Савченко у в’язниці, влада добровільно втрачає рейтинг, політтехнологи таврують «п'яту колону». Союзники масово витуряють російських дипломатів, Кремль готує відповідь, яка може зачепити й Україну.
В основі сюжету популярного американського телесеріалу Homeland (Батьківщина), який вийшов на екрани в 2011 році, лежить історія американського солдата, який потрапив в полон в Іраку, пише Валерій Літонінський в №6 журналу Корреспондент. Після декількох років полону солдатів повертається на Батьківщину в статусі героя, але виявляється, що його завербували терористи і тепер він намагається вбити все вище державне керівництво США.
В Україні сюжет американського телесеріалу майже втілився в життя. Надії Савченко знадобилося майже два роки, щоб змінити російську в'язницю на українську, а статус головного героя країни на терориста №1.
Але перш, ніж ми заглибимося в тонкощі політичних розкладів, позначимо одну дуже просту і важливу деталь: вперше в українській історії на сцені з'явився терорист з чинних політиків - нехай навіть оперетковий, нехай навіть смішний і виглядає як політтехнологічний фейк. Причому забезпечений цілком реальною і серйозною зброєю. Ось цей пойнт точно треба запам'ятати. Для розуміння того, що відбувається.
І так, потрібно звернути увагу, що для Савченко найняли дуже недешевих іміджмейкерів, її рекламний ролик робила талановита, а значить - дорога креативна команда. Тобто екс-Кулю розкручують «на всі гроші». Причому в її супровід залучають реально дорогих персонажів. Значить - або її грає влада, яка завжди може «ще трохи надрукувати грошей», або її грає хтось із могутніх опонентів і чинного Президента, і лідера БЮТ.
Злочинне угруповання на двох
Зараз Савченко підозрюють в спробі насильницького повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, підготовці замаху на перших осіб держави і масових терактів. Савченко загрожує довічне ув'язнення, вона знову оголосила голодування.
Незмінно - використання льотчиці політиками в своїх власних цілях. Раніше всі піарилися на її поверненні, виголошували палкі промови, одягали футболки із зображенням Надії, змагалися в тому, хто більший захисник Савченко, а тепер піаряться на її засудженні, осуді і викритті.
За версією слідства, Савченко планувала всі свої злочини разом з переговірником з обміну полоненими, керівником Всеукраїнської організації Офіцерський корпус Володимиром Рубаном. Рубана затримали на початку березня за спроби вивезти з окупованих районів Донбасу партію зброї. Це була вже друга партія зброї, яку змовники везли з непідконтрольних територій.
У транспортуванні першої партії нібито брала участь і сама Савченко. Народний депутат разом з Рубаном зустрічалася з ватажком бойовиків так званої ДНР Олександром Захарченком і обговорювала державний переворот в Україні, а зброю вони отримали за сприяння російських офіцерів. Таку фабулу справи описали в Генеральній прокуратурі.
З пропозицією взяти участь в захопленні влади Савченко нібито зверталася до представників різних частин Збройних сил України. У результаті їй вдалося домовитися з чотирма офіцерами восьмого полку спеціального призначення ЗСУ, що дислокується в Хмельницькому. Саме в цю військову частину і перевозилася зброя з Донбасу. Однак офіцери звернулися до Служби безпеки України і далі вже діяли за погодженням із спецслужбами. Тепер влада називає їх героями, а співпрацю з СБУ - блискучою операцією.
У Верховній Раді під час розгляду питання про позбавлення Савченко недоторканності генеральний прокурор Юрій Луценко продемонстрував відеозапис зустрічі Савченко та Рубана зі спільниками на території військової частини в Хмельницькому. На ній народний депутат розмірковує про способи нападу на урядовий квартал і атаки на вище керівництво країни. Пропонуються різні варіанти: то підірвати гранати у Верховній Раді під час звернення Президента до парламенту, а потім з автоматів добивати тих, хто вижив, то розстріляти весь урядовий квартал з мінометів, то нападати на приватні будинки високопоставлених чиновників.
Савченко навіть погоджується стати смертницею заради спільної справи. Але до конкретного плану, коли, як і ким буде здійснюватися напад, нардеп і спільники не приходять.
У Савченко, природно, своя версія цієї ситуації. Вона стверджує, що не вона шукала спільників, а до неї влада підіслала агентів, які намагалися схилити її до державного перевороту. При цьому нардеп стверджує, що з самого початку розуміла: її дії фіксуються спецслужбами, але вона спеціально вела розмови про кривавий терор, щоб налякати владу. За словами Савченко, з її боку це була політична провокація, яка успішно вдалася, «операція сюрреалізму». А судити її нема за що, за слова ж, мовляв, не судять. І взагалі, який українець не хотів би підірвати Верховну Раду. Останню тезу Савченко повторювала особливо часто.
Поки Савченко заарештували на два місяці. За величезною кількістю інформаційного шуму, який продукував справу Савченко, що тиждень не випадає з ефірів, без відповідей залишилися найважливіші питання. А саме: навіщо нардепу потрібно було завозити зброю з «ДНР», якщо вона думала, що її підтримає цілий елітний полк ЗСУ, і чого в цій справі більше - провокації з боку спецслужб або реального задуму злочину століття з боку Савченко?
Дістатися Росії
Влада не приховує, що справу Савченко в результаті спробують прив'язати до Росії. Луценко впевнений: нардеп діяла не одна, а був ляльковод, який і смикав за ниточки. Найбільше на цю роль підходить, на його думку, кум президента Росії Володимира Путіна Віктор Медведчук. І якщо Луценко спочатку тільки натякав на роль Медведчука в цій справі, то згодом прямо заявив, що організація кума Путіна Український вибір - головний центр антиукраїнської підривної діяльності всередині нашої країни.
Самі Савченко та Рубан будь-який зв'язок з Медведчуком наполегливо заперечують. Але Луценко впевнений, що вони були частиною більш глобального плану щодо дестабілізації України: «Якийсь глобальний план зі зміни, усунення конституційного ладу в Україні, я впевнений, існує. І ми шукаємо цей мозковий центр». Звучить дуже дивно: план є, але ми не знаємо який. Головне, щоб в процесі пошуків не дійшли до того, аби вигадувати його самим.
Згоден з генпрокурором і Президент Петро Порошенко, який теж розповідає про вороже лігво всередині країни. «Тут, усередині України, ворог камуфлюється, мімікрує, діє замасковано, підступно, через «п'яту колону». Він використовує в своїх інтересах і вплітає в свої ганебні сценарії політиків, які на перший погляд справляють враження цілком проукраїнських. Слова з уст вириваються ніби патріотичні, а на лобі ж не написано, що вони іноді не соромляться гроші брати навіть з Москви», - говорить глава держави.
Політична невідповідність
Справа Савченко, по суті, тільки починається, суд над нею повинен перетворитися на шоу, якому забезпечена увага всієї країни. А часи зараз передвиборні, тому горе-льотчиці уготовано одне з центральних місць в майбутній президентській виборчій кампанії.
Луценко і зовсім заявляє, що і виступи витуреного з країни Михайла Саакашвілі, і справа Савченко - це ланки одного ланцюга, одного російського підривного плану. Але тоді ж будь-які вуличні акції автоматично дискредитуються? Що логічно - вони ж ллють воду на млин Кремля.
Але в таке полювання на відьом важливо не загратися. Причому влада вже впритул наближається до цієї «червоної межі». Радник Президента Юрій Бірюков напередодні заявив, що всі, хто критикують чинну владу, - вороги держави. А насправді у всіх бідах України винна виключно Росія. Подібна риторика - дуже небезпечна. Масовий пошук «п'ятої колони» ні до чого хорошого ніколи не доводив. А до виборів ще цілий рік, занадто рано ми почали таке чути.
Ще один спосіб використання Савченко у виборчій кампанії - протидія опозиції. Влада точно не дасть забути суспільству, хто саме привів Надію в парламент, який та хотіла підірвати. Про політичну відповідальність Юлії Тимошенко за «казус Савченко» вже активно говорять представники Блоку Петра Порошенка. Чим ближче до виборів і чим вищим будуть малювати рейтинг Тимошенко соціологи - придворні і не дуже - тим частіше про Савченко будуть згадувати опоненти Юлії Володимирівни.
Також Савченко може допомогти в розмитті опозиційного електорату і як окрема політична одиниця. Зараз, по суті, йде надування Надії, яка не особливо приховує власних президентських амбіцій, називаючи себе кандидатом від народу. Доступ до медіа їй забезпечений. Як відомо, українці відчувають співчуття до тих, кого саджають до в'язниці. Тим більше до жінки, тим більше до колишнього героя, який пройшов через російський полон. Савченко зі своєю войовничою риторикою здатна відібрати голоси у тієї ж Тимошенко чи у лідера Радикальної партії Олега Ляшка. В умовах стрімкого падіння рейтингів влади в боротьбі з опозицією будь-яка допомога знадобиться, навіть така.
Війна рейтингів
Рейтинги дійсно падають, причому з небаченою раніше швидкістю. За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), опублікованого в середині березня, в 2018 році рейтинг Порошенко впав на 8%, його партії - на 7%. Зараз вони найнижчі з моменту приходу команди Порошенка до влади. За чинного Президента на наступних виборах готові проголосувати лише 9,8% виборців.
Це четверте місце - не тільки після Тимошенко, але і після Ляшка і Анатолія Гриценка. Серед причин падіння рейтингу влади називають негативний шлейф від гучного скандалу з відпочинком Президента на Мальдівах, протистояння президентської команди з НАБУ, торги навколо антикорупційного суду і загальний ступор реформ. Позитив від безвізу з ЄС вже не працює, а нових гучних досягнень влади не видно, відкриттям дитячих садків нікого не здивуєш.
Звичайно, до соцопитувань за рік до виборів потрібно ставитися обережно. Навряд чи через них Президент передумає йти на другий термін. Зважаючи на владний ресурс в умовах активної передвиборчої кампанії, потенціал для зростання рейтингу у Порошенка є. Вічно непрохідного Гриценка і популіста Ляшка у ролі серйозних конкурентів сприймати не варто, а ось показники Тимошенко дійсно повинні турбувати Банкову.
Головне завдання Юлії Володимирівни до виборів - не допустити помилок. Поки вона уникає активних публічних виступів, а рейтинг сам по собі зростає, за рахунок негативу щодо влади. Тимошенко, схоже, зрозуміла: щоб претендувати на президентську посаду, однієї популярності всередині України мало, важлива і міжнародна підтримка. Її забезпеченням Леді Ю і зайнялася. У США найняла лобістів, які раніше співпрацювали з чинним президентом Дональдом Трампом. Але, що характерно, витрати ці в своїй е-декларації не оголосила.
Звинувачення в тому, що саме Батьківщина завела в парламент Савченко, намагаючись поживитися на її тодішньою популярністю, Тимошенко поки не коментує. Взаємини з льотчицею у неї відразу не склалися, в Батьківщині вона не протрималася і півроку, зате за таку політичну помилку Тимошенко ще доведеться розплатитися. Савченко - її найслабше місце.
Крім Тимошенко є у глави держави проблеми і всередині власної команди. Надто самостійний прем'єр-міністр Володимир Гройсман погрожує остаточно відбитися від рук. Прем'єр бачить падіння рейтингу Порошенка і намагається максимально дистанціюватися від нього, навіть на спільних урочистих заходах перестав з'являтися. У президенти Гройсман поки не збирається, про що заявив публічно. Але на парламентські вибори може виставити особисту політичну силу, благо вінницькі проекти як фундамент є.
Для Порошенка вкрай важлива лояльність прем'єра в президентській кампанії. Тому поки він його і терпить. Замінити Гройсмана на більш поступливу фігуру важко - порушаться всі домовленості і конфігурації з Народним фронтом, а «фронтовиків», до речі, прем'єр цілком влаштовує. Ще одна проблема між Порошенком і Гройсманом: хто візьме на себе відповідальність за непопулярні рішення щодо виконання вимог МВФ - наприклад, якщо йдеться про підвищення ціни на газ для населення. Президент вважає, що це повинен бути саме прем'єр, йому ж не обиратися. Але політичні амбіції Гройсмана занадто великі, щоб добровільно взяти удар на себе.
А ось переговори про створення єдиної великої партії влади - знову в глухому куті. Сторони зайняли вичікувальну позицію. Наближення виборів буде стимулювати домовлятися швидше. Але і приказку про двох співвітчизників і трьох гетьманів пам'ятаєте ж?
Отруйні випари
Поки українські політики захоплені міжусобицями, на міжнародній арені посилюється тиск на країну-агресора - Росію. Отруєння колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля та його доньки хімічною зброєю за 100 км від Лондона не минуло для Москви безслідно.
Кажуть, що презумпція невинуватості у відносинах Кремля на міжнародній арені вже не діє, працює презумпція провини. А тому з 26 країн виитурили 150 російських дипломатів. Ну як дипломатів. В основному представників спецслужб, які працюють в дипломатичних відомствах під прикриттям. Безпрецедентна подія, настільки масового витурення дипломатів однієї держави світова історія ще не знала. Російській агентурній мережі завдано серйозної шкоди, а ляпаси на міжнародній арені в Кремлі вже давно перестали рахувати. Захід розвіяв міф, що активно продукується Росією, про свої внутрішні розбіжності і протиріччя, продемонструвавши єдину, жорстку і консолідовану позицію.
Долучилася до акції і Україна, витуривши з країни 13 російських дипломатів. Так, дипломатичні відносини між нашими країнами і так фактично зведені до нуля, послів немає, але частина російських дипломатів на території нашої держави все-таки залишалася. Долучення України до акції Заходу - крок, безумовно, грамотний і зважений. Ми просто не можемо дозволити собі не бути солідарними з тими, хто протидіє Росії.
Разом з тим очевидно, що Москва відповість на подібні кроки дзеркальним чином. Загострення конфронтації, посилення конфлікту на лінії Росія - Захід не уникнути. У Путіна немає вибору, він уже почав грати в гру про «обложену фортецю» і західних ворогів, які наступають, і буде продовжувати це робити. Україна в цьому конфлікті опинилася в хорошій компанії, але небезпека в тому, що саме ми перебуваємо на першій лінії конфронтації з Росією.
Методи Москви давно знайомі - брязкання зброєю вже почалося. Загострюється ситуація на Донбасі - понад 100 обстрілів тільки за 25-27 березня. В анексованому Криму пройшли чергові військові навчання. Надії на те, що західні партнери про нашу підтримку їхніх акцій не забудуть? Гарна спроба, але ФРН дозволила провести Північний потік-2 через свою ділянку морського дна. Назвати це проявом солідарності язик не повертається.