горами. У краї закривали сільські читальні Просвіти, українські кооперативи й українські активісти потрапляли під пацифікацію (військове і поліцейське переслідування). У 1930 році поморянців врятував від неї граф Потоцький, який саме перебував у замку. Він подзвонив Юзефу Пілсудському – і військо нікого не зачепило.

Городок на той момент був нехай і не центром цивілізації, але поселенням жвавим, живим. Тут діяла двокласна школа, де викладали польською та українською. Працювали аптека, пивоварня, водна лісопильня, фабрика вапна, винокурня, пара пекарень, кілька млинів і 23 магазини.

Граф Потоцький був послом Речі Посполитої у США, часто перебував у роз'їздах – але резиденцію під Золочевим любив. Потоцькі приїжджали в Поморяни, як правило, весною – і на честь їхнього приїзду на замкових воротах вивішувався чорно-жовто-зелено-білий прапор. Сімейство приїжджало в кареті, запряженій четвіркою білосніжних коней. До прибуття господарів в замку готувалися – дорогу до маєтку посипали піском і рівняли граблями.

У 1930-х роках Потоцькі перетворили замок на затишну садибу

Завдяки старанням графа Єжи замок з колючого воїна перетворився на затишну садибу посеред доглянутого саду з безліччю троянд. Покої графині, модниці-перуанки з копицею чорного волосся, були обвішані дзеркалами. Її стильні сукні з довгими шлейфами вражали городян. Одну з кімнат виділили під таксидермічну колекцію трофеїв графа – той був завзятим мисливцем і тримав величезну псарню на 50-60 гончих.

Син Потоцького Станіслав часто грав з поморянськими дітьми в саду або у своїй кімнаті, а графиня запрошувала маленьких друзів сина до палацу на обід. М'ясо часто коптили в замкових камінах. У будиночку біля замку Потоцькі влаштували сирітський притулок, де також годували бідняків.

Біди наших днів

Друга світова принесла нових квартирантів: у замку жили два гестапівці, які управляли Поморянським маєтком. Можливо, це і врятувало садибу від цілковитої руйнації. Але не врятувало німців: їх біля самих воріт розстріляли вояки УПА. Покарали поморян за вбивство нацистів жорстоко: каральна експедиція вивезла всіх чоловіків містечка на примусові роботи в Німеччину.

Після війни Поморяни ненадовго стали райцентром. Ті деякі цінні предмети, які пережили Другу світову, потрапили із замку в тернопільські музеї, невелика частина бібліотеки Потоцьких була передана до Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Щось вивезли за кордон, два крісла з палацу збереглися в місцевому костелі. У самому палаці спочатку влаштували школу, пізніше, в 1950-ті, розмістили райком КПРС і райвиконком. Про Собеського тоді нагадував не тільки герб Яніна над парадним входом, а й старі печі, і ліпнина стін.

Пізніше будівля перейшла на баланс місцевого ПТУ. 9 березня 1974 року палац загорівся – і це було початком справжнього кінця. У 1978-му замок бачив реставраторів востаннє. Для училища збудували нові будівлі. Стара китайська максима «Не гниє той поріг, через який переступають» підтвердилася: руйнування кинутого всіма замку почалося зі швидкістю світла.

Старі кахельні печі розтягли місцеві жителі. Вони ж, хто тачками, а хто машинами, вивозили з нещасного замку будматеріали. Були плани з використання комплексу під санаторій, будинок творчості письменників і художників, але все впиралося у гроші.

Два двоповерхові корпуси і кругла кутова вежа третє десятиліття не знають господарської руки. Крізь діри дощова вода руйнує стіни і фундаменти колишньої магнатської резиденції

Два двоповерхові корпуси і кругла кутова вежа третє десятиліття не знають господарської руки. Крізь діри дощова вода руйнує стіни і фундаменти колишньої магнатської резиденції. 2016-й може стати останнім роком життя для королівської резиденції. Щоб законсервувати руїни замку, потрібно як мінімум $ 500 тис.

Взимку 2014 року у Фейсбуці було створено співтовариство «Порятунок замку в Поморянах» (благодійний фонд «Поморянській замок»), яке зібрало гроші на встановлення опори в одній із замкових веж. Навесні 2015-го запрацювала і спільнота «Я - Поморянській замок». Її учасники провели кілька прибирань замкової території, зрізали за допомогою автовишки аварійну бетонну плиту, яка використовувалася як частина перекриття галереї і могла обвалити колонаду південного крила замку. Порятунком замку займається і львів'янка Ганна Гаврилів, представник громадської організації «Україна - Європа - Світ». У січні 2016 року вона подала документи на грант Посольського фонду США «Збереження культурної спадщини» на виведення замку з аварійного стану.

Фото ФБ-спільноти "Я - Поморянський замок"
У 2015 році в замку обвалилася частина даху 

Поруч із замком, що помирає, – два інших архітектурних релікти містечка: доглянутий костел (1748-1812 роки) з досить старою дзвіницею і неоготична ратуша, що понуро дивиться порожніми прорізами вікон на залишки ринкової площі. Магістрат побудували за часів Еразма Прушинського з каменю розібраного північного крила замку.

У січні 2016-го ратушу виставили на продаж на порталі безкоштовних оголошень – просили $ 15 тис. І ось тоді Поморяни стрепенулися. Новина облетіла більшість українських ЗМІ, поморянці взялися створювати громадську організацію, писати у вищі інстанції, будувати плани з перенесення селищної ради в екс-ратушу. Здається, у ратуші є непогані шанси на нове життя.

Тим часом, замку все гірше. Ганна Гаврилів з товаришами продовжує спроби зберігати життя резиденції Яна Собеського. У березні планується підготувати проектну документацію з інженерних робіт, поставити тимчасові опори, розібрати завал, відібрати цілу черепицю, захистити будівлю тимчасовим парканом з відеоспостереженням. Дуже хочеться, щоб все це вийшло. Соромно буде перед дітьми, якщо Україна втратить пам’ятник архітектури з такою історією.

***

Цей матеріал опублікований в №10 журналу Корреспондент від 18 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: замоккороль Тернопільська область
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах