ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Забути війну. Як лікують бійців у психіатрії

Корреспондент.net, 13 квітня 2016, 09:57
2
2033
Забути війну. Як лікують бійців у психіатрії
Фото: АР
Українські військові іноді дуже болісно звикають до повернення у мирне життя

У відділенні психіатрії Центрального військового госпіталю лікують тих, хто далеко від лінії фронту чує голос війни.

«Тут ти тримаєшся від хлопців на відстані витягнутої руки. Ніколи не знаєш, як вони відреагують на твою занадто широку усмішку або різко підняту кисть», – каже Корреспонденту волонтер з відділення психіатрії Центрального військового госпіталю в Києві, пише Ольга Замірчук у №13 видання від 8 квітня 2016 року.

Коментуючи делікатну тему, дівчина, як і інші волонтери, хоче залишатися анонімною. Адже будь-яке слово про тих, хто втратив в неоголошену війну на Донбасі душу, може поранити бійців АТО і їхніх близьких.

Скільки всього солдатів пройшли лікування у відділенні психіатрії столичного госпіталю, точно невідомо. Згідно із сухою медичною статистикою, опублікованою вченими з Walter Reed Army Institute, кожна п'ята людина, яка побувала на війні, безповоротно ранить свою психіку. Для України, як кажуть фахівці, ці цифри можуть бути ще вище – набагато болючіше воювати за своє і на своїй землі.

Спецназівець з психіатрії

Одного разу в госпіталь привезли бійця зі спецназу. Це був кремезний чоловік трохи за 30. «Близько трьох місяців він просто лежав на лікарняному ліжку, нічого не говорив і майже не їв. Спецназівець дивився в одну точку і лише зрідка міг відреагувати на звуки поруч», – розповідає волонтер.

Історію цього військового, за словами дівчини, знає багато хто у столичному госпіталі. Спецназівець був одним з перших, хто потрапив у відділення психіатрії в такому критичному стані.

«Я дізналася про цього хлопця після того, як зустріла його маму. Вона дуже гірко плакала на лавці, я підійшла і почула: «Мій син у психіатрії», – продовжує дівчина.

Щоб допомогти військовому вибратися «із самого себе», волонтери стали майже кожен день заходити до нього, розмовляти і розповідати різні добрі історії. У відділенні психіатрії просто так потрапити в палату до важкого хворого не можна – таких солдатів виводять у спеціальну переговорку, а решту часу їх можуть навіть прив'язувати до ліжка.

«Через певний час я помітила, що спецназівець дивно на мене дивиться. Він з великою недовірою ставився до волонтерів – шукав на мені прослушку, намагався зрозуміти, чи не записую я його на диктофон», – каже дівчина.

Велику роль в одужанні хворих з психіатрії відіграє підтримка рідних і близьких. Спецназівець, який кілька місяців якщо і реагував на світ, то агресивно, став говорити після того, як волонтери навчили його ... обніматися.

«У нього дуже хороша мама! Чудова жінка, вона дуже старалася не опускати руки. Пам'ятаю, коли військовий став приходити до тями, першим словом, яке він сказав, було «мама», – ділиться волонтер.

У солдатів у психіатрії ніхто не питає, як вони зійшли з розуму, і що з ними мало статися, щоб вони стали такими. Але найвищий рівень довіри й одна з ознак того, що військовий починає одужувати, – це почути його історію потрясінь.

«Якось спецназівець сам почав говорити. Він просто сів навпроти і без зупинок розповів, що пам'ятає, як вони з бойовими товаришами летіли на вертольоті на завдання. За його словами, коли хлопці десантувалися, їхній командир, який теж був на борту, вколював усім щось у плечі. Спецназівець передбачає, що це був препарат для зниження рівня страху. У підсумку зав'язався страшний бій, майже всі, хто був тоді в вертольоті, загинули, а сам військовий прокинувся вже в психіатрії», – розповідає волонтер.

Після тривалого лікування у спецназівця повністю відновилася мова, він став добрішим до себе і оточення. Однак відбиток війни на ньому, на жаль, залишиться назавжди. Спецназівця комісували за станом здоров'я і зараз він перебуває в своєму рідному місті.

Убивчі страхи

Чимало військових потрапляли у відділення психіатрії в період великих трагедій АТО – Іловайського і Дебальцевського котлів, боїв за донецький аеропорт (ДАП). Так, восени 2014 року в госпіталь привезли кілька бійців, які брали участь у захисті ДАПу. Кожного з них розподілили по відділеннях залежно від отриманих поранень. Одного, без видимих ​​каліцтв, відправили в психіатрію – чоловік соромився своєї здатності вбивати.

«Цей військовий був по-справжньому особливим. Часто в психіатрію потрапляють після контузій або якогось одного конкретного бою. А цей, перебуваючи в донецькому аеропорту, день у день поступово божеволів. Просто був не готовий до того, що доведеться так часто застосовувати зброю, бачити поранених і вбитих, тому і не витримав», – розповідає волонтер.

Коли військовий з ДАПу бачив людей, то сам намагався подалі від них відійти. Він весь стискався, ніби намагаючись втягнути себе всередину, і просив не підходити до нього.

«Ви ж знаєте, що я вбивав! Не підходьте, прошу, я ж і вам можу завдати болю!» – Кричав солдат волонтерам і лікарям, які намагалися йому допомогти.

Зараз, за ​​словами волонтерів, цей військовий зміг вийти зі стану страху. Він демобілізувався, повернувся додому і на днях знайшов хорошу роботу.

Щоб допомогти військовим з пораненими душами швидше відновитися, півтора роки тому волонтери з госпіталю запустили у відділенні психіатрії відразу кілька арт-гуртків. Солдати малювали самих себе, абстракції, власний біль і навіть портрети відомих людей.

Ще одна волонтер, яка довгий час допомагала у відділенні психіатрії, розповіла Корреспонденту, що зараз цього немає. Між лікарями і волонтерами були неоднозначності та суперечності, тому тепер в психіатрію вже не можна просто взяти і зайти.

«Ми дуже поважаємо лікарів з усіх відділень госпіталю. Вони робили і роблять неможливе. Але в психіатрії так вийшло, що нас зовсім перестали туди пускати. Кажуть, що в пакетах з їжею можна щось пронести, так, і самі солдати, мовляв, нехай краще з родичами зустрічаються, ніж з волонтерами», – каже жінка.

Малюнки військових, які лікувалися в психіатрії і ходили на арт-терапію, зараз зберігаються на великому волонтерському складі. Він теж розташований на території госпіталю. Прямо зі входу всіх, хто приносить на склад їжу, одяг і медикаменти, зустрічають намальовані олівцем портрети Тараса Шевченка та Лесі Українки.

«Раніше в психіатрії лікувалося багато хлопців, чиї душі поранила війна. А зараз більшість з тих, хто сидить там за зачиненими дверима, – це алкоголіки і наркомани. Як не крути, такі люди теж з'являються в критичних ситуаціях, і, на жаль, спиваються до білої гарячки», – підсумувала волонтер.

Спеціальне лікування

Психіатри про поранені душі військових кажуть: «Не те ще буде ...». За словами фахівців, найбільша хвиля тих, чия психіка постраждала в АТО, прийде вже після того, як на Донбасі закінчаться бойові дії.

За словами головного лікаря Обласного психіатрично-наркологічного медичного об'єднання (Глеваха, Київської обл.), нарколога і психіатра Геннадія Зільберблата, психічно хворих солдатів зараз лікують навіть у цивільних лікарнях, але в спеціалізованих відділеннях для ветеранів.

«У кожній з областей України в структурі однієї з психіатричних лікарень є відділення для учасників боїв. Раніше це були відділення для ветеранів ВВВ, а тепер там приймають переважно тих, хто воював на Донбасі. Також є відсоток військових, які повернулися з підірваною психікою з миротворчих місій», – коментує Зільберблат.

За словами психіатра, фахівці можуть лікувати психічно нездорового військового тільки за його письмовою згодою. Рідкісний виняток становлять випадки, коли хворих лікують за рішенням суду – якщо пацієнт визнаний небезпечним для суспільства або вчинив злочин, а Феміда вирішила, що його потрібно не утримувати в СІЗО, а лікувати у відділенні психіатрії.

«В обласних лікарнях, де є спеціальні відділення для учасників бойових дій, набагато краще забезпечення, ніж в інших відділеннях цієї ж клініки. Наприклад, у нас на одного хворого виділяється 10,36 грн на добу на харчування та 13 грн на медикаменти. Для військових це інші цифри – 40 грн на харчування і близько 50 грн на лікування», – підсумував Зільберблат.

Укол проти пам'яті

Історію одного з тих, хто потрапив у відділення психіатрії через вживання наркотиків, особисто знає і Корреспондент. Влітку 2014 року неподалік від нині окупованого Дебальцевого Донецької області ми познайомилися з кадровим військовим, який брав участь у бойових діях ще до початку АТО. Міцний десантник побував у миротворчих операціях в Іраку та Сьєрра-Леоне.

Після боїв за Шахтарськ і Нижню Кринку чоловік повернувся додому з важкою контузією, депресією і повним небажанням жити далі. У Харкові, звідки він родом, військовий випадково познайомився з наркоторговцями, які пообіцяли йому швидке щастя. Після цього майже всі гроші, накопичені з військової зарплати, десантник став витрачати на різноманітний «дурман».

Одного разу ми зустрілися в людному місці в центрі Харкова. Військовий тоді помітно нервував і намагався якось дивно прикрити свою руку. З'ясувалося, що буквально за місяць наркотична залежність переросла у нього в панічний страх: він боявся не отримати дозу в той момент, коли до нього завітають військові флешбеки. На руці під довгим рукавом у десантника був прив'язаний шприц з черговим видом наркотика.

«Це єдине, що рятує. Ти просто приймаєш препарат і відразу ж забуваєш, що товаришеві відірвало при тобі голову, а ти ж просто на секунду відвернувся від нього, а він раз – і вже без башки ...» –казав нам тоді військовий.

У моменти флешбеків десантник дуже часто втрачав свідомість. Спочатку він падав на коліна і відстрілювався від невидимих ​​ворогів, а потім його організм просто вирішував відключитися.

Після тривалого лікування у відділенні психіатрії – правда, не в столичному госпіталі, а в Харкові – лікарі розвели руками: мовляв, стійка ремісія є, забирайте додому. А в чотирьох стінах у цивільному житті у десантника знову почалося ходіння по колах пекла – наркотики, істерики, депресія, страхи.

Проте днями буде рівно півроку, як наш знайомий повністю відмовився від усіх видів дурману. Каже, що його врятувало щире кохання дівчини, яка скоро подарує йому спадкоємця.

***

Цей матеріал опубліковано в №13 журналу Корреспондент від 8 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

СПЕЦТЕМА: ПРОТЕСТИ І ВІЙНА НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах